Справа №489/501/13- к 17.03.2014 17.03.2014 17.03.2014
Провадження № 11/784/22/14 Категорія ст. 115 ч. 1 КК України
Головуючий 1 інстанції суддя ОСОБА_1
Доповідач апеляційної інстанції суддя ОСОБА_2
17 березня 2014 року апеляційний суд Миколаївської області в
складі:
Головуючої: ОСОБА_2
Суддів: ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участі: секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8
потерпілого ОСОБА_9
представника потерпілого ОСОБА_10
захисника ОСОБА_11
засудженої ОСОБА_12
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_11 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 грудня 2013 року, яким
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Миколаєва, громадянка України, з неповною вищою освітою, не працююча, не заміжня, не судима, проживаюча на АДРЕСА_1 ; -
- засуджена за ч. 1 ст. 115 КК України на 7 років позбавлення волі.
Постановлено стягнути з засудженої з ОСОБА_12 :
- на користь потерпілого ОСОБА_9 на відшкодування майнової шкоди - 10 000 грн., на відшкодування моральної шкоди - 25 000 грн.;
- судові витрати на проведення експертиз в сумі 4 814 грн. 76 коп. на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області.
Постановлено:
строк покарання обчислювати з моменту затримання засудженої;
зарахувати засудженій ОСОБА_12 в строк відбування покарання строк тримання її під вартою з 11.03.2012 року до 14.03.2012 року та з 25.10.2012 року до 10.01.2013 року.
Запобіжний захід засудженій до набрання вироком законної сили залишений той же - підписка про невиїзд.
Вирішено питання щодо речових доказів у справі.
Згідно вироку ОСОБА_12 визнана винною і засуджена за умисне вбивство, вчинене за таких обставин.
11.03.2012 року приблизно о 15.30 год. ОСОБА_12 , знаходячись в приміщенні кухні квартири АДРЕСА_2 , маючи намір на позбавлення життя співмешканця ОСОБА_13 , що виник в ході сварки з останнім, ножем, що знаходився на кухонному столі, нанесла ОСОБА_13 тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітини зліва, пошкодження навколосердцевої сорочки та передньої стінки лівого шлуночка, від якого останній помер.
В апеляції захисник ОСОБА_11 просить скасувати вирок стосовно ОСОБА_12 та закрити провадження у справі за відсутністю події злочину на підставі п. 1 ст. 6 КПК України.
Вважає вирок незаконним, безпідставним та необґрунтованим.
Твердить:
що обвинувачення ОСОБА_14 базується виключно на її первинних показаннях, які були отримані незаконним шляхом, без забезпечення їй права на захист, і які потім були спростовані усіма проведеними у справі експертизами;
що при розслідуванні справи проведено декілька експертиз, висновки яких суперечать один одному в частині можливості нанесення потерпілим самому собі удару ножем, а повторні експертизи проводились одними і тими ж спеціалістами, що суперечить вимогам ст. ст. 75, 273, 310 - 312 КПК України;
що судом була призначена (п'ята) повторна комісійна судово - медична експертиза, згідно з висновками якої № 52-к від 03.06.2013 року думки експертів в цій частині розділилися і експерт ОСОБА_15 сформулював свою думку окремо;
що експерт ОСОБА_16 в судовому засіданні повністю підтвердив висновки експерта ОСОБА_15 , але у вироку його свідчення спотворенні з наданням їм протилежного значення;
що показання всіх свідків не несуть доказової бази вчинення засудженою інкримінованого їй тяжкого злочину.
В доповненнях до апеляції захисник ОСОБА_11 , посилаючись на допущені судом першої інстанції однобічність, неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, просить про проведення часткового судового слідства у такому обсязі:
- допитати засуджену ОСОБА_14 про обставини інкримінованого їй злочину і причину зміни нею первинних свідчень на початковій стадії досудового слідства;
- витребувати з прокуратури Ленінського району м. Миколаєва матеріали перевірки за фактом застосування незаконних методів слідства з боку співробітників Ленінського РО НГУ УМВС в Миколаївській області (відмовне провадження № (15-04) 79 п/р- 12 від 18.10.2012 року) і дослідити їх в судовому засіданні;
- допитати, в порядку ст. 311 КПК України (1960 року) судово-медичних експертів ОСОБА_15 (який не був допитаний судом першої інстанції) та ОСОБА_16 (оскільки, на думку захисника, показання експерта в суді першої інстанції були спотворені і викладені неправильно).
В запереченнях на апеляцію представник потерпілого ОСОБА_10 просить залишити її без задоволення як необґрунтовану, а вирок суду - без змін. Вважає, що винуватість ОСОБА_14 у вчиненні вбивства ОСОБА_13 повністю доведена сукупністю досліджених в ході судового слідства доказів, яким у вироку дана належна оцінка.
При проведенні апеляційним судом часткового судового слідства у даній кримінальній справі, прокурором ОСОБА_8 заявлено клопотання про скасування вироку і повернення кримінальної справи прокурору Ленінського району м. Миколаєва для додаткового розслідування.
Своє клопотання прокурор мотивував тим, що в ході проведення досудового слідства у цій кримінальній справі стосовно ОСОБА_12 допущена неповнота, однобічність, упередженість та неправильність, яка не дає можливості суду зробити об'єктивний висновок та постановити новий законний вирок.
При цьому прокурор послався на пред'явлення органом досудового слідства ОСОБА_12 неконкретного та суперечливого обвинувачення. А саме: що органом досудового розслідування не встановлено та належним чином не перевірено позицію ОСОБА_17 про відсутність у її діях мотиву щодо позбавлення життя ОСОБА_13 , а також не перевірено факт можливого заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_13 собі самим та не добуто доказів обставин, які б могли привести до цього, що свідчить про те, що органом досудового розслідування не вжито всіх вичерпних та передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, не виявлено обставини, які як викривають так і виправдовують обвинувачену;
що в ході досудового розслідування належним чином не перевірено показання ОСОБА_12 та свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 щодо обставин вчинення злочину, які ОСОБА_12 давала, визнаючи свою причетність до вбивства, шляхом витребування даних операторів мобільного зв'язку про час та тривалість телефонних розмов вказаних осіб у день злочину;
що не встановлені та не допитані всі свідки, які могли детально повідомити про пересування та місцезнаходження ОСОБА_12 11.03.2013 року, з метою визначення детального хронометражу подій того дня для перевірки правдивості її показань;
що не встановлено та не допитано всіх свідків, які б підтвердили або спростували факт щодо наявності конфліктних відносин між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Потерпілий ОСОБА_9 та його представник ОСОБА_10 заперечували проти клопотання прокурора.
Захисник ОСОБА_11 та засуджена ОСОБА_12 підтримали клопотання прокурора.
Заслухавши думки учасників судового розгляду, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора через наявність підстав для повернення кримінальної справи прокурору Ленінського району м. Миколаєва для додаткового розслідування.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України 1960 року істотними порушеннями вимог кримінально - процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 КПК України 1960 року апеляційний суд скасовує вирок і повертає справу на додаткове розслідування у випадках, коли під час дізнання чи досудового слідства були допущені такі істотні порушення кримінально - процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку.
Відповідно до вимог ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 223 КПК України 1960 року в описовій частині обвинувального висновку зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання.
Крім того, згідно ст. 367 КПК України підставами для скасування вироку є, окрім іншого: однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства; невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи; істотне порушення кримінально - процесуального закону.
Відповідно до ст. 368 КПК України однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.
Згідно вимог ст. 22 КПК України 1960 року щодо всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
З огляду на наведене, відповідно до вимог кримінально - процесуального закону постанова про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок та обвинувальний вирок повинні містити формулювання обвинувачення із зазначенням обставин вчинення злочину, які мають істотне значення для кваліфікації дій обвинуваченого, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.
Зазначених вимог закону органи досудового слідства не дотрималися, а суд першої інстанції залишив це поза увагою, допустивши, в свою чергу, істотні порушення кримінально - процесуального закону.
Як вбачається з постанов про пред'явлення ОСОБА_12 обвинувачення та з обвинувального висновку щодо ОСОБА_12 в частині її обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК України, в цих документах не зазначені мета та мотиви її дій (т. 1 а. с. 43, т. 2 а. с. 119 - 120, 147 - 152).
Так, засудженій ОСОБА_12 органами досудового слідства пред'явлено обвинувачення в тому, що 11.03.2012 року приблизно о 15.30 год. вона в приміщенні кухні квартири АДРЕСА_2 , маючи намір на позбавлення життя співмешканця ОСОБА_13 , що виник в ході сварки з останнім, ножем, що знаходився на кухонному столі, нанесла ОСОБА_13 тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітини зліва, пошкодження навколосердцевої сорочки та передньої стінки лівого шлуночка, від якого останній помер.
Пред'явлене засудженій ОСОБА_12 обвинувачення в порушення ст. 132 КПК України 1960 року є неконкретним та суперечливим, оскільки не містить даних про мотив інкримінованого їй злочину, хоча це має суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, мотив вбивства та мета вчинення інкримінованого їй злочину, органами слідства взагалі не з'ясовувалися.
Через вказані порушення обвинувачення ОСОБА_12 є неконкретним і таким, що порушує її право на захист.
Прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, та прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не звернули уваги на вищезазначені порушення вимог діючого на той момент кримінально - процесуального закону.
Суд, всупереч вимогам закону, вказане обвинувачення ОСОБА_12 фактично не перевірив, ретельно не дослідив та залишив поза увагою зазначене.
Вказані порушення норм діючого кримінально - процесуального законодавства стали наслідком не надання ані органами досудового слідства, ані судом першої інстанції аналізу та оцінки встановленим досудовим слідством та судом фактичних обставин справи.
Так, під час судового розгляду справи ОСОБА_12 пояснила, що працівникам міліції, що приїхали на її виклик, відразу пояснила, що її співмешканець ОСОБА_13 сам позбавив себе життя. Цей факт підтвердив суду і свідок ОСОБА_20 - старший слідчий Ленінського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області, який був у складі слідчо - оперативної групи, що виїздила на виклик у цій справі. Крім того, свідок пояснив, що їх експерт заперечив можливість спричинення потерпілим самому собі цього тілесного ушкодження (т. 3 а. с. 50 - 53).
Як і пояснювала суду ОСОБА_12 , працівники міліції почали тиснути на неї і вимагати підтвердити висловлені ними самими версії про вбивство нею потерпілого. Внаслідок такого тиску та свого шокового стану змушена була себе обмовити.
Зазначеним показанням ОСОБА_12 та висновкам судово - психологічної експертизи № 967 від 24.07.2012 року (т. 2 а. с. 108 - 117) суд не надав оцінки.
Заява ОСОБА_12 про застосування до неї незаконних методів слідства належним чином не перевірена, чому і прокурор, що підтримував державне обвинувачення, і суд першої інстанції не дали належної оцінки.
Як і тому факту, що ті показання, в яких ОСОБА_12 визнавала свою вину, в тому числі і при відтворенні обстановки та обставин події, суперечать фактичним обставинам справи - медичним даним та показникам.
І тому висновок суду, що ОСОБА_12 була вільна у цих своїх поясненнях, не відповідає фактичним обставинам справи.
Крім того, матеріали справи свідчать про відсутність єдиної думки судово - медичних експертів щодо можливості заподіяння ОСОБА_13 удару ножем ОСОБА_12 чи потерпілим самому собі.
При цьому слід врахувати проведення у цій справі декількох судово - медичних експертиз, в тому числі і повторної комісійної № 52 від 03.06.2013 року
До речі, комісія експертів також не дійшла єдиної думки у цьому питанні.
Проте, суд першої інстанції допитав лише експертів ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , але не допитав експерта ОСОБА_15 , що мав окрему думку, яку виклав у своїх мотивованих висновках (т. 3 а. с. 79 - 89 - 90).
До того ж, суд першої інстанції не дав оцінки: показанням експерта ОСОБА_21 про те, що вона не брала до уваги показання ОСОБА_12 через їх сумнівність та суперечливість; а також показанням експерта ОСОБА_22 , який плутався в своїх показаннях і пояснив, що не використовував ніякої літератури при проведенні цієї експертизи.
В апеляційному суді експерти ОСОБА_23 та ОСОБА_15 виклали аргументовані та вмотивовані роз'яснення своїх висновків у проведених ними судово - медичних експертизах.
Крім того, окремо слід зазначити, що судом у вироку викривлені показання експерта ОСОБА_23 , які він фактично давав суду першої інстанції, згідно протоколу судового засідання (т. 3 а. с. 149 - 151).
Тому висновки суду першої інстанції про те, що висновки експерта ОСОБА_15 спростовані висновками, даними в судовому засіданні експертом ОСОБА_23 , є надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. До того ж, вказаний експерт не робив в судовому засіданні жодних висновків, а давав роз'яснення своїх висновків (ст. 311 КПК України 1960 року).
Окрім того, мотивування суду про відкидання висновків експерта ОСОБА_15 через те, що зроблений ним висновок, щодо обставин утворення тілесних ушкоджень суперечить висновку більшості експертів комісії, не ґрунтується на законі.
Такий підхід суду в оцінці висновків експертів є недопустимо спрощеним.
А тим більш за умови, що експерт ОСОБА_15 не допитувався в судовому засіданні для роз'яснення своїх висновків.
Висновки експертів повинні оцінюватися судом з точки зору їх відповідності фактичним обставинам справи з урахуванням медичних даних.
До речі, на особливості таких медичних даних як раз і звертали увагу експерти ОСОБА_23 та ОСОБА_15 , докладно наводячи декілька чинників, які узгоджуються з медичними даними та показаннями ОСОБА_12 щодо самогубства ОСОБА_24 , як то: місце удару доступне для нанесення удару власноруч; кількість ударів - один удар, що є характерним для самогубств; відсутність медичних даних та ознак удару з упором, що є характерним для вбивства; відсутність додаткового розрізу на шкірі, що є обов'язковими при витягненні ножа злочинцем і відсутні при витягненні ножа з рани самою особою; характерність удару для самогубства - з центра на зовні; розбіжність ран на тілі та на одязі говорить, що була спроба підняти одяг, що також є характерним для самогубства; тощо.
Таким чином, ані органи досудового розслідування, ані державний обвинувач, ані суд першої інстанції не усунули суперечності у цьому питанні.
Крім того, показання ОСОБА_12 щодо самогубства ОСОБА_24 та висновки судово - медичних експертиз, які узгоджуються з цими її показаннями, жодним доказом, що є в матеріалах справи, не спростовані.
До того ж, суд першої інстанції залишив поза увагою показання потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , щодо спроб самогубства у загиблого у минулому через розставання з дружиною.
А також судом не взято до уваги показання ОСОБА_12 щодо зловживання загиблим алкогольними напоями, що підтверджено медичними даними, які відображені у висновках судово - медичних експертиз.
Крім того, при прийнятті до уваги показань потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_26 щодо повідомленні загиблим про погрози вбивством з боку ОСОБА_12 , судом залишено поза увагою характер цих висловлювань останньої та фактичних обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ці висловлювання ОСОБА_12 носили характер жарту і їх суть зводилася до того, що це було пов'язано із зрадою з боку загиблого.
Проте, факти такої зради з боку загиблого відсутні. Тому такі висновки суду є безпідставними.
Натомість, як пояснювала ОСОБА_12 і суду першої інстанції, і апеляційному суду, саме вона мала намір покинути загиблого ОСОБА_13 і саме через зловживання ним алкогольними напоями.
А з урахуванням показань вищевказаних свідків про те, як тяжко переживав загиблий ОСОБА_13 розлучення з дружиною через іншого чоловіка (навіть із спробою вчинити самогубство), показання ОСОБА_12 щодо його самогубства через її рішення його покинути є такими, що з більшою вірогідністю відповідають матеріалам справи та вищевказаним медичним даним.
При цьому і органом досудового розслідування, і державним обвинувачем, і судом першої інстанції залишені поза увагою положення ст. 62 Конституції України відносно тлумачення усіх сумнівів щодо доведеності вини особи на її користь.
Наведене свідчить про допущені і органом досудового розслідування і судом першої інстанції однобічність та неповноту досудового та судового слідства.
Вищезазначене у своїй сукупності, відповідно до вимог ст. ст. 370, 374 КПК України 1960 року, є істотними порушеннями вимог кримінально - процесуального закону, які виключали можливість постановлення вироку, а тому вирок суду підлягає безумовному скасуванню.
Є слушними також і інші доводи, викладені прокурором ОСОБА_8 у своєму клопотанні, які теж потребують відповідної перевірки під час досудового розслідування. Але наразі вони не є вирішальними при прийнятті рішення щодо направлення справи прокурору на додаткове розслідування.
У зв'язку з тим, що для усунення вищевказаних порушень кримінально - процесуального закону необхідно проведення певних слідчих та розшукових або, у разі потереби, оперативно - розшукових дій, справу належить повернути прокурору на додаткове розслідування.
Оскільки вирок підлягає скасуванню у зв'язку з істотними порушеннями органами досудового слідства та судом першої інстанції кримінально - процесуального закону, які виключали постановлення вироку (ст. ст. 370, 374 КПК України 1960 року), всі інші доводи апеляції щодо застосування кримінального закону, призначення покарання і т.п., апеляційним судом не перевіряються.
Під час додаткового розслідування та нового розгляду справи, органам досудового слідства, прокурору та суду необхідно суворо дотримуватися вимог діючого кримінально - процесуального законодавства, ретельно перевірити твердження ОСОБА_12 та її захисника, в тому числі і заявлені ними в стадії апеляційного розгляду, а у разі необхідності встановити певних осіб та допитати їх, у разі потреби додатково витребувати певні докази на підтвердження або спростування вищевказаних тверджень та доводів ОСОБА_12 , у разі необхідності (з урахуванням положень ч. 1 ст. 75 КПК України 1960 року) призначити відповідні експертизи, надати належну оцінку всім доказам у справі в їх сукупності, і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів
Апеляцію захисника ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 грудня 2013 року відносно ОСОБА_12 скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування прокурору Ленінського району м. Миколаєва.
Запобіжний захід ОСОБА_12 залишити той же - підписку про невиїзд.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4