14 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого Смоковича М.І.,
суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.Ф.,
з участю секретаря: Пархоменко О.В.,
представників позивача: Безрукова Д.С., Забавського Д.А.,
представників відповідача: Устименко М.В., Правдюк О.О., Мамчур О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми «Дніпротехсервіс» (далі - ТзОВ НВФ «Дніпротехсервіс») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі - СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2004 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 березня 2005 року,
У червні 2004 року ТзОВ НВФ «Дніпротехсервіс» звернулося в суд з позовом до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень:
- №0000240824/0/011501 від 24 квітня 2004 року, яким визначено суму податкового зобов'язання ТОВ НВФ «Дніпротехсервіс» по податку на прибуток в розмірі 540933 грн., в тому числі 310440 грн. - основний платіж і 230493 грн. - штрафні санкції;
- №0000250824/0/11502 від 24 квітня 2004 року, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 185126,24 грн., з яких 123417,49 грн. - основний платіж, а 61708,75 грн. - штраф;
- №0000270824/0/11503 від 24 квітня 2004 року, яким за порушення в сфері зовнішньоекономічної діяльності на позивача накладено штраф у розмірі 340 грн.;
- №0000260824/0/11504 від 25 квітня 2004 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на рекламу на суму 430,32 грн., в тому числі 260,32 грн. - основний платіж і 170 грн. - штраф.
Позивач вважав, що зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушення податкового законодавства.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2004 року позов задоволено частково.
Постановлено визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 20 квітня 2004 року №0000240824/0/011501 повністю, №0000250824/0/11502 в частині визначення податкового зобов'язання позивача з ПДВ в сумі 22704,71 грн., з яких 15136,21 грн. - основний платіж і 7568,50 грн. - штраф.
В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 березня 2005 року змінено рішення суду першої інстанції з викладенням його резолютивної частини в такій редакції: «Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 24 квітня 2004 року №0000240824/0/\11501, №0000250824/0/11502, №0000270824/0/11503, №0000260824/0/11504.
У касаційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, покликаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просила скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 березня 2005 року та відмовити у позові.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську податковим повідомленням-рішенням №0000240824/0/011501 від 24 квітня 2004 року визначено суму податкового зобов'язання ТОВ НВФ «Дніпротехсервіс» по податку на прибуток в розмірі 540933 грн., в тому числі 310440 грн. основного платежу та 230493 грн. штрафних санкцій у зв'язку з тим, що у ТОВ НВФ «Дніпротехсервіс» відповідно до договору від 29 грудня 1998 року №4/24 на зберіганні знаходились труби Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Енергоінвест» (далі- ТОВ ВКФ «Енергоінвест»). В результаті реалізації частини труб в третьому кварталі 2003 року позивачем було включено до валового доходу вказаного періоду 37384,62 грн.
Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді. Відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею у виробничому або господарському обороті.
Таким чином, товари можуть вважатися безоплатно наданими за умови їх передачі особі на відповідальне зберігання та використання такого товару у виробничому або господарському обороті.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до правильного висновку про те, що позивач у відповідності до вимог пункту 1.23 статті 1 та підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включив до валового доходу 37384,62 грн. тільки після реалізації таких труб.
З тих же підстав є необґрунтованим і висновок відповідача про заниження позивачем валового доходу четвертого кварталу 2002 року на 29940,48 грн., які складали кредиторську заборгованість позивача перед ТОВ ВКФ «Енергоінвест».
Згідно з пунктом 1.25 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
- заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;
- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;
- заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;
- заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
- прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Сума безпідставно нарахованого податку на прибуток склала 8970 грн. основного платежу та 8970 грн. - штрафу.
Відсутність порушень податкового законодавства в діяльності позивача під час здійснення операції з кредиторською заборгованістю перед ТзОВ ВКФ «Енергоінвест» вказує на безпідставність нарахування відповідачем податку на додану вартість в сумі 4990,08 грн. та застосування штрафу в розмірі 2495 грн.
Також правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність дій відповідача щодо завищення валових витрат позивачем на 81,4 тис. грн. при віднесенні таких витрат коштів, добровільно перерахованих до неприбуткових організацій.
Так, відповідно до підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добровільно перерахованих (переданих) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у пункті 7.11 пункту 7 цього Закону, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань, визначених пунктом 5.8 цієї статті, та внесків, передбачених підпунктом 5.2.17 цього пункту.
Згідно з підпунктом 5.2.13 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих для цільового використання з метою охорони культурної спадщини установам науки, освіти, культури, заповідникам, музеям-заповідникам, а також неприбутковим установам та організаціям у випадках, визначених у пункті 7.11 статті 7 цього Закону, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду.
Судами встановлено, що згідно з декларацією про прибуток за 2002 рік оподаткований прибуток підприємства склав 4 088,7 тис. грн. З урахуванням вказаної суми та наведених положень підпункту 5.2.13 пункту 5.2 статті 5 вищезазначеного Закону п'ять відсотків оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду підприємства становили 204,4 тис.грн., а фактично позивачем було віднесено до валових витрат 204 тис. грн. - кошти, перераховані неприбутковим організаціям, як це й передбачено законодавством.
Сума безпідставно нарахованого податку на прибуток склала 42360 грн. основного платежу та 21978 грн. - штрафу.
Правильним є висновки судів, що підставою для визнання недійсним в цілому податкового повідомлення-рішення від 20 квітня 2004 року №0000240824/0/011501 є те, що при проведенні перевірки відповідачем не врахована наявність переплати позивача по податку на прибуток в сумі 577,7 тис. грн., оскільки факт внесення авансових платежів з податку на прибуток до бюджету підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.
Отже, за умови наявності переплати по податку не можна стверджувати про одночасну наявність недоплати позивачем. Тому правильними є висновки судів щодо відсутності підстав для застосування штрафних санкцій навіть за умови арифметичної помилки.
Відповідають обставинам та нормам матеріального права висновки судів про безпідставність нарахування відповідачем податку на додану вартість та застосування штрафів по операціям позивача з консалтинговою фірмою «RAYTER»(США).
Судами встановлено, що позивачем були отримані консультаційні послуги від вказаної фірми за контрактами від 4 листопада 2002 року на суму 4750 дол. США або 25319,40 грн. та від 12 листопада 2002 року на суму 11155 дол. США або 59504,12 грн.
В порушення підпункту 7.3.6 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач не задекларував податок на додану вартість в листопаді 2002 року - 5 063,88 грн. та в січні 2003 року - 5 082,25 грн. від оплати за консультаційні послуги.
Однак, податковим органом не враховано, те, що у позивача у відповідні періоди виник податковий кредит на такі ж суми (підпункт 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») - датою виникнення права платника на податковий кредит вважається для операцій із ввезення товарів (робіт, послуг) - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 статті 7 вказаного Закону.
Оскільки судами встановлено, що позивач перерахував нерезиденту в листопаді 2002 року - 5063,88 грн., в січні 2003 року - 5082,25 грн. та має право на податковий кредит, то висновки судів про те, що у товариства було відсутнє заниження податкового зобов'язання з ПДВ є правильними.
Сума безпідставно нарахованого ПДВ склала 10146,13 грн. основного платежу та 5073,50 грн. - штрафу.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у вище наведеній частині є законними.
Одночасно колегія суддів приходить до висновку щодо правильності рішення апеляційного суду в решті предмету спору.
Помилковим є донарахування відповідачем податку на додану вартість в сумі 108281 грн. відносно купівлі природного газу у Державного підприємства «Газозабезпечення» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Техенерго».
25 жовтня 2002 року між позивачем та ДП «Газозабезпечення» був укладений договір №05-11-02 купівлі-продажу природного газу. На виконання умов договору позивачем в листопаді 2002 року перераховано 649687,66 грн. (ПДВ - 108281,28 грн.) У свою чергу ДП «Газопостачання» було видано податкову накладну №139 від 14 листопада 2002 року між вказаними сторонами укладено додаткову угоду до договору від 25 жовтня 2002 року, згідно з якою продавець зобов'язався повернути переплату у зв'язку з неможливістю виконання умов договору.
Також, 20 листопада 2002 року між позивачем та ТзОВ «Компанія «Техенерго» був укладений договір купівлі-продажу природного газу 3 950 тис. куб. метрів, хоча фактично позивачем було отримано 3 836,211 тис.куб. метрів газу на суму 1175821,73 грн. (ПДВ - 195970,30 грн.) із здійсненням часткової оплати в розмірі 525988,26 грн.
Суми податку на додану вартість в розмірі 108281,28 грн. по договору від 25 жовтня 2002 року №05-11-02 та 195970,30 грн. по договору від 20 листопада 2002 року №05-11-02 були віднесені до податкового кредиту листопада, грудня 2002 року по першій події.
За умови часткового виконання зазначених договорів у позивача обліковувалась дебіторська заборгованість ДП «Газозабезпечення» в розмірі 649687,66 грн. і кредиторська перед ТзОВ «Компанія «Техенерго» в розмірі 649833,49 грн.
15 грудня 2002 року ТзОВ «Компанія «Техенерго» і ДП «Газозабезпечення» уклали договір про уступку права вимоги по зобов'язанню між кредитором та позивачем на суму 649687,66 грн.
У січні 2003 року позивач шляхом заліку закриває дебіторську заборгованість ДП «Газозабезпеченню» в розмірі переплати - 649687,66 грн. та кредиторську заборгованість ТзОВ «Компанія «Техенерго» за отриманий природний газ - в розмірі 649687,66 грн.
Тобто, правильним є висновок апеляційного суду з приводу нарахування відповідачем ПДВ за операції по вище зазначених договорах.
Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України «Про рекламу» розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою.
Оскільки у позивача відсутні були дії, які підпадають під рекламу товару, то апеляційний суд правомірно визнав недійсним податкове повідомлення-рішення щодо визначення позивачеві штрафних санкцій в розмірі 430,32 грн.
Також обґрунтованим є висновок апеляційного суду щодо незаконного притягнення позивача до штрафу у розмірі 340 грн. за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та постанова апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не має.
Керуючись ст.ст. 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 2 листопада 2004 року в частині задоволення позову та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 березня 2005 року по даній справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскарженою за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий Смокович М.І.
Весельська Т.Ф.
Горбатюк С.А.
Мироненко О.В.
Чумаченко Т.Ф.