"24" жовтня 2013 р. справа № 0417/2а-3521/2011
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради
на постанову Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2011 р., прийняту у порядку скороченого провадження,
у справі № 0417/2а-3521/2011
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
встановив:
У серпні 2011 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом до управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної в місті ради (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати дії відповідача такими, що були помилково здійснені зазначеними відповідачами без урахування вимог ст. 152 Конституції України, ст.ст. 268, 1175 ЦК України відносно нарахування та здійснення перерахування раніше призначеної й виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, котра постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- зобов'язати відповідача усунути порушення і провести перерахунок згідно до ст. 48 Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991 року щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з 01.01.2007 року;
- зобов'язати відповідача призначити (встановити), як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (1 група інвалідності) щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і зобов'язати відповідача у подальшому виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01.09.2011 року позовні вимоги позивача за 2007-2010 рр. залишено без розгляду.
Постановою Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2011 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати у 2011 році позивачу допомоги на оздоровлення у розмірі меншому, ніж встановлено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язано відповідача здійснити нарахування позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2011 рік згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виплатити донараховані суми.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії.
Вирішуючи спірні правовідносини та приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у 2011 році має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому статтею 48 Закону України "Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - п'ять мінімальних заробітних плат.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно статті 70 Закону України "Про державний бюджет України на 2010 рік" Кабінету Міністрів України в 2011 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Кабінетом Міністрів України на виконання зазначених норм в 2011 році нормативно-правові акти, які визначають розміри щорічної допомоги на оздоровлення, не прийняті. При цьому, дія статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не зупинялася та не змінювалася.
Таким чином, в 2011 році відповідач повинен виплачувати позивачу допомогу на оздоровлення в розмірі, встановленому статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Відповідачем за 2011 рік щорічна допомога на оздоровлення позивачу виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою встановлено щорічну допомогу ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії у розмірі 120 гривень.
Разом з тим, пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Так, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Статтею 19 цього Закону встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, мінімальний розмір заробітної плати.
Так, мінімальний розмір заробітної плати, з розрахунку якої виплачується щорічна допомога на оздоровлення, згідно із Законом України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" та Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» в значно більший, ніж встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року, розмір щорічної допомоги на оздоровлення.
Таким чином, аналіз наведених норм правових актів дає підстави дійти висновку, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року фіксований розмір щорічної допомоги на оздоровлення суперечить статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою встановлено більший розмір такої допомоги з розрахунку п'яти мінімальних заробітних плат.
Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
В 2005 році Кабінету Міністрів України не надано право встановлювати розмір щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року, яка істотно звужує обсяг встановлених Конституцією та Законами України прав, застосуванню не підлягає.
Таким чином, враховуючи викладене, а також виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач у 2011 році повинен виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради залишити без задоволення.
Постанову Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2011 року у справі № 0417/2а-3521/2011 залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту постановлення та відповідно до ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: О.М. Панченко
Суддя: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.О. Коршун