ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/6/14 15.05.14
За позовом Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз Україна»
До: 1. Фонду державного майна України
2. Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:
1. Міністерство інфраструктури України
2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області
Про визнання договору продовженим та зобов'язання вчинити дії
За участю прокуратури Київської області
Головуючий суддя Ващенко Т.М.
Судді Літвінова М.Є.
Смирнова Ю.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: представник за довіреністю Кобиляцький О.І.
Від відповідача-1: представник за довіреністю Шевчук О.М.
Від відповідача-2: представник за довіреністю Шпортило Я.І.
Від третьої особи-1: представник за довіреністю Войтенко І.В.
Від третьої особи-2: представник за довіреністю Колода Є.С.
Від прокуратури: Луговий Т.В. посвідчення № 017277 від 30.05.13.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз Україна» (далі - позивач) до Фонду державного майна України (далі - відповідач-1), Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - відповідач-2) про:
- визнання Договору про оренду приміщення аеропорту № 2.6.18-20 від 25.02.97., що укладений між позивачем та відповідачем-2, продовженим на тих самих умовах до 25.02.17.;
- зобов'язання відповідачів надавати позивачу послуги з оренди та інші послуги, передбачені Договором № 2.6.18-20 від 25.02.97.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що протягом місяця після закінчення 25.02.12. терміну дії Договору про оренду приміщення аеропорту № 2.6.18-20 від 25.02.97. Фонд державного майна України не повідомляв позивача про намір припинити вказаний Договір або змінити його умови, внаслідок чого, за твердженням Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз Україна» спірний Договір є продовженим до 2017 року, а відповідачі зобов'язані виконувати передбачені Договором зобов'язання.
Крім того, 08.01.14. представником позивача через відділ діловодства суду на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.14. порушено провадження у справі № 910/6/14, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерство інфраструктури України (далі - третя особа-1); розгляд справи призначено на 28.01.14.
28.01.14. представником відповідача-1 через відділ діловодства суду подано клопотання про заміну неналежного відповідача на належного, в задоволенні якого судом було відмовлено.
28.01.14. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення до заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
В судовому засіданні 28.01.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 18.02.14.
18.02.14. до Господарського суду міста Києва через відділ діловодства надійшло повідомлення від прокуратури Київської області про вступ у справу.
18.02.14. представником відповідача-2 через відділ діловодства суду подано письмові заперечення на заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та письмовий відзив на позовну заяву, в якому Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.14. на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - третя особа-2).
В судовому засіданні 18.02.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 06.03.14.
05.03.14. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.
За результатами розгляду в судовому засіданні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відповідачу-2 обмежувати доступ позивача у користуванні нерухомим майном на підставі Договору № 2.6.18-20 від 25.02.97., зокрема, обмежувати доступ до вказаного майна працівникам позивача, його транспортним засобам, припиняти (відключати, обмежувати) постачання електроенергії, води, тепла, послуг водовідведення, зупиняти, припиняти дію чинних перепусток працівникам позивача для доступу на територію аеропорту «Бориспіль», зупиняти надання послуг з забезпечення дотримання авіаційної безпеки відповідно до «Технології спільного контролю на авіабезпеку бортхарчування «Аіро Кейтерінг».
Заяву обґрунтовано тим, що позбавлення позивача права доступу до орендованих на підставі Договору приміщень призведе до зупинки роботи цеху бортового харчування, спричинить нанесення збитків клієнтам позивача, пред'явлення масових позовів до позивача, які можуть призвести до втрати його платоспроможності та повного припинення діяльності. Крім того, позбавлення доступу до приміщень потягне за собою псування продуктів харчування, неможливість позивача забезпечити охорону та збереження інших матеріальних цінностей, залишених в приміщеннях, та викличе загрозу їх розкрадання чи пошкодження третіми особами.
Відповідно до приписів статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Відповідно до п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Також, відповідно до абзацу 1 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Так, відповідно до приписів статті 67 ГПК України позов забезпечується шляхом заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
При цьому, як на тому наголошено в п. 9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.
Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Предметом спору в даній справі є визнання Договору оренди продовженим та зобов'язання відповідачів надавати позивачу послуги передбачені спірним Договором.
В свою чергу, в заяві про вжиття заходів до забезпечення позову позивач просить суд заборонити відповідачу-2 обмежувати доступ до орендованого майна, припиняти (відключати, обмежувати) постачання комунальних послуг, зупиняти, припиняти дію чинних перепусток працівникам позивача для доступу на територію аеропорту «Бориспіль», зупиняти надання послуг.
Таким чином відсутній безпосередній зв'язок між предметом позову у справі № 910/6/14 та заявою позивача про забезпечення позову в даній справі.
Крім того, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.2008 р.
Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що припущення позивача про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення, в разі його задоволення не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, останнім не доведено, що вжиття зазначених ним заходів до забезпечення позову має безпосередній зв'язок з предметом позову у справі № 910/6/14, а тому заява Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз Україна» про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
В судовому засіданні 06.03.14. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи № 910/6/14, про що прийняв відповідну ухвалу.
Розпорядженням в.о. Голови Господарського суду міста Києва від 06.03.14. визначено склад колегії по розгляду справи № 910/6/14: головуючий суддя Ващенко Т.М, суддя Літвінова М.Є., суддя Смирнова Ю.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.14. вказаною колегією суддів прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 24.04.14.
В судовому засіданні 24.04.14. представником відповідача-1 подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 24.04.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.05.14.
При цьому ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.14. за заявою позивача на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.
07.05.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 15.05.14. представником відповідача-2 подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 15.05.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.
Представники відповідачів та третіх осіб в судовому засіданні 15.05.14. проти позову заперечували.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/6/14.
В судовому засіданні 15.05.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
25.02.97. між відповідачем-2 (далі - Орендодавець) та позивачем (далі - Орендар) було укладено Договір № 2.6.18-20 про оренду приміщення аеропорту (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1 з врахуванням Додаткової угоди № 4 від 17.10.01. до Договору) Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування: приміщення (надалі - Приміщення), площею 1 620 кв.м., розміщені за адресою: 08307 м. Бориспіль-7, аеропорт, Приміщення передаються в оренду з метою розміщення підприємства авіаційного бортового харчування; тверде покриття (надалі - Тверде покриття), площею 3 340кв.м., розміщене за адресою: 08307 м. Бориспіль-7, аеропорт.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що протягом місяця після закінчення 25.02.12. терміну дії Договору про оренду приміщення аеропорту № 2.6.18-20 від 25.02.97. Фонд державного майна України не повідомляв позивача про намір припинити вказаний Договір або змінити його умови, внаслідок чого, за твердженням Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз Україна» спірний Договір є продовженим до 2017 року, а відповідачі зобов'язані виконувати передбачені Договором зобов'язання.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Згідно зі ст.ст. 14, 526 ЦК України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.
Згідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди державного майна регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до п. 1.2 Договору, він вступає в дію після підписання його сторонами та після одержання Орендодавцем дозволу Фонду державного майна України щодо надання Приміщення в оренду, залежно від того, що відбудеться пізніше. Договір укладається на п'ять років, після чого сторони зобов'язуються тричі продовжувати Договір на строк по п'ять років на підставі письмової згоди сторін із зміненням або без змінення умов Договору.
Положеннями п. 8.7 Договору встановлено, що в разі виникнення необхідності змін, поправок, доповнень або відмови від прав та обов'язків складається документ у письмовій формі з обов'язковим підписанням його обома сторонами.
Додатковою угодою № 5 від 28.03.02. сторони продовжили термін дії Договору до 25.02.07.
Стаття 764 ЦК України встановлює, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Судом встановлено, що ні до лютого 2007 року ні протягом місяця після 25.02.07. Орендодавець не заперечував проти продовження строку дії Договору, а тому, судом встановлено, що за відсутності заперечень сторін строк дії Договору було автоматично продовжено до 25.02.12.
Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той же самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Вищевказана стаття також кореспондується застосованою вище статтею 764 ЦК України, в якій зазначено, що у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено місячний термін, протягом якого орендодавець або орендар можуть заявити про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку.
З даної статті вбачається, що строк звернення з такою заявою не обмежений місяцем саме після закінчення дії договору, а заінтересована сторона може подати заяву і до закінчення строку дії договору оренди, оскільки такі дії не суперечать вказаному закону та узгоджується з іншими нормативно-правовими актами (правова позиція викладена в постанові ВГСУ від 27.01.09. у справі № 51/17).
При цьому, пункт 12 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 25.05.00. № 02-5/237 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна", із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31.05.02. № 04-5/609, передбачає, що у разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Частиною другою статті 17 Закону встановлено місячний термін, протягом якого орендодавець або орендар можуть заявити про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку. Таку заяву заінтересована сторона може також подати і до закінчення строку дії договору оренди.
У відповідності до матеріалів справи та на виконання зазначених положень законодавства Орендодавець звернувся до позивача з листом № 08-22-214 від 13.09.11. з повідомленням про те, що дія Договору не може бути продовжена на наступний термін.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає вимогу щодо змісту такої заяви, а саме, що така заява повинна містити вимогу щодо припинення договору після закінчення його строку.
Суд дає оцінку листу відповідача-2 № 08-22-214 від 13.09.11. та відзначає, що ними відповідач-2 повідомив позивача про закінчення 25.02.12. терміну дії Договору і повідомляв про наявність у Орендодавця заперечень щодо продовження строку дії спірного Договору після 25.02.12. А отже вказаний лист Орендодавця цілком може розглядатись як така заява.
При цьому, судом взято до уваги, що якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна2).
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач-2 відповідно до вимог чинного законодавства звернувся до позивача з відповідною заявою про закінчення строку дії Договору 25.02.12.
Доводи позивача про неповідомлення відповідачем-1 Орендаря про намір припинити Договір або змінити його умови, не приймається судом до ваги з огляду на те, що таке повідомлення здійснюється Орендодавцем за Договором, яким є відповідач-2, а не відповідач-1.
При цьому, судом враховано, що приписи ст. 764 ЦК України можуть бути застосовані тільки до договорів найму з визначеним строком користування майном. ЦК України передбачає можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача.
При цьому пріоритетним критерієм при вирішенні питання пролонгації договору оренди є перш за все відсутність заперечення орендодавця.
Таким чином, судом встановлено, що Договір припинив свою дію 25.02.12. та не був продовжений сторонами. Отже, станом на день звернення 08.01.14. позивача з даним позовом до суду, договірні відносини між сторонами за спірним Договором відсутні, а оскільки останній припинив свою дію в зв'язку із закінченням строку на який його було укладено, такий Договір не може бути продовжений.
З огляду на викладене нижче не приймається судом посилання позивача на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.09.11. у справі № 2а-3730/11/1070, якою, за твердженням позивача встановлено, що Договір було продовжено до 2017 року, та на підставі якої позивач стверджує, що вказане є преюдиційним фактом.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 35 ГПК України).
В постанові Київського окружного адміністративного суду від 19.09.11. у справі № 2а-3730/11/1070 при встановленні обставин справи зазначено, що з січня 2007 року до дня судового розгляду розмір приміщення і частини твердого покриття, які передано в оренду Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз-Україна», а також умови оренди не змінювались, за виключенням терміну оренди, який подовжено до 2017 року.
Разом з тим, Господарський суд міста Києва враховує наступне.
Оскільки до змісту реалізації диспозиції норми права входять: встановлення судом юридичних правових фактів як умов наявності правовідносин, визначення об'єктивної істини юридичних фактів, правильна правова оцінка фактичних обставин, то встановивши певний юридичний факт, необхідно надати правильну юридичну оцінку фактичним обставинам.
Предметом спору у справі № 2а-3730/11/107 Київського окружного адміністративного суду є визнання нечинними та скасування вимог щодо приведення у відповідність з чинним законодавством орендних взаємовідносин з Орендарем, донарахування та відображення в обліку суми заборгованості за користування твердим покриттям, переданим в орендне користування Орендарю, вжиття заходів щодо стягнення з Орендаря грошових коштів. При цьому, в основу вимог контрольно-ревізійного органу про усунення виявлених ревізією недоліків та порушень покладено обставини, встановлені за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності Орендодавця, щодо неврахування орендної плати за збільшену площу Твердого покриття, яка перебувала в користуванні Орендаря в період з грудня 2008 року по грудень 2010 року і січня по квітень 2011 року.
При цьому, предметом спору в даній справі є, зокрема, визнання Договору про оренду приміщення аеропорту № 2.6.18-20 від 25.02.97. продовженим на тих самих умовах до 25.02.17. після 25.02.12.
Таким чином, суд оцінює зазначене в постанові Київського окружного адміністративного суду від 19.09.11. у справі № 2а-3730/11/1070 про продовження терміну оренду за Договором з урахуванням загальних правил ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів.
Надані позивачем рахунки-фактури, акти виконаних робіт та банківські виписки про сплату орендної плати позивачем, свідчать виключно про фактичне використання орендованого майна за Договором, а не про продовження строку дії Договору до 2017 року.
Все листування, додане сторонами до матеріалів даної справи, відбувалось між учасниками судового процесу після направлення Орендодавцем позивачу заяви про закінчення строку дії спірного Договору та після закінчення 25.02.12. строку дії Договору, та стосується питання укладення нового Договору оренди спірного майна, нової процедури передачі в оренду державного майна та необхідності нотаріального посвідчення договору оренди, укладеного більш ніж на три роки.
Лист Фонду державного майна України № 10-16-5006 від 11.04.11. стосується розміру орендної плати, визначеної Договором, а не питання строку його дії.
Питання прийняття Фондом державного майна України рішення щодо заяви позивача від 19.07.12. вх. № 14-14-2712 (після закінчення строку дії Договору 25.02.12.) про укладення нового договору оренди не є предметом розгляду даної справи.
Сертифікат відповідності № КВР-СКО-135-02 від 17.01.13., на який посилається позивач, свідчить про те, що Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями «АІРО Кейтерінг Сервісіз Україна» відповідає вимогам діючих нормативних документів України, які регламентують діяльність цивільної авіації в Україні і має право на діяльність у заявленій сфері, але не свідчить про продовження строку дії Договору до 2017 року.
Питання необхідності звільнення позивачем приміщення за спірним Договором не є предметом спору в даній справі про визнання договору продовженим.
Отже, доводи позивача є надуманими та не підтверджуються матеріалами справив наслідок чого, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині визнання Договору про оренду приміщення аеропорту № 2.6.18-20 від 25.02.97., що укладений між позивачем та відповідачем-2, продовженим на тих самих умовах до 25.02.17.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідачів надавати позивачу послуги з оренди та інші послуги, передбачені Договором № 2.6.18-20 від 25.02.97. ґрунтуються на невиконання відповідачем умов Договору станом на день розгляду даної справи, а тому є похідними від вимог про визнання спірного Договору продовженим до 25.02.17., в задоволенні яких судом відмовлено. З огляду на зазначене та викладене раніше, в суду відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідачів вчиняти дії.
Крім того, судом враховано, що пунктом 9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» передбачено, що у рішенні про вчинення певних дій або про припинення певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то припинити такі-то дії, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.
Предметом спору у даній справі в тому числі є зобов'язання відповідачів надавати позивачу послуги з оренди та інші послуги, передбачені Договором № 2.6.18-20 від 25.02.97. без точного переліку таких послуг.
Разом з тим, приписами п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» передбачено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно.
Таким чином, вимоги позивача про зобов'язання відповідачів надавати позивачу послуги з оренди та інші послуги, передбачені Договором № 2.6.18-20 від 25.02.97., задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідачів законних та охоронюваних інтересів позивача.
Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 20.05.14.
Головуючий суддя Т.М. Ващенко
Судді М.Є. Літвінова
Ю.М. Смирнова