"14" травня 2014 р. Справа № 922/5386/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Медуниця О.Є., суддя Терещенко О.І.
при секретарі Деппа-Крівіч А.О.
за участю прокурора - Волик О.Г. (посвідчення №012011 від 30.10.2012 року);
та представників сторін:
позивача- Манюкіна К.І. (довіреність №316 від 01.08.2013 року);
1-й відповідач - Грачов Ю.Ю. (довіреність від 02.01.2014 року);
2-й відповідач - Степанюк А.В. (довіреність №31/16 від 14.01.2014 року)
розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.№690Х/1-38) та прокурора
на рішення господарського суду Харківської області від 20.02.2014 року
за позовом Приватного підприємства "Юнісофт", м.Харків
до Товариства з відповідальністю "Килими України", м.Харків
ДП "Завод ім.В.О.Малишева", м.Харків
про визнання права власності,-
Позивач, ПП "Юнісофт", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Килими України", в якій просить визнати за ПП "Юнісофт" право власності на нежитлову будівлю (склад) літ. "АИ-1", загальною площею 2321,9 кв.м., а також залізничну під'їзну колію, довжиною 525метрів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
В порядку ст. 22 ГПК України позивач зменшив свої позові вимоги ( а.с.92-94, т.1 ) і просив суд визнати за ним право власності на нежитлову будівлю( склад) літ. "АИ-1", площею 2321, 9 кв м. і визнати право власності на залізничну під'їзну колію № 3, довжиною 205,24метрів (замість 525метрів за позовом) за адресою : АДРЕСА_1.
Рішенням господарського суду Харківської області від 20.02.2014 року по справі №922/5386/13 (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено повністю.
Відповідач з вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
На адресу апеляційного господарського суду надійшла заява ДП "Завод ім.В.О. Малишева" (вх.№2705) про те, що залізнична колія, право власності на яку визнано судом першої інстанції за ПП "Юнісофт", належить ДП "Завод ім.В.О. Малишева" та знаходиться на балансі підприємства, і тому просив залучити його до участі у справі як другого відповідача.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача ДП "Завод ім. В.О. Малишева".
Другий відповідач надав суду клопотання про зупинення провадження у справі №922/5386/13 (вх.№3765) у зв'язку з тим, що в провадженні Комінтернівського суду м.Харкова знаходиться справа №641/4502/14-ц за позовом ДП «Завод ім.В.О Малишева» до ОСОБА_3 та ПП «Юнісофт» про скасування державної реєстрації права власності ПП «Юнісофт» на спірні нежитлові будівлі.
Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справи полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини мають бути такими, що мають значення для даної справи.
При цьому, неможливість розгляду конкретної справи до вирішення іншим судом іншої справи полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Колегія суддів вважає, що підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні, оскільки реалізація права сторони на звернення до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності та визнання договорів недійсними не є безумовною підставою для зупинення провадження у даній справі.
Крім того, рішення апеляційного суду може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції.
На час розгляду судом першої інстанції не існувало рішення Комінтернівського суду м. Харкова у справі №641/4502/14-ц, не були досліджені судом першої інстанції та не були відомі суду на час прийняття рішення у даній справі.
На підставі ст. 29 ГПК України до справи вступив прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України, м. Харків.
Прокурор з рішенням місцевого господарського суду не згодний, вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Прокурор у своїй апеляційній скарзі посилається на безпідставне визнання судом першої інстанції права власності за позивачем на нерухоме майно (склад) та під'їзну колію з тих підстав, що нерухоме майно самовільно збудоване на місці зруйнованої площадки складування обладнання ( інв..№ 001342) та протиправно присвоєно позивачем залізничну колію ( інв. №000128), які належать ДП "Завод ім.В.О. Малишева" .
Дослідивши матеріали справи, вислухавши позицію сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Позивач посилається на те, що він є власником нерухомого майна: будівлі (склад) літ. "АИ-1", загальною площею 2321,9 кв.м., а також залізничну під'їзну колію, довжиною 525метрів, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1., яке він придбав за договорами купівлі-продажу .
24.01.2014 року ПП "Юнісофт придбало у гр..ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №977530 нежитлові приміщення 1-го поверху № 2-:-5 нежитлової будівлі літ. "АИ-1", загальною площею 308,2 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11 т.1).
Право власності за ПП "Юнісофт" на зазначене майно було зареєстровано Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 28.01.2011 року, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав № 28814042 від 28.01.2011 року (а.с.12 т.1).
Крім того, право власності ПП «Юнісофт» на зазначені нежитлові приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано 28.08.2013 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 8554324 від 28.08.2013 року (а.с.51 т.1).
25.01.2011 року ПП "Юнісофт" придбало у гр. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №977546 нежитлове приміщення №1 нежитлової будівлі літ. "АИ-1", площею 2013,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13 т.1).
Право власності ПП "Юнісофт" на вищевказане нерухоме майно зареєстровано Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 28.01.2011 року, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав № 28813954 від 28.01.2011 року (а.с.14 т.1).
Також право власності ПП «Юнісофт» на вказані приміщення зареєстровано 21.08.2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №8291658 від 21.08.2013 року (а.с.52 т.1).
Як зазначає позивач, він за власний рахунок здійснив роботи з відновлення раніше повністю знищеної залізничної під'їзної колії № 3, довжиною 205,24 м за адресою: АДРЕСА_1 та є її власником, що підтверджується технічним паспортом залізничної під'їзної колії ПП «Юнісофт» (а.с.53 т.1).
В позовній заяві позивач зазначає, що ТОВ «Килими України» не визнає право власності позивача на нежитлову будівлю літ. «АИ-1» за адресою: АДРЕСА_1 та залізничну під'їзну колію № 3, довжиною 205,24 м та вчиняє дії, що перешкоджають позивачу використовувати належне йому майно.
Господарський суд Харківської області, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з положень ч.2 ст.16, ст.392 ЦК України та вказав, що визнання права власності за позивачем на спірне майно не порушує ні особистих, ні майнових прав інших осіб, а відповідач всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 ГПК України, не надав доказів на спростування викладених позивачем обставин.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 328 передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно частини 3;4 статті 334 ЦК України - Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення... Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина четверта статті 182 Цивільного кодексу України).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення (ст.5 закону)
Згідно п.1 ст.19 вказаного закону, підставою державної реєстрації прав є договори, укладені у порядку, встановленому законом.
Відповідно до п.36 постанови КМУ від 17 жовтня 2013 р. № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації (п.37 Порядку).
Як свідчать матеріали справи, позивач набув право власності на спірне майно шляхом укладення договору купівлі-продажу №977530 від 24.01.2011 року та договору купівлі-продажу №977546 від 25.01.2011 року
На підставі вказаних договорів, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, що підтверджується витягом №28814042 від 28.01.2011 року та витягом №28813954 від 28.01.2011 року (а.с.12,14 т.1).
Крім того, право власності позивача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №8554324 від 28.08.2013 року та №8291658 від 21.08.2013 року.
Таким чином, позивачем набуто право власності на спірне нерухоме майно правомірно, право власності зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Як передбачено статтею 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Уповноважений орган, який здійснює оформлення права власності та видає свідоцтво про право власності, не перебуває з позивачем у правовідносинах зі здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності. Таким чином, за відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачами права власності на спірне майно відсутні й підстави для визнання права власності на це майно згідно зі статтею 392 ЦК України.
В матеріалах справи відсутні докази втрати позивачем документів, які засвідчують його право власності, а також відсутні докази, які свідчили б про невизнання чи оскарження першим відповідачем права власності позивача на спірне майно.
Так, у позовній заяві позивач не вказує, яким чином перший відповідач оспорює його право власності, не зазначає про реєстрацію за цією особою права власності на спірне майно.
Перший відповідач не пред'являє будь-яких прав на це майно (як заставодержавтедь, оредар, іпотекодавець, тощо).
Крім того, в апеляційній скарзі перший відповідач зазначає про те, що він не заперечує права власності позивача на спірні нежитлові приміщення.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.
Отже, право власності позивача на нерухоме майно є визнаним та підтверджене державою і тому у суда першої інстанції були відсутні підстави для повторного визнання права власності на це майно за позивачем.
Єдиним доводом позивча в обґрунтування своїх вимог є те, що у 2013році Харківською міською радоюТОВ »Килими України» продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки від 2008року, на якій знаходиться майно ПП «Юнісофт».
До матеріалів справи додано рішення Харківської міської ради від 17.04.2013р. № 1104/13, в якому йдеться про поновлення ТОВ»Килими України» строком до 18.04.2018р договору оренди землі, реєстраційний № 440867100025 від 01.04.2008р загальною площею 6,5299га за рахунок земель промисловості, які належать територіальній громаді м.Харкова, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_1( а.с. 134; 129;т.1).
Судова колегія приймає до уваги наступне .
Рішенням Харківської міської ради від 06.04.2011р № 228/11 затверджено матеріали вибору земельних ділянок та надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки ПП «Юнісофт» площею орієнтовно 0,8600га для експлуатації та обслуговування складської будівлі по АДРЕСА_1 (а.с.136;138,т.1).
В рішення також зазначено про необхідність виконати проект відведення земельної ділянки , подати його на затвердження, після чого земельна ділянка для експлуатації та обслуговування буде надана окремим рішенням ради.
Позивачем не виконано рішення міськради від 06.04.2011 року, проект відведення земельної ділянки не затверджено, відповідний договір із міською радою не укладений.
Отже, позивач не врегулював земельні відносини для експлуатації та обслуговування складського приміщення, не реалізував право, що було надано вказаним рішенням Харківської міської ради.
За таких обставин, продовження строку дії договору 2008 року між першим відповідачем та Харківською міською радою не можна вважати доказом невизнання першим відповідачем права власності позивача на нерухоме майно.
Суд першої інстанції безпідставно поклав в основу свого рішення про визнання права власності на нерухоме майно за позивачем вказані вище обставини.
Крім того, судова колегія вважає, що доводи про продовження першим відповідачем строку дії договору оренди землі не відносяться до предмету заявленого позивачем позову.
Другий відповідач у заяві від 02.04.2014 р. (а.с.1 т.2) зазначає, що позивач самовільно збудував вказане ним нерухоме майно на земельній ділянці, що належить другому відповідачу. Ділянка була відведена заводу рішенням міськвиконкому № 17/252С від 17.09.1952р. Нерухоме майно позивача розташоване на земельній ділянці, обліковується на балансі другого відповідача, як відкрита асфальтобетонна площадка складування обладнання, інвентарний номер 001342.Там же проходить залізнична колія інвентарний номер 000128.
Аналогічні доводи щодо самовільного будівництва наводить і прокурор у своїй апеляційній скарзі.
Такі доводи не можуть бути прийняті судом оскільки позивачем не здійснювалося будівництво нерухомого майна, право власності було набуто ним за договорами купівлі - продажу, які на час розгляду справи судом першої інстанції не оспорювалися будь ким, недійсними визнані не були.
Таким чином, відсутні підстави для застосування положень ст.392 Цивільного кодексу України та здійснення захисту права позивача на нежитлову будівлю(склад) літ. АИ-1.
Господарським судом Харківської області визнано також право власності позивача на залізничну під'їзну колію №3, довжиною 205,24 м. за адресою: м.Харків, АДРЕСА_1, із посиланням на наявність технічного паспорту залізничної під'їзної колії ПП «Юнісофт».
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Позивач в позовній заяві зазначає наступне : « На даний час …відновлена в повному обсязі залізнична під'їзна колія, довжиною 525м( 205,24м після зменшення позовних вимог) являють собою спільний комплекс будівель, метою якого є забезпечення належної господарської діяльності підприємства.
Таким чином, ПП "Юнісофт не придбавало у гр.ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу від 24.01.2011 року №99 та від 25.01.2011 №166 під»їзні колії.
Позивач не вказує норму права, на підставі якої просить визнати право власності на колію, але, за змістом його вимог випливає , що він вважає себе таким, що набув право власності , як на новостворену (відновлену) ним річ ст.331 ЦК Украни.
Суд першої інстанції також в своєму рішення вказує,що ПП»Юнісофт» за власний рахунок здійснило роботи з відновленя раніше повністю знищеної залізничної під'їзної колії № 3 довжиною 205,24м, та є її власником згідно технічного паспорту залізничної під'їзної колії ПП «Юнісофт» , копія якого знаходиться матеріалах справи.
В обґрунтування своїх висновків суд першої інстанції посилається на загальну норму - ст. 328 ЦК України (право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає з закону, або незаконність набуття права власності встановлена судом).
Згідно ст. 331 ЦК України - право власності на нову річ, яка виготовлена( створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила річ зі своїх матеріалів на підставі договору , є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
Таким чином, за загальним правилом право власності на об'єкт виникає, коли власником в процесі виготовлення ( будівництва) використані будівельні матеріали, конструкції, вироби.
Отже, позивач має довести, що ним в процесі будівництва колії були використані будівельні матеріали , конструкції , вироби.
В матеріалах відсутні вказані докази. На запитання суду в судовому засіданні 14 травня 2014р представник позивача відповіла, що не може надати такі докази.
Отже позивачем не надано необхідних доказів створення ним спірної колії.
Згідно ст. 181 ЦК України до нерухомих речей належать об'єкти , розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Залізничні колії є об'єктом , що безпосередньо пов'язаний із земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
Юридичні особи набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державної і комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 120 ЗК України , у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю, споруду до особи, яка набула право власності на будівлю, споруду переходить право власності, право постійного користування або право оренди земельної ділянки, на якій ця споруда знаходиться , на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Матеріали справи свідчать, що у позивача відсутнє право користування земельною ділянкою, оскільки договори купівлі-продажу від 24.01.2011 р. та від 25.01.2011р. ( а.с.11;13 , т.1) не містять будь-яких даних про земельну ділянку, на якій знаходиться вказане нерухоме майно, отже позивач не набував права володіння земельною ділянкою в порядку ст. 120 ЗК України.
Як було встановлено вище, позивачем також не укладалося договорів про користування земельною ділянкою, на якій розміщене його нерухоме майно ( склад).
За таких обставин, позивач не мав права розпоряджатися земельною ділянкою, що йому не належить та будувати на ній колії для власної потреби.
В разі прийняття судом рішення про визнання договорів купівлі - продажу недійсними і скасування їх державної реєстрації зацікавлені особи можуть порушити питання про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.
Прокурор та другий відповідач наполягають а тому, що спірна земельна ділянка належить другому відповідачу.
22.1.2007р між ДП»Завод ім.. Малишева» та ТОВ «Килими України» укладено договір № 892 про встановлення сервітуту. За даним договором другий відповідач передав ТОВ «Килими України» право користування майном, що знаходиться на балансі ДП »Завод ім.. Малишева», в тому числі майданчик складування обладнання інв. № 0001342 та залізничні колі довжиною 820 м інв.. № 000128.
В 2011р Головним контрольно-ревізійним управлінням України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ДП «Завод ім..В.О.Малшева» за 2009-219р.р. та січень 2011 року, за результатами складено акт (доданий до матеріалів справи).
Відповідно до вказаного акту площадка складування обладнання інв..№ 001342 зруйнована, перекопана; залізнична колія ( інв.№ 000128) протяжністю 150 м. відсутня. На території площадки складування обладнання інв..№ 001342 комісією виявлено нову будівлю із залізобетонних плит.
ДП »Завод ім.В.О. Малишева» вказує, що не надавало дозволу на руйнування площадки складування та колії. Вважає, що відновлення зруйнованої колії не є створенням нової речі, а є відшкодуванням збитків в натурі.
Судова колегія погоджується із такими доводами та вважає за необхідне прийняти до уваги, що оскільки залізничні колії неподільно пов'язані із земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, то на це майно поширюється режим нерухомого майна (ст. 181 ЦК України).
Згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України …нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо воно збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документу, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Матеріали справи свідчать, що рішенням Харківської міської ради №228/11 від 06.04.2011 року ПП «Юнісофт» надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно, 0,8600 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування складської будівлі (а.с.136 т.1).
Таким чином, земельна ділянка могла б бути надана позивачу лише для експлуатації та обслуговування складської будівлі, а не для здійснення будівництва колій.
В матеріалах справи міститься договір про обмежене користування майном №587 від 29.07.2009 року, укладений між ДП «Завод ім.В.О.Малишева» та ПП «Юнісофт», відповідно до якого позивач набув право проїзду залізничного транспорту по залізничній колії, що належить другому відповідачу за адресою: м.Харків, вул.Морозова,13 (а.с.65 т.2).
Однак, вказаний договір не передбачає права позивача на здійснення будівництва об'єкту нерухомого майна за вказаною адресою.
До матеріалів справи позивачем надано технічний паспорт на колію, але вказаний документ не є правовстановлюючим документом на нерухоме майно.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 20.02.2014 р. у справі № 922/5386/13 прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права,в зв'язку з чим, рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора та першого відповідача - задоволенню.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду , -
Клопотання другого відповідача про зупинення провадження по справі №922/5386/13 відхилити.
Апеляційні скарги першого відповідача та прокурора задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 20.02.2014 року у справі № 922/5386/13 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з ПП «Юнісофт» (код ЕДРПОУ:22655747, АДРЕСА_1) на користь ТОВ «Килими України» (61036, АДРЕСА_1, кімната 205, ЄДРПОУ 14801020000000178) судовий збір у розмірі 5680 грн.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя Сіверін В. І.
Суддя Медуниця О.Є.
Суддя Терещенко О.І.
Повний текст постанови підписано 19.05.2014 року