20 березня 2014 рокусправа № 808/2735/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,
без представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. у справі № 808/2735/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби
про визнання протиправними наказу, дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -
07.03.2013 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Запорізького окружного адміністративного суду, в якому просив:
- визнати протиправним наказ начальника Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя) від 25.01.2013 р. № 114 про проведення невиїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_2;
- визнати протиправними дії ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя по проведенню документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_2;
- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя № 0000071720 від 25.02.2013 р., яким нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5 086 грн. та штрафні санкції у сумі 1 271,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у податкового органу відсутні підстави для призначення та проведення позапланової невиїзної перевірки позивача, оскільки на відповідні запити податкового органу стосовно взаємовідносин з контрагентами позивачем надавались змістовні відповіді та інформація до податкового органу, у зв'язку з чим позивач вважає наказ на проведення перевірки та дії щодо проведення такої перевірки протиправними, а також вважає необґрунтованими висновки податкового органу, які викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем вимог діючого податкового законодавства України
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. у справі № 808/2735/13-а вищевказаний адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 25.02.2013 р. № 0000071720; у решті позовних вимог відмовлено.
Постанову суду в частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що відповідачем не доведено, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим суд вважає, що позивачем як до перевірки так і при судовому розгляді справи надані докази, які в своїй сукупності підтверджують реальне вчинення господарських операцій, що в свою чергу підтверджує правомірність формування податкового кредиту за такими операціями.
Відмова у задоволенні адміністративного позову в частині визнання протиправним наказу податкового органу про проведення перевірки та дій щодо проведення перевірки мотивовано тим, що наказ як акт індивідуальної дії на час розгляду справи в суді виконаний та втратив свою силу, у зв'язку з чим не може бути визнаний протиправним та скасований; визнання протиправними дій щодо проведення перевірки суд вважає необґрунтованим, оскільки такі дії пов'язані з реалізацією покладених на органи державної податкової служби обов'язків, у зв'язку з чим оскарженню підлягає рішення, яке прийнято за наслідками проведеної перевірки, у разі, якщо платник податків вважає його протиправним.
Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. у справі № 808/2735/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані висновками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки. Скаржник вважає, що суд першої інстанції надав невірну оцінку доказам, наданим позивачем, оскільки первинні документи, що були відсутні під час проведення спірної перевірки не можуть вважатись належними доказами під час судового розгляду справи. Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До судового засідання не з'явились представники сторін. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників сторін суду не повідомлені.
З урахуванням наявних в справі матеріалів, виходячи з приписів ч.4 ст. 196 КАС України, нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду скарги. Відповідно до ст. 41 КАС України , з урахуванням неявки представників сторін в судове засідання, фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального пристрою, не здійснювалось.
Як вбачається з матеріалів справи, начальником ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1, п.79.2 ст.79 ПК України видано наказ № 114 від 25.01.2013 р. на проведення у період з 28.01.2013 р. по 01.02.2013 р. документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 з питань взаємовідносин з ТОВ «Торговий дім «ОГК» за березень 2012 р. та з ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс» (а. с.18).
ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань взаємовідносин з ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс» за період з 01.02.2012 р. по 29.02.2012 р. та ТОВ «Торговий дім «ОГК» за період з 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 08.02.2013 р. № 106/172/НОМЕР_2 (а. с.19-45).
Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення Товариством п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, внаслідок чого Підприємцем занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам:
- з ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс» на загальну суму 1 798 грн., у т. ч. лютий 2012 року - 1 798 грн.;
- з ТОВ «Торговий дім «ОГК» на загальну суму 3 288 грн., у т. ч. березень 2012 року - 3 288 грн.
25.02.2013 р. на підставі даного акту перевірки ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя винесене податкове повідомлення-рішення № 0000071720, яким Підприємцю збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 6 357,50 грн. (з яких: 5 086 грн. - основний платіж, 1 271,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція) (а. с.15).
Спірним є питання щодо висновків відповідача про неправомірність формування Підприємцем податкового кредиту з ПДВ, сплаченого в ціні придбання товарів згідно нікчемних (фіктивних) на думку податкового органу правочинів, укладених з контрагентами - ТОВ «Торговий дім «ОГК» та ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс».
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя не підлягає задоволенню з таких підстав:
За приписами ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідачем фактично оскаржено постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тобто в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя № 0000071720 від 25.02.2013 р.
Як вбачається з акту перевірки, позиція податкового органу ґрунтується на тому, що операції Підприємця з придбання товару не мали реального товарного характеру.
Як вбачається з акту перевірки від 19.11.2012 р. такі висновки податкового органу ґрунтуються:
- на даних акту, що надійшов від ДПІ у Київському районі м.Харківа ДПС від 30.05.2012 р. № 327/22-406/36374360 щодо ТОВ «Торговий дім «ОГК» (а. с.117-125), згідно яких, зокрема, вказане Товариство не знаходиться за місцезнаходженням; СУ ГУМВС у Харківській області порушено кримінальну справу № 10120009 за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України «фіктивне підприємництво» щодо ТОВ «Укроптінженирінгг», за матеріалами якої директор ТОВ «Торговий дім «ОГК» Тарковсього А. В. ніякої діяльності від Товариства не здійснював, з чого зроблено висновок про нікчемність правочинів відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, ст.216, ч.5 ст.203 ЦК України, укладених ТОВ «Торговий дім «ОГК» та про те, що з ТОВ «Торговий дім «ОГК» провадило діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам (а. с.37)
- на даних акту, що надійшов від Індустріальної МДПІ м.Харківа від 10.08.2012 р. №558/22-207/36626368 щодо ТОВ «Торговий дім «ОГК» (а. с.126-135), згідно яких, зокрема, вказане Товариство не знаходиться за місцезнаходженням, встановлена безтоварність операцій по ланцюгу постачання з третіми особами, з чого зроблено висновок про нікчемність правочинів відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, ст.216, ч.5 ст.203 ЦК України, укладених позивачем з ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс» (а. с.30, 31).
Так, матеріали справи свідчать про те, що у періоді, який перевірявся, Підприємець мав господарські відносини:
- з ТОВ «Торговий дім «ОГК» щодо придбання заднього моста першої комплектності у кількості 1 шт.;
- з ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс» щодо придбання автомобільних шин у кількості 5 шт.
Згідно положень ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отже, правовідносини між позивачем і ТОВ «Торговий дім «ОГК» та ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс» здійснювались усно, у спрощений спосіб, без укладення письмового договору, у порядку та у спосіб, що передбачений ст.181 ГК України, тобто шляхом виписки накладних і податкових накладних та їх оплатою.
Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно абз.1 п.138.2.ст.138 ПК України, що набрав чинності 01.01.2011 р., витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (абз.1 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України).
У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно положень п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).
Доказів того, що станом на момент проведення господарських операцій позивачем з контрагентами ТОВ «Торговий дім «ОГК» та ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс», вказані контрагенти не знаходились в Єдиному реєстрі як юридичні особи та не були зареєстрованими платниками ПДВ, відповідачем суду не надано.
У відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Виконання усних договорів з ТОВ «Торговий дім «ОГК» та ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс» підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи: рахунками-фактурами, квитанціями до прибуткових касових ордерів, податковими накладними (а. с.46-53).
Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», невідповідність податкових накладних, виписаних контрагентами приписам Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 р. №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за №1333/20071, податківцями не встановлена, тому ці бухгалтерські документи є належними доказами виконання господарської операції та не визивають сумнівів щодо їх недостовірності.
Факт наявності та надання позивачем до перевірки усіх вищевказаних первинних бухгалтерських документів відповідачем підтверджується, однак, зазначається про їх недостатність для підтвердження реальності господарських операцій з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних.
Щодо посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних, то товарно-транспортні накладні є внутрішнім документом сторін і не свідчать про наявність певних договірних (правових) стосунків між ними.
Відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», яким передбачено застосування ТТН, конкурують з положеннями Податкового кодексу України, який має вищу юридичну силу, і не відносить товарно-транспортні накладні при здійсненні такого виду господарських операцій до обов'язкових документів ведення податкового чи бухгалтерського обліку.
Таким чином, відсутність ТТН при наявності інших первинних документів не може стати належним доказом відсутності факту реальності здійснених операцій.
Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, (а. с.30, 43) що свідчить про правомірність відображення господарських операцій з придбання вищевказаного товару в бухгалтерському та податковому обліку позивача і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.
Вказані обставини досліджені судом першої інстанції і підтверджуються матеріалами справи (т.1, а. с.54-57; 99-106).
Також судом першої інстанції досліджені: договір найму (оренди) транспортних засобів від 24.03.2009р., укладений Підприємцем з метою здійснення останнім господарської діяльності з надання послуг перевезення, акт списання заднього моста першої комплектності, картка обліку роботи автомобільних шин і актами монтажу автомобільних шин (а. с.78-89), що підтверджують використання ФОП ОСОБА_2 отриманих від ТОВ «Торговий дім «ОГК» та ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс» товарів у власній господарській діяльності (для ремонту транспортних засобів, які перебували в оренді позивача), і зворотне відповідачем не доведено.
Щодо посилань скаржника на нікчемність (фіктивність) правочинів, то з урахуванням норм Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.
З аналізу вищевказаної норми вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
При цьому, жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.
Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод нікчемними, як це зазначено в акті перевірки від 08.02.2013 р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, оскільки правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.
Так, статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частинами 5 ст.203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.
Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.
Щодо посилань скаржника на фіктивність вищевказаних правочинів, то згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, у тому числі, ст.234 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.
Податковим органом не надано суду доказів недійсності вищевказаних усних договорів, використання придбаних робіт у неоподатковуваних операціях, тому твердження скаржника про фіктивність договорів субпідряду з посиланням на ст.234 ЦК України є лише припущенням, не доведеним належними документальними доказами.
Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки від 08.02.2013 р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності укладених договорів; його позиція про те, що правочини між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
Стаття 72 КАС України визначає підстави для звільнення від доказування, згідно частини 4 якої підставою для звільнення від доказування є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили.
При цьому обов'язковими такий вирок суду для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано вироків суду по кримінальних справах щодо посадових осіб контрагента позивача, у т. ч. по ланцюгу постачання. Матеріали кримінальних справ не є вироком суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.
При цьому, Податковий кодексу України не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, тому твердження скаржника про те, що ФОП ОСОБА_2 являється вигодонабувачем ТОВ «Торговий дім «ОГК» та ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс», є недоведеним.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки від 08.02.2013 р.
Отже, позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Клінікал Траілс Кастом Клеаранс» за лютий 2012 року суму податку на додану вартість у розмірі 1 798 грн. та по взаємовідносинам із ТОВ «Торговий дім «ОГК» за березень 2012 року суму податку на додану вартість у розмірі 3 288 грн., сплаченого в ціні придбаних товарів на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судами першої та апеляційної інстанції та наявні у матеріалах справи.
А виходячи з того, що позивачем податковий кредит сформований правомірно, безпідставним є збільшення ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 6 357,50 грн. (з яких: за основним платежем в сумі 5 086 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 271,50 грн.) згідно спірного податкового повідомлення-рішення № 0000071720 від 25.02.2013 р.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з постановою суду першої інстанції в частині відмови задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними наказу ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя про проведення документальної невиїзної перевірки від 25.01.2012 р. № 114 та дій щодо проведення такої перевірки, оскільки вказаний наказ на час судового розгляду вже був реалізований (виконаний), тобто втратив свою дію, а дії по проведенню відповідачем перевірки позивача пов'язані з реалізацією органами ДПС обов'язків, покладених п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України.
Керуючись ст.196, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. у справі № 808/2735/13-а залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 р. у справі № 808/2735/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко