Справа № 808/1450/14
15 травня 2014 року 11год. 35хв. м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Дуляницької С.М., за участю секретаря судового засідання Ширшова А.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Єрьоменко О.Г.
відповідача: представник Єфименко Д.В., Комарова С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства м.Вільнянська
до Запорізької міської виконавчої дирекції Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення №750 від 02.12.2013р. - , -
Орендне виробниче управління житлово-комунального господарства м.Вільнянська (по тексту постанови - позивач) звернулося до суду з позовом до Запорізької міської виконавчої дирекції Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (по тексту постанови - відповідач, Фонд) про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення № 750 від 02.12.2013 в частині застування до позивання до позивача пені в сумі 15311,87 грн. та штрафу за несвоєчасне перерахування страхових внесків у розмірі 50% належних до сплати страхових внесків - 6204,11 грн.
Враховуючи, що Запорізька міська виконавча дирекція Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не має статусу юридичної особи, судом, за згодою сторін, залучено до участі у справі як відповідача Запорізьке обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі по тексту постанови - Закон № 2240) не діє після 01.01.2011, а відтак, покликання відповідача на вказану статтю в 2013 році є неправомірним. Крім того, пеня нарахована на повну суму недоїмки, а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки, штрафу, пені застосовується позовна давність в один рік. Також, розмір пені нараховується тільки протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. В даному випадку пеню нараховано за 3 роки. З рішення також не зрозуміло, якою частиною ст. 30 № 2240 керувався відповідач при визначенні розміру штрафу. Також ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.06.2004 по справі № 21/124 порушено провадження у справі про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просить позов задовольнити повністю.
Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких з покликанням на «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зазначає, що за відповідачем збережено повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони буди наділені до 01.01.2011. Згідно із ст. 1 Цивільного кодексу України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується. А відтак, строки давності щодо нарахування пені та застосування штрафних санкцій не застосовуються. Щодо застосування статей 23, 30 Закону № 2240 представник відповідача зазначив, що такі застосовувалися в редакції, що діяла до 01.01.2011. Щодо не зазначення в оскаржуваному рішенні конкретної частини ст. 30 Закону № 2240 представники відповідача зазначили, що форма рішення затверджена Інструкцією про порядок проведення перевірок страхувальників по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, прийняття рішень за їх результатами та процедуру оскарження (затв. постановою правління Фонду від 22.12.2010 № 29). Також зазначили, що на поточну заборгованість дія мораторію не поширюється. Просять у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю. При цьому суд враховує таке.
Позивач - Орендне виробниче управління житлово-комунального господарства м.Вільнянська зареєстрований як юридична особа (а.с.15), перебуває на обліку як страхувальник у Запорізькій міській виконавчій дирекції Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Посадовими особами Запорізької міської виконавчої дирекції Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в період з 24.10.2013 по 08.11.2013 проведено перевірку позивача з питань повноти нарахування, своєчасності перерахування до Фонду страхових внесків, дотримання порядку використання та своєчасності і повноти повернення невикористаних страхових коштів, результати якої оформлено актом перевірки № 1733 від 08.11.2013 (а.с. 17-20).
При перевірці повноти та своєчасності перерахування страхових внесків до фонду встановлено порушення частини 1 ст. 23 Закону № 2240, а саме при отриманні заробітної плати за окремі періоди несвоєчасно сплачені страхові внески (а.с.18).
Позивачем подано письмові заперечення на акт № 1733 від 08.11.2013 (а.с.25). За результатами розгляду заперечень відповідачем направлено позивачу відповідь від 02.12.2013 № 19-03-4442 (а.с.26-27), якою відмовлено позивачу в задоволенні заперечення.
02.12.2013 відповідачем прийнято рішення № 750 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (а.с.29-30). Вказаним рішенням до позивача застосовано фінансові санкції в таких розмірах: неправомірно витрачені страхові кошти - 115,80 грн., штраф у розмірі 50% неправомірно витрачених страхових коштів 0 57,90 грн., пеня - 15311,87 грн., штраф за несвоєчасне перерахування страхових внесків у розмірі 50 % належних до сплати страхових внесків - 6204,11 грн.
Позивач з таким рішенням в частині застосування пені та штрафу за несвоєчасне перерахування страхових внесків не погодився. 13.12.2013 позивачем подано до відповідача скаргу на вказане рішення (а.с.31). Відповідач в задоволенні скарги відмовив (а.с.32-34). Позивач 17.01.2014 за № 14 направив скаргу до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (а.с.35-36). Рішенням № 290 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 05.02.2014 (реєстр. № 05-31-323) позивачу в задоволенні скарги від 17.01.2013 - відмовлено (а.с.37-39).
Даючи оцінку рішенню № 750 від 02.12.2013 в частині, що оскаржується позивачем, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (в редакції до 01.01.2011) було передбачено, що страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону.
Перерахування зазначених сум шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період.
У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати та сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати.
Якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 30 цього Закону.
Водночас, стаття 30 Закону № 2240 (в редакції до 01.01.2011) передбачала, що «страхувальник - роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців, а також за порушення порядку використання страхових коштів. Фізична особа, яка не має статусу підприємця та використовує найману працю, додатково несе відповідальність за ухилення від взяття на облік як платника страхових внесків.
У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником (у тому числі фізичною особою, яка не має статусу підприємця та використовує найману працю, через ухилення від подання заяви про взяття на облік як платника страхових внесків) або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.
За несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків на нього накладається штраф у розмірі 50 відсотків суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який минув з дня, коли страхувальника було взято на облік.
За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми.
За порушення порядку витрачання страхових коштів накладається штраф у розмірі 50 відсотків належної до сплати суми страхових внесків.
Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.
Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду із страхувальника у безспірному порядку.
Строк давності в разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується.
Суми коштів, безпідставно стягнені із страхувальника, підлягають поверненню у триденний строк з дня винесення рішення про безпідставність стягнення цих виплат з відшкодуванням судових витрат.
Право застосовування фінансових санкцій, передбачених цією статтею, мають керівники виконавчої дирекції Фонду та його відділень, їх заступники.»
Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) стаття 23 Закону № 2240 була виключена, а ст. 30 - викладена в новій редакції та не передбачає відповідальності за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків.
У той же час згідно з абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Абзацом шостим цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Наведене правило щодо збереження контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється на заборгованість зі сплати страхових внесків, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати (тобто, до 01.01.2011). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 04.02.2014.
Зі звіту про нараховані внески за 2010 рік (а.с.108) вбачається, що позивач на кінець звітного періоду (2010 рік) мав заборгованість в розмірі 154188,89 грн. А відтак, щодо такої заборгованості за відповідачем зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності Законом № 2464-VI, тобто, щодо такої заборгованості за відповідачем збережено повноваження на застосування ст.ст. 23, 30 Закону № 2240 (в редакції до 01.01.2011).
Таким чином, рішення № 750 від 02.12.2013 відповідачем прийнято в межах наданих повноважень.
Щодо покликань позивача на необхідність застосування строків давності, передбачених Цивільним кодексом України, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Зазначене правило є загальним, а застосуванню до спірних відносин підлягає спеціальне, встановлене ч. 2 ст. 30 Закону № 2240 (в редакції до 01.01.2011), згідно з яким строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Щодо покликань відповідача на не зазначення в рішенні частини ст. 30 Закону № 2240, на підставі якої застосовано штрафні санкції в розмірі 50 %, суд зазначає таке.
Як уже зазначено вище, відповідач правомірно застосував ст. 30 Закону № 2240 в редакції, що діяла до 01.01.2011. Абзацами 2, 3 та 6 ч. 1 ст. 30 Закону № 2240 (в редакції до 01.01.2011) передбачено, що у разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником (у тому числі фізичною особою, яка не має статусу підприємця та використовує найману працю, через ухилення від подання заяви про взяття на облік як платника страхових внесків) або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. За несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків на нього накладається штраф у розмірі 50 відсотків суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який минув з дня, коли страхувальника було взято на облік. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.
З наданих до матеріалів справи розрахунків судом не встановлено випадків неправильного визначення сум штрафу та пені.
Крім того, форма рішення затверджена Інструкцією про порядок проведення перевірок страхувальників по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, прийняття рішень за їх результатами та процедуру оскарження (затв. постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22.12.2010 № 29, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 25 березня 2011 р. за № 393/19131). Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який відповідно до ст. 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не уповноважений приймати рішення за іншою формою, ніж затверджена в установленому порядку. Форма оскаржуваного рішення відповідає формі, затвердженій названою вище Інструкцією (додаток 3 Інструкції). А відтак, покликання відповідача на не зазначення в рішенні № 750 конкретної частини ст. 30 Закону № 2240 як на підставу для скасування рішення суд вважає безпідставними.
Щодо покликань позивача на введення господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд зазначає таке.
Із системного аналізу положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
З розрахунків своєчасності та повноти перерахування страхових внесків (а.с. 21, 22, 121-125), вбачається, що на суми заборгованості, на які поширюється дія мораторію, введеного ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.06.2004, штраф та пеня не нараховувалися. Заборгованість, яка виникла після 16.06.2004 - є поточною, на яку дія мораторію не поширюється, а відтак, нарахування штрафу та пені на суми такої заборгованості є правомірним.
З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення № 750 від 02.12.2013.
Враховуючи, що при подачі адміністративного позову позивачем сплачено 10 відсотків розміру ставки судового збору, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" стягненню з позивача підлягає сума судового збору у розмірі 1644,30 грн.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Стягнути з Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства м.Вільнянська (код ЄДРПОУ 03345645) на користь Державної казначейської служби України у Ленінському районі м.Запоріжжя (р/р 31215206784006, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025423, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби у Запорізькій області, код бюджетної класифікації 22030001, призначення платежу: судовий збір, код 35450335) суму судового збору у розмірі 1644,30 (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні 30 коп.).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя С.М.Дуляницька