20 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :
Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.
Суддів - Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю « Салгір» на рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2005р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2006р. по справі за позовом заступника прокурора Червонозаводського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «Салгір» про стягнення штрафних санкцій , -
Справа № К-13597/06
Доповідач Фадєєва Н.М.
В серпні 2005р. позивач заступник прокурора Червонозаводського району м. Харкова в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Салгір» про стягнення на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 3961, 54 грн. за незайняті інвалідами робочі місця у 2004р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов'язаний був створити у 2004р. 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, але фактично не створив такого місця, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві штрафні санкції у розмірі 3961, 54 грн., середньомісячну заробітну плату за кожне нестворене робоче місце.
Рішенням господарського суду Харківської області від 27.10.2005р. позов заступника прокурора Червонозаводського району м. Харкова задоволений.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2006р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю « Салгір» залишена без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2005р. - без змін.
Не погоджуючись з зазначеними вище судовими рішеннями ТОВ « Салгір» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
У поданій касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначених судових рішень з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що оскаржувані судові рішення постановлені з порушенням норм матеріального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються Законом України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, Порядком сплати підприємствами ( об'єднаннями). Установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001р. та Положенням про Фонд України соціальної захищеності інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991р.
Статтею 19 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що для підприємств ( об'єднань). Установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
При цьому згідно зі ст. 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві ( в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до п.п.3, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 робоче місце5 інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці громадських організацій. Інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п. 5 вищезгаданого Положення, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення ( пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Тобто, на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Отже нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні конкретно визначений порядок працевлаштування інвалідів.
Крім того, Закон України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», як і інш8і нормативні акти із соціального захисту інвалідів, не містить положень, які б звільняли підприємство від обов'язку створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Більш того, статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на належні і здорові умови праці, а відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів згідно Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладається на підприємство у вигляді штрафних санкцій.
З огляду на наведені приписи чинного законодавства про порядок атестації та створення робочих місць інвалідів на підприємстві працевлаштування інвалідів може здійснюватися центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів лише за наявності отриманої від підприємства інформації про проведену в установленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на цьому підприємстві відповідно до вимог нормативу, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998р. затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН « Звіт про наявність вільних робочих місць ( вакантних посад), котра подається підприємствами. Установами та організаціями щомісячно до 28 числа на адресу державної служби зайнятості, і в якій у графі 4 під шифром 14 зазначається потреба у інвалідах.
Відповідачем до суду надано копію звіту форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць ( вакантних посад) та потребу в працівниках за 2004р., в яких зазначено про відсутність вільних робочих місць ( вакантних посад) взагалі, тобто для такої категорії громадян, як інваліди, вакантні робочі місця також не передбачалися.
Згідно наданих суду документів. звіту підприємства відповідача ( форма № 10-ПІ поштова річна), середньооблікова чисельність штатних працівників у 2004р. на підприємстві відповідача становила 26 осіб, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004р. визначена - 1 робоче місце, але відповідач у 2004р. не створив такого робочого місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідачем не доведено атестування робочого місця інваліда, що необхідно для забезпечення його працевлаштування відповідно до нормативу робочих місць, встановлено підприємству на підставі ст.. 19 Закону України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , та не надано доказів звернення ТОВ «Салгір» у 2004р. до компетентних органів з офіційною заявкою про направлення йому 1 інваліда для працевлаштування на його підприємстві.
Згідно ст.. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення, а відповідно до ч.1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об»активному дослідженні.
Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведені ті обставини, на які він посилається в своїй касаційній скарзі.
З урахуванням викладеного судові інстанції прийняли законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « Салгір» на рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2005р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2006р. залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Судді :