03 квітня 2014 рокусправа № 811/962/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,
без представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. у справі № 811/962/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ле Бельведер"
до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
25.03.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ле Бельведер" звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби №0000232320 від 5 листопада 2012 р.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та протиправністю висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів позивача, оскільки реальність та правомірність укладених правочинів підтверджується належним чином оформленою первинною документацією (видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями тощо) та відсутність у відповідача компетенції щодо встановлення нікчемності господарських правочинів суб'єктів господарювання. З урахуванням того, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені на підставі необґрунтованих висновків податкового органу, позивач виходячи з доводів , викладених в адміністративному позові вважає рішення такими, що підлягають скасуванню.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013р. у справі № 811/962/13-а вищевказаний адміністративний позов задоволено.
Постанову суду мотивовано тим, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення. Правомірність правочинів укладених між позивачем та контрагентами підтверджена в судовому засіданні первинними документами, законом чи судовим рішенням нікчемності даних правочинів не встановлено.
Не погодившись з постановою. суду, Світловодською ОДПІ подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. у справі № 811/962/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані матеріалами невиїзної документальної перевірки ТОВ «Ле Бельведер». Скаржник наполягає на тому, що контрагент позивача - ТОВ «Діомат ЛТД» не здійснює реальну господарську діяльність, оскільки у останнього відсутні будь які матеріально-технічні засоби та ресурси, що в свою чергу свідчить про нікчемність та фіктивність укладених з таким контрагентом правочинів та протиправність формування податкового кредиту позивачем на підставі зазначених господарських операцій.
Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До судового засідання не з'явились представники сторін. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило від відповідача не надходило, підстави відсутності представників заявника апеляційної скарги суду не повідомлені. Від позивача в справу надійшло клопотання про розгляд справи без участі представників підприємства.
З урахуванням наявних в справі матеріалів, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги. У відповідності до ст. 41 КАС України, з урахуванням неявки представників сторін в судове засідання, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального пристрою, не здійснювалось.
Матеріалами справи підтверджується , що обставини, пов'язані з проведенням Світловодською ОДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ле Бельведер» з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині правомірності віднесення до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту сум податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість, з питань взаємовідносин з ТОВ «Діомат ЛТД», їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень 2011 року (акт від 19.10.2012 р. № 338/2200/35954999, а.с.10-21), встановлені під час цих перевірок порушення, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки спірного податкового повідомлення-рішення (а. с.22) відображені в постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. і відповідають матеріалам даної справи.
Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність формування податкового кредиту у вересні 2011 року за рахунок ПДВ, сплаченого Товариством у ціні придбання товару (обладнання) згідно нікчемного за висновком податкового органу правочину у контрагента - ТОВ «Діамант ЛТД».
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Світловодської ОДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав:
Згідно висновків вищевказаного акту перевірки від 19.10.2012 р. податківцями встановлено порушення ТОВ "Ле Бельведер" п.п.198.1, 198.2 ст.198 ПК України, в результаті чого Товариством завищено податковий кредит по податку на додану вартість за вересень 2011 р. на загальну суму 20 953 грн.
Даний висновок податкового органу обґрунтовано тим, що господарські відносини, які мали місце у вересні 2012 року між ТОВ "Ле Бельведер" та ТОВ «Діамант ЛТД», не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, оскільки такі правочини (договори) є нікчемним згідно ч.1 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, ст.228, ЦК України, з огляду на інформацію, що міститься в акті Алчевської ОДПІ позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Діомат ЛТД» від 10.02.2012 р. № 323/236-37288409 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період вересень 2011 року.
В даному акті від 10.02.2012 р. встановлена відсутність у ТОВ «Діомат ЛТД» необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а саме:
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів;
- неможливість фактичного здійснення ТОВ «Діомат ЛТД» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу;
- ненадання (відсутність на момент проведення перевірки) документів, які підтверджують дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2011 р.
Так, матеріали справи свідчать, що позивачем укладено з ТОВ «Діомат ЛТД» договір поставки, відповідно до умов якого ТОВ «Діомат ЛТД» (Постачальник) зобов'язується поставити обладнання, а позивач (Покупець) прийняти і оплатити товар.
Відповідно до п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку
У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари чи послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно положень п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що підтверджують реальність господарської операції: видаткову накладну, рахунку-фактуру, податкову накладну, платіжне доручення, що підтверджує оплату товару Товариством (а. с.24-29).
З пояснень позивача вбачається, що отримане від ТОВ «Діомат ЛТД» обладнання доставлено позивачу ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Нова пошта» (договір транспортно-експедиторських послуг, рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну, податкову накладну, акти здачі-прийняття робіт - а. с.83, 97, 97-зв., 110-115).
Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що податкова накладна, яка виписана ТОВ «Діомат ЛТД» і яка є за приписами Податкового кодексу України підставою для формування податкового кредиту платника податків, не відповідають положенням Наказу ДПА України від 21.12.2010 р. № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.12.2010 р. за № 1401/18696 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».
З матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності позивача є розведення свійської птиці, надано відповідні докази щодо закупівлі товару та його подальший продаж (а.с.75-82).
Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).
Доказів невикористання позивачем придбаного у ТОВ «Діомат ЛТД» обладнання у власній господарській діяльності відповідачем не доведено.
Також відповідачем не надано суду доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку (а. с.107-109) позивача.
Посилання ж податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні торговельні операції та не обов'язково має бути виробником товару чи послуги.
Щодо посилань скаржника на нікчемність правочину (а. с.21, на зв.), то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.
Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, скаржником не наведена.
При цьому, органам ДПС статтею 20 ПК України, якою визначаються права органів ДПС, не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності правочинів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, оскільки правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно суд.
Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори поставки, купівлі-продажу, доручення не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Акт перевірки від 19.10.2012 р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилась в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Також жодною нормою законодавства України не передбачався обов'язок платників податків - одержувачів товарів (робіт, послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо. Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.
Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватись лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання позивачем податкової вигоди, тому твердження скаржника на те, що ТОВ «Ле Бельведер» являється вигодонабувачем ТОВ «Діомат ЛТД», є недоведеним.
Отже, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає безпідставним збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 20 953 грн. за основним платежем та 5 238,25 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями) згідно податкового повідомлення-рішення № 0000232320 від 5 листопада 2012 р.
Наведене свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства щодо визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. у справі № 811/962/13-а залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. у справі № 811/962/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко