01 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
головуючого - судді Бутенка В.І.,
суддів : Гончар Л.Я.,
Лиски Т.О.,
Панченка О.І.,
Сороки М.О.,
при секретарі Липі В.А.,
за участю представника позивача Шевченка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства “Марко-Сервіс» до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання недійсними актів ненормативного характеру,
У листопаді 2004 року ПП “Марко-Сервіс» звернулось до господарського суду із вказаним позовом.
В позові зазначало, що 28.10.2004 р. на підприємстві співробітниками УПФ України в Приморському районі м. Одеси було проведено позапланову перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати зобов'язання зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за період з 20.07.2000р. по 01.10.2004р.
Під час перевірки було виявлено недостовірність заявлених у документах даних обов'язковій звітності, що зафіксовано в акті №11/15 від 28.10.2004 р.
Так, перевіркою за період після 01.10.2004р. встановлено, що підприємством не нараховано 32% від фонду оплати праці в сумі 39 910,74 грн., що є порушенням ст.ст.19,20 та п.8 розділу XVЗакону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
На цій підставі, керуючись ст. 106 вказаного Закону, УПФ України в Приморському районі м. Одеси направило позивачу вимогу № Ю-1084 про сплату боргу в сумі 35003,46 грн.
Відповідно до п.4 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідач прийняв рішення №2206 про застосування фінансових санкцій в сумі 8880,39 грн. за несвоєчасну сплату страхових внесків.
Посилаючись на те, що згідно з вимогами Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" та Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкти малого підприємництва , що сплачують єдиний податок, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування , а сплата податків та зборів для таких суб'єктів замінена на сплату єдиного податку, ПП “Марко-Сервіс» просило визнати недійсними рішення №2206 про застосування фінансових санкцій в сумі 8880,39 грн. та вимогу № Ю-1084 про сплату боргу в сумі 35003,46 грн.
Судами справа слухалась неодноразово.
Рішенням господарського суду Одеської області від 26 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2005 року, у позові ПП “Марко-Сервіс» відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ПП “Марко-Сервіс» подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
При цьому в скарзі підприємство посилається на неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, судом як першої, так і апеляційної інстанції встановлено, що "Марко-Сервіс" згідно свідоцтва про право сплати єдиного податку № 1553534636 від 24.12.2003 є суб'єктом малого підприємництва-юридичною особою, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва.
Спрощена система оподаткування запроваджена Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 року, який видано відповідно до п.4 Перехідних Положень Конституції України.
Відповідно до ст.6 цього Указу - СПД малого підприємництва який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів(обов'язкових платежів) як податок на прибуток підприємства, збір на обов'язкове соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
З 1.01.2004 року набув чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який передбачає перехід від системи пенсійного забезпечення до страхової пенсійної системи, а також залежність розмірів пенсій від страхового стажу й заробітку. Цей закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Дія інших законів та нормативних актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим законом, або в частині, що не суперечить цьому закону.
Виключно цим законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають зазначеному страхуванню, платників страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Відповідно до Прикінцевих Положень ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому закону.
Згаданим Законом також визначено, що страхові внески це - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Відповідно до ст. 14 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ,страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.
Роботодавці, у тому числі і ті, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, є страхувальниками для найманих осіб, зобов'язані сплачувати внески у розмірі 32% від фонду оплати праці та 1-5 відсотки із заробітної плати найманих працівників - на загальних підставах відповідно до ст. 1, 14, 19 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.4 ЗУ «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України" затвердженою Постановою Правління ПФУ №21-1 від 19.12.2003 року та зареєстрованою Міністерством юстиції України 16.01.2004 року за №64/8663.
Враховуючи викладене, судами зроблено правильний висновок про те, що будь-яких виключень щодо нарахування, обчислення та сплати в установлені строки страхових внесків суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, цим законом не передбачено, а відтак, у випадку конкуренції норм, які регулюють специфічне коло правовідносин, але є різними за юридичною силою, переважному застосуванню підлягає нормативний акт, який є вищим за юридичною силою, тобто застосуванню в даному випадку підлягає саме ЗУ«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва".
Згідно ст. 72 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:
1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду;
2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;
3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;
4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;
5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;
6) добровільні внески;
7) інші надходження відповідно до законодавства.
Відповідно до ст.106 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", - у разі виявлення своєчасно несплачених сум страхових внесків - страхувальники сплачують ці внески із нарахуванням фінансових санкцій, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначений законом компетенції органу, який видав цей акт.
Таким чином місцевий суд дійшов правильного висновку, а апеляційний суд обґрунтовано погодився з тим, що оскаржувані позивачем рішення №2206 та вимога про сплату боргу №ю-1084 від 28.10.2004 прийняті відповідачем в межах визначеної законом компетенції та відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги зроблених судамивисновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуванихсудовихрішеньне вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 КАС України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Марко-Сервіс» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 26 липня 2005 року і ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2005 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.