437/15251/13-ц
28 травня 2014 року Ленінський районний суд міста Луганська у складі:
Головуючого судді Золотарьова О.Ю.
при секретарі Красновській М.В., Середа Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
Позивач звернулась до суду із позовом, який в подальшому уточнила, та на обґрунтування якого зазначила, що з 14 жовтня 1989 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 15 травня 2012 року даний шлюб було розірвано. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти, на підставі договору купівлі-продажу від 02.12.1994 року, позивачем та відповідачем було набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 та побудовано дачний будинок АДРЕСА_2, що є їхньою спільною сумісною власністю подружжя, з приводу якої виник спір.
Посилаючись на вказані обставини та положення ст.ст. 57, 60, 69-72 СК України, ст. 372 ЦК України, остаточно просила суд поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2: квартиру АДРЕСА_1 та припинити право спільної сумісної власності на нього. Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи покласти на відповідача.
До початку розгляду справи по суті представник позивача, ОСОБА_3, подав до суду заяву про залишення без розгляду частини позовних вимог, що стосуються поділу спільного майна подружжя: дачного будинку АДРЕСА_2 та заяву про розгляд справи в його відсутність, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач, ОСОБА_2, про час і місце судового засідання повідомлявся неодноразово належним чином, проте до суду не з'явився, причину своєї неявки суду не повідомив.
Отже, за згодою представника позивача ОСОБА_3, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Оцінивши всі обставини справи, суд дійшов до наступного.
Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтями 10, 11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69, СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім'я було зареєстровано право власності на таку річ (презумпція права спільної сумісної власності).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина 1 статті 68 СК України).
Судом встановлено, що позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 жовтня 1989 року, 15.05.2012 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
Під час шлюбу сторонами було набуто спільне сумісне майно: квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку виникло на підставі договору купівлі-продажу від 02.12.1994 року, укладеного між ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом першої Луганської державної нотаріальної контори Паденко І.Н., зареєстрованого в реєстрі за № 1-9787 (а.с. 5).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23, 24 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та, що знаходиться у третіх осіб.
Виходячи з наведеного об'єктом поділу може бути майно придбане на ім'я одного із подружжя.
Майно, що є об'єктом особистої приватної власності дружини, чоловіка визначено змістом статті 57 СК України.
Докази того, що предмет спору відноситься до переліку майна закріпленого змістом зазначеної статті СК України, відповідачем до суду надано не було, зустрічні позовні вимоги ним до позивача не заявлялися.
Таким чином, суд вважає доведеним факт того, що спірна квартира АДРЕСА_1 належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності подружжя і підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя її та ОСОБА_2, визнання за кожним із подружжя, сторін по справі, права власності на рівні частки, по ? частці за кожним, на квартиру АДРЕСА_1. При цьому суд приймає до уваги зміст заяви представника позивача ОСОБА_3 про ухвалення заочного рішення, із деталізованими позовними вимогами, викладеними без зміни підстав та предмету позову, та ухвалює рішення з їх урахуванням.
Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд стягує на користь позивача з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою ним при пред'явленні позову судового збору у сумі 600 грн. (а.с. 1, 15).
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 60, 70, 71 СК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2: квартиру АДРЕСА_1 та припинити право спільної сумісної власності на нього.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 600 грн. (шістсот гривень).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене відповідачкою в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання його копії.
Головуючий: суддя О.Ю.Золотарьов