Справа № 159/2923/14-к
Провадження № 1-кп/159/119/14
м. Ковель 05 червня 2014 року
Ковельський міськрайонний суд Волинської області
під головуванням судді ОСОБА_1 ,
з участю:
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши в залі судових засідань Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження (кримінальну справу), внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42014030110000004 від 17 березня 2014 року, про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ковель Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей, не працюючого, раніше судимого 22.10.2013 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт (судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку), -
у вчиненні ним кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, -
Обвинувачений ОСОБА_4 , будучи засудженим 22 жовтня 2013 року Ковельським міськрайонним судом за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт та ознайомленим 13 січня 2014 року працівником Ковельського МРВ КВІ УДПтС України у Волинській області з порядком і умовами відбування вказаного покарання, а також письмово попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування громадських робіт, того ж дня отримав направлення для відбування покарання до Ковельського РЖКП-2, проте без поважних причин по направленню у встановлений день - 14 січня 2014 року з метою приступити до відбування призначеного покарання не з'явився та до відпрацювання громадських робіт взагалі не приступив, що свідчить про його небажання відбути призначене судом покарання, таким чином не відбувши жодної години із призначених згідно вироку суду 200 годин громадських робіт.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому діянь визнав повністю. Скориставшись своїм безумовним правом, від давання показань в судовому засіданні відмовився. Відповідаючи на поставлені запитання, вказував на те, що дійсно був ознайомлений з порядком відбування покарання у виді громадських робіт, однак не приступив до його виконання та не відпрацював жодної години, оскільки легковажно поставився до своїх обов'язків. Поважних причин невиходу на громадські роботи в нього не було. Просив застосувати щодо нього вимоги Закону України "Про амністію у 2014 році", оскільки має на утриманні двох дітей.
Зазначені в обвинуваченні обставини ніким не оспорюються, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції обвинуваченого, який підтверджує їх існування. В зв'язку з цим суд, за погодженням з учасниками судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються.
З'ясувавши обставини справи, суд прийшов до висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 органами досудового розслідування кваліфіковані вірно за ч. 2 ст. 389 КК України.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями, що виразились в ухиленні від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання, вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ч. 2 ст. 389 КК України.
Призначаючи покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення (злочину) та особу винного у їх сукупності, відсутність пом'якшуючих та наявність обтяжуючих покарання обставин справи.
Так, суд враховує, що ОСОБА_4 вчинено невеликої тяжкості кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ч. 2 ст. 389 КК України (ст. 12 КК України).
Обставин, що пом'якшують покарання, суд не вбачає.
До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, суд відносить рецидив злочинів.
Суд враховує також те, що обвинувачений не вперше притягується до кримінальної відповідальності /а.п. 67, 68/, що характеризує його як особу, схильну до вчинення злочинів, по місцю проживання характеризується в цілому позитивно /а.п.72/, на диспансерному обліку в психіатра та нарколога не перебуває /а.п. 73, 74/, є працездатним /а.п. 75/, має на утриманні двох малолітніх дітей.
З врахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових злочинів, необхідним і достатнім покаранням є покарання, запропоноване прокурором, у виді арешту на строк в межах санкції ч. 2 ст. 389 КК України, із застосуванням ст.ст. 71, 72 КК України.
Заходи забезпечення кримінального провадження щодо ОСОБА_4 , застосовані під час досудового розслідування, були чинними до 25.05.2014 року. Судом не вбачається необхідність застосування будь-якого запобіжного заходу щодо обвинуваченого до набрання вироком законної сили, виходячи із даних про його особу та його належної поведінки в ході розгляду справи.
Цивільних позовів по справі не заявлено.
Дані про процесуальні витрати та речові докази по справі відсутні.
Поряд з цим, згідно вимог ч. 2 ст. 3 Закону України "Про застосування амністії в Україні", установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.
Згідно ст. 1 п. "в" Закону України “Про амністію у 2014 році” від 08 квітня 2014 року, звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, підлягають особи, які не позбавлені батьківських прав та на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилось 18 років.
Згідно ст. 9 Закону України “Про амністію у 2014 році” від 08 квітня 2014 року, застосування цього Закону здійснюється щодо осіб, щодо яких судом ухвалені вироки, які не набрали законної сили, - за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника.
В ході судового розгляду даного кримінального провадження судом встановлено доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, який відноситься до злочинів невеликої тяжкості.
Обвинувачений ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які, на день набрання чинності Закону України “Про амністію у 2014 році” від 08 квітня 2014 року, були неповнолітніми.
Зазначені обставини підтверджуються копіями свідоцтв про народження вказаних дітей, виданих 21.01.2008 року та 22.01.2010 року Відділом РАЦС по місту Ковелю Ковельського міськрайонного управління юстиції відповідно.
Судом не встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 позбавлений батьківських прав щодо своїх дітей.
Як вбачається з поданої обвинуваченим заяви та як встановлено в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_4 надав свою добровільну згоду на застосування щодо нього вимог Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року.
Підстав незастосування амністії, визначених ст. 8 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року та Законом України "Про застосування амністії в Україні", щодо обвинуваченого не встановлено.
З огляду на викладене, ОСОБА_4 слід звільнити від призначеного за даним вироком покарання на підставі ст. 1 п. "в" Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року.
Керуючись ст. ст. 369, 370, 373, 374 КПК України, на підставі ст. 85 КК України, ст. 1, 8, 9, 10 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року, Закону України "Про застосування амністії в Україні", суд -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України, і призначити йому покарання у виді арешту на строк 5 (п'ять) місяців.
На підставі ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуте покарання (невідбуте покарання становить 200 (двісті) години громадських робіт, що, за правилами ст. 72 КК України, відповідає 25 (двадцяти п'яти) дням арешту) за вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2013 року, і за сукупністю вироків визначити остаточне покарання у виді арешту на строк 5 (п'ять) місяців 10 (десять) днів.
ОСОБА_4 , звільнити від покарання, призначеного даним вироком на підставі ст. 1 п. "в" Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення вироку.
Головуючий ОСОБА_1