28 квітня 2014 р. Справа № 2а/0470/5582/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняБерднику С.О.
за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000051710/0 від 27.01.2011р. та №0000541710/0 від 26.04.2011р., -
13.05.2011р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області та просить:
- визнати недійсними податкові повідомлення-рішення відповідача№0000051710/0 від 27.01.2011р. та №0000541710/0 від 26.04.2011р.;
- сплачені судові витрати відшкодувати за рахунок відповідача - Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що не погоджується з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх незаконними та необґрунтованими посилаючись на те, що донарахування позивачу сум ПДВ відбулося за наслідками перевірки проведеної 22.06.2010р. в результаті чого податковим органом було виявлено 58903 грн. виручки, яка, на думку перевіряючих не була облікована та за наслідками складання ліквідаційного звіту за 2010р. не була включена до податкової декларації за червень 2010р., окрім того, перевіряючими не прийнято до уваги, що витрати позивача, пов'язані з отриманням послуг телефонного зв'язку з ДФ ВАТ «Укртелеком» на суму 2275,38 грн. та витрати на суму 4436,41 грн. пов'язані з охороною нежитлового приміщення, яке використовувалося для підприємницької діяльності, яку здійснює УДСО при ГКМВС в Дніпропетровській області. Однак такі висновки податкового органу позивач вважає неправомірними, так як на момент перевірки - 22.06.2010р. позивач був платником єдиного податку з 01.01.2010р., що встановлено ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2011р. у справі №2а-8915/10/0470, а тому був позбавлений обов'язку здійснювати розрахунки через РРО, що також випливає із п.1.16.1 акту перевірки від 24.12.2010р. Також позивач зазначив, що він був платником податку на додану вартість до 09.11.2009р., тобто на момент перевірки 22.06.2010р. не був платником податку на додану вартість та не був зобов'язаний вести податковий облік по ПДВ. Що стосується витрат, повязаних з наданням телекомунікаційних послуг, то такі витрати були понесені позивачем у межах укладених договорів від 01.02.2010р. та від 11.11.2010р. та використані позивачем у своїй підприємницькій діяльності, що також визнано відповідачем у пп. 1.17.1 п.1 акту перевірки від 24.12.2010р.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 28.04.2014р. не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений особисто під розписку в судовому засіданні 18.04.2014р. (а.с.114).
28.04.2014р. представник відповідача надав до канцелярії суду заяву про перенесення розгляду даної справи на іншу дату посилаючись на перебування представника відповідача на лікарняному (а.с.126,128).
Представник позивача проти перенесення розгляду справи заперечував.
Розглянувши зазначену заяву представника відповідача про перенесення розгляду справи у зв'язку з його хворобою, вислухавши думку представника позивача з цього питання, суд не находить підстав для його задоволення з огляду на те, що будь-яких доказів про перебування на лікарняному представника відповідача - Гребенюк О.П., який приймав участь у судовому засіданні 18.04.2014р., суду не надано на обґрунтування заявленого клопотання, при цьому, суд вважає його таким, що направлене на затягування процесуальних строків розгляду справи, встановлених ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки як вбачається зі змісту поданої заяви до канцелярії суду 28.04.2014р. зазначена заява підписана самим представником відповідача - Гребенюк О.П., що спростовує відомості, викладені у вказаній заяві про перебування даного представника на лікарняному. Також, слід зазначити, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який має у штаті кваліфікованих працівників, зобов'язаний був направити іншого представника в дане судове засідання, до того ж, представник відповідача, який приймав участь у судовому засіданні 18.04.2014р. висловив свою правову позицію щодо даного позову, а також надав і письмові заперечення на позов, що свідчить про можливість розгляду даної справи за відсутності відповідача, оскільки останній висловив свою правову позицію з приводу заявленого позову.
Так, у судовому засіданні 18.04.2014р. представник відповідача проти позову заперечував, у письмових запереченнях, наданих суду 27.03.2014р., просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі посилаючись на те, що сума виручки у розмірі 58903,00 грн., зазначена в акті від 22.06.2010р. не була врахована позивачем при складанні звіту платника єдиного податку за 2010р. та не відображена в податковій декларації з податку на додану вартість у сумі 9857,17 грн. Також, позивачем у періоді з 01.07.2009р. по 30.09.2010р. були сплачені грошові кошти ДФ ВАТ «Укртелеком» у сумі 2275,38 грн., в т.ч. ПДВ 455,08 грн. за надані послуги телефонного зв'язку та використання зазначених послуг підприємцем у своїй господарській діяльності не підтверджено відповідними документами, а саме: деталізацією (розшифровкою) телефонних розмов, безпосередньо пов'язаних з продажем або закупівлею товарів; договорами на постачання або продаж продукції, які були б пов'язані з телефонними розмовами, тобто підприємцем не доведено зв'язок телефонних розмов з веденням господарської діяльності. За викладеного, відповідач вважає, що висновки податкової інспекції, викладені в акті перевірки від 22.06.2010р., які не скасовані судовими рішеннями, висновки акту перевірки від 24.12.2010р. та винесення на їх підставі податкових повідомлень-рішень є правомірним (а.с.101-103).
У відповідності до вимог ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, надання останнім пояснень з приводу предмету спору у судовому засіданні 18.04.2014р., а також письмових заперечень на позов, строки вирішення і розгляду справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами з урахуванням ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 28.04.2014р.
Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.
ОСОБА_4 27.10.1998р. був зареєстрований фізичною особою-підприємцем виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області за адресою: АДРЕСА_1, перебував на обліку у Новомосковській ОДПІ, був платником податку на додану вартість до 09.11.2009р., з 01.01.2010р. перебував на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію від 27.10.1998р. та даними акту перевірки від 24.12.2010р. (а.с.9-11, 20).
У період з 08.12.2010р. по 21.12.2010р. податковою інспекцією на підставі ч.6 п.6 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та відповідно до заяви платника податків про припинення платника податків №6091/10 від 15.11.2010р. було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 09.12.2010р. за результатами якої 24.12.2010р. був складений акт №322/173/НОМЕР_1 за висновками якого встановлені порушення п.п.7.3.1, п.п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4., п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168 в результаті чого занижено ПДВ у розмірі 11198,65 грн., в тому числі з липня 2009р. по вересень 2010р. (а.с.9-15).
В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 27.01.2011р. №0000051710/0 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 13998 грн. 31 коп. ( за основним платежем - 11198,65 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2799,66 грн.) - (а.с.18).
Згідно рішення Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 22.04.2011р. №12496/10/25-008 за результатами розгляду скарги позивача вищевказане податкове повідомлення-рішення від 27.01.2011р. було скасовано в частині донарахованого податку на додану вартість у сумі 887,28 грн., застосованих штрафних санкцій з ПДВ у сумі 221,82 грн., а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін (а.с.16-17).
26.04.2011р. з урахуванням вищевказаного рішення ДПА у Дніпропетровській області, податковою інспекцією було прийнято нове податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000541710/0 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у загальній сумі 12889,21 грн. ( за основним платежем - 10311,37 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2577,84 грн.) - (а.с.19).
Позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями від 27.01.2011р. та від 26.04.2011р., вважає їх незаконними та просить визнати недійсними посилаючись на неправомірність висновків, викладених в актах від 22.06.2010р. та від 24.12.2010р.
Заслухавши представника позивача, який брав участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного на той момент законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0000541710/0 від 26.04.2011р., виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту акту перевірки від 24.12.2010р., що був підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0000541710/0 від 26.04.2011р., в його основу покладені висновки акту перевірки від 22.06.2010р. про те, що перевіркою 22.06.2010р. виявлено факт наявності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків у розмірі 58903,00 грн. Вищевказана сума виручки у розмірі 58903, в т.ч. ПДВ - в сумі 9817,17 грн. позивачем не була врахована при складанні звіту платника єдиного податку (ліквідаційного) за 2010 рік, тобто не віднесена до податкових зобов'язань у податковій декларації з ПДВ за червень 2010р., що є порушенням п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Також, податковим органом зазначено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні, які отримані від ДФ ВАТ «Укртелеком» на суму 2275,38 грн. (ПДВ - 455,08 грн.) з надання послуг телефонного зв'язку, використання яких в підприємницькій діяльності не підтверджено відповідними документами, а саме: деталізацією (розшифровкою) телефонних розмов, безпосередньо пов'язаних з продажем або закупівлею товарів; договорами на постачання або продаж продукції, які були б пов'язані з телефонними розмовами та інше, що є порушенням п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (а.с.11-14).
Однак, такі висновки податкового органу є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного на момент виникнення правовідносин податкового законодавства України, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» ( чинного станом на момент виникнення спірних відносин) платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка:
а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;
б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку;
в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.
Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
За приписами п.п.а) п.10.1 ст.10 вищевказаного Закону, особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є, зокрема, платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.
Також, згідно п.6 Указу Президента України №727/98 від 03.07.1998р. «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства» ( чинного на момент виникнення правовідносин) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів), зокрема, податку на додану вартість.
З аналізу наведених норм видно, що платником податку на додану вартість є лише особа, яка зареєструвалася за добровільним рішенням як платник податку на додану вартість або за умови коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн., при цьому, відповідно до Указу №727/98 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником податку на додану вартість.
Так, як свідчать матеріали справи, позивач був платником ПДВ відповідно до свідоцтва від 04.03.2009р. №100206168, яке було податковою інспекцією анульовано - 09.11.2009р., що підтверджується п.1.8, п.2.3 акту перевірки (а.с.9,12 - зворот).
У перевіряємому періоду з 01.01.2010р. позивач перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку згідно до вимог Указу №727/98, що також підтверджується змістом п.2, п.2.2 акту перевірки, а також ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2011р. у справі №2а-8915/10/0470 (а.с.12,67-69).
Отже, за викладених обставин, суд приходить до висновку, що доводи податкового органу про порушення позивачем п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.7.4.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що позивач у 2010р. не міг та не мав права на відображення у податковій декларації з ПДВ за червень 2010р. податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 58903,00 грн., в т.ч. ПДВ -9817,17 грн., оскільки позивач у вказаний період не був платником податку на додану вартість у відповідності до вимог ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення правовідносин) і п.6 Указу №727/98.
Також є неспроможними і доводи податкового органу про те, що позивачем з липня 2009р. по вересень 2010р. було віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні отримані від ДФ ВАТ «Укртелеком» на суму 2275,38 грн. (ПДВ - 455,08 грн.) використання яких не підтверджено у його господарській діяльності відповідними документами, а саме: відсутністю деталізації (розшифровкою) телефонних розмов, безпосередньо пов'язаних з продажем або закупівлею товарів; договорами на постачання або продаж продукції, які були б пов'язані з телефонними розмовами та інше з огляду на те, що вказані документи не є документами первинного бухгалтерського обліку, а тому відсутність їх не є підставою для позбавлення платника податку на віднесення сплачених ним сум до складу податкового кредиту за нормами Закону України «Про додану вартість» за умови надання належно оформлених податкових накладних.
Зміст акту перевірки не свідчить про відсутність таких податкових накладних або оформлення їх з порушенням вимог податкового законодавства.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Так, представником відповідача у ході судового засідання не наведено жодних підстав та не надано жодних доказів правомірності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 26.04.2011р. з урахуванням наведених вище норм.
При цьому, судом також приймається до уваги і обставини, встановлені ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2011р. у справі №2а-8915/10/0470 відносно того, що позивач з 01.01.2010р. був платником єдиного податку відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серія №716705 від 01.01.2010р., яке набрало законної сили 21.12.2011р. (а.с.67-69)
Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В той же час, судом не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на правомірність висновків, викладених в акті перевірки від 22.06.2010р., яка ні би то підтверджена постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013р. у справі №2а-7722/10/0470, оскільки зі змісту даного судового рішення видно, що ним досліджувалися обставини щодо дотримання порядку проведення перевірки податковим органом, однак правомірність висновків акту перевірки від 22.06.2010р. не була предметом розгляду даної справи (а.с.93-94).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність прийняття оспорюваного рішення згідно до вимог ч.3 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що оспорюване податкове повідомлення-рішення №0000541710/0 від 26.04.2011р. прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
При цьому, слід зазначити, що відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 26.04.2011р., а тому, згідно до вимог ст.ст.11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України слід визнати протиправним та скасувати вищевказане рішення суб'єкта владних повноважень.
Що стосується визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000051710/0 від 27.01.2011р., то в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки зазначене рішення суб'єкта владних повноважень було скасовано за результатами розгляду скарги позивача рішенням ДПА у Дніпропетровській області від 22.04.2011р. №12496/10/25-008 (а.с.16-17).
Факт скасування вказаного рішення також підтверджено і представником відповідача у судовому засіданні 18.04.2014р., при цьому, також було встановлено, що після скасування податкового повідомлення-рішенні від 27.01.2011р. податковою інспекцією з урахуванням рішення від 22.04.2011р. було прийнято нове оспорюване податкове повідомлення-рішення від 26.04.2011р. згідно до вимог Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р. та саме рішенням від 26.04.2011р. несе для позивача юридичні наслідки.
Не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про відшкодування судових витрат за рахунок відповідача - Новомосковської ОДПІ з огляду на те, що норми Кодексу адміністративного судочинства України не передбачають стягнення саме з відповідача судових витрат, понесених позивачем та згідно ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України суд самостійно при прийнятті рішення проводить розподіл судових витрат відповідно до задоволених позовних вимог незалежно від того, чи заявлені такі вимоги у позові позивачем, при цьому, відшкодування судових витрат, понесених позивачем здійснюється з Державного бюджету України, якщо позовні вимоги підлягають задоволенню та відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень.
З огляду на наведене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Виходячи з норм ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають частковому стягненню з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №ПН21800 від 06.05.2011р. у розмірі 1,70 грн. виходячи зі ставки судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп., встановленої Законом України «Про судовий збір» чинного на момент подання даного позову до суду -13.05.2011р. (а.с.2).
Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_4 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000051710/0 від 27.01.2011р. та №0000541710/0 від 26.04.2011р. - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області №0000541710/0 від 26.04.2011р.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп. ( одна грн. 70 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 03.05.2014р.
Суддя С.О. Конєва