Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
"20" травня 2014 р. Справа № 911/1198/14
за позовом ОСОБА_1, м. Київ
до Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ», Київська обл., м. Ірпінь
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2, Київська обл., м. Ірпінь
про визнання недійсними пунктів статуту
Суддя Наріжний С.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3 - довіреність б/№ від 03.04.2014 р.;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився.
до господарського суду Київської області звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ» (далі - відповідач) про визнання недійсними пунктів статуту.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що в п. 5.4. та п. 6.6. Статуту Відповідача, учасником якого є ОСОБА_1 застосована пряма аналогія норм Закону України «Про господарські товариства», що суперечить положенням Глав 7, 8 Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства».
Ухвалою господарського суду Київської області від 08.04.2014 р. порушено провадження у справі, залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача, розгляд справи призначено на 22.04.2014 р.
Ухвалою суду від 22.04.2014 р. розгляд справи було відкладено на 30.04.2014 р. В подальшому у судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва.
До позовної заяви Позивачем також додано заяву від 04.04.2014 р. б/№ про забезпечення позову, мотивована тим, що 24.02.2014 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено кримінальне провадження за заявою Позивача щодо зловживання директором Відповідача ОСОБА_4 своїми повноваженнями, рішенням № 11 Зборів Власників Відповідача було звільнено ОСОБА_4 з посади директора Відповідача, та рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07.03.2014 р. ОСОБА_4 була поновлена на вказаній посаді, в зв'язку з чим на думку Позивача існує реальна небезпека того, що майно, грошові кошти Відповідача можуть були відчужені. На підставі зазначеного Позивач просить накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності Відповідачу та заборонити посадовим особам Відповідача вчиняти будь-які дії щодо внесення змін, доповнень до відомостей про підприємство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
В подальшому, а саме 28.04.2014 р. Позивачем до суду було подано заяву від 28.02.2014 р. б/№ (вх. № 7960/14) про уточнення клопотання про забезпечення позову, зокрема Позивач просить суд накласти арешт лише на все майно Відповідача, що не призведе до припинення господарської діяльності останнього.
Згідно зі ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову.
Водночас, відповідно до абз. 2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року за №16, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
За наслідком дослідження матеріалів справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Позивача про забезпечення позову, оскільки із вказаного клопотання суд не вбачає достатніх підстав для забезпечення позову, так як Позивачем не надано обґрунтування щодо вчинення Відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна Відповідача, а також того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
11.04.2014 р. через відділ діловодства суду надійшла заява Відповідача від 04.04.2014 р. б/№ (вх. № 6718/14) про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, мотивована тим, що Позивачем до Ірпінського міського суду Київської області подано аналогічний позов.
Дослідивши вказану заяву Відповідача, суд дійшов висновку про залишення останньої без задоволення з огляду на наступне. Так суду не надано доказів, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції є аналогічна справа. Ірпінський міський суд Київської області не є компетентним судом за вказаною позовною заявою, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин підвідомчі господарським судам.
Ухвалою господарського суду Київської області від 28.04.2014 р. відповідно до ч. 3 п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011 р. № 7 повернуто без розгляду апеляційну скаргу Третьої особи на ухвалу суду від 08.04.2014 р. про порушення провадження у цій справі.
28.04.2014 р. через відділ діловодства суду надійшла заява Позивача від 28.04.2014 р. б/№ (вх. № 7959/14) про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Позивач просить суд:
- визнати недійсним п. 5.4. Статуту Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ», затвердженого Рішенням Власників № 14 від 10.04.2012 р.;
- визнати недійсним п. 6.6. Статуту Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ», затвердженого Рішенням Власників № 14 від 10.04.2012 р. в частині: «більш як», та викласти п. 6.6. Статуту Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ», затвердженого Рішенням Власників № 14 від 10.04.2012 р. в наступній редакції: « 6.6. Збори Власників є правомочними та мають право приймати будь-які рішення, якщо на них присутні Власники (їх представники), які в сукупності володіють 60 відсотками голосів.».
30.04.2014 р. через відділ діловодства суду надійшов відзив Відповідача від 30.04.2014 р. б/№ (вх. № 8155/14) на позов.
Ухвалами господарського суду Київської області від 07.05.2014 р. позову заяву ОСОБА_2 з самостійними вимогами на предмет спору у справі № 911/1198/14 до Відповідача у цій справі про визнання рішення власників ПП «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ» № 10 від 22.07.2011 р. недійсним, а також позовну заяву ОСОБА_2 з самостійними вимогами на предмет спору у справі № 911/1198/14 до Позивача у цій справі про зобов'язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні права власності на частку в ПП «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ», з доданими документами повернуто ОСОБА_2 без розгляду.
Станом на дату судового засідання судом розглядаються позовні вимоги Позивача в редакції згідно заяви від 28.04.2014 р. б/№.
20.05.2014 р. у судове засідання з'явився представник Позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити повністю. Відповідач та Третя особа у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
У відповідності з правилами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -
Рішенням власників Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ» від 10.04.2012 р. № 14 було затверджено Статут Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ» (нова редакція), зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Ірпінської міської ради 21.06.2012 р. (надалі - «Статут»).
Відповідно до п. 5.4 Статуту, питання, які стосуються переходу (відчуження) права власності на корпоративні права у підприємстві від Власника до іншої особи, виходу (виключення) Власника із Підприємства, регулюються за аналогією норм, встановлених Цивільним кодексом України, Законом України «Про господарські товариства», що регулюють зазначені правовідносини стосовно товариств з обмеженою відповідальністю.
Пунктом 6.6 Статуту встановлено, що збори Власників є правомочними та мають право приймати будь-які рішення, якщо на них присутні Власники (їх представники), які в сукупності володіють більш як 60 відсотками голосів.
Як вбачається з позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог від 28.04.2014 р., Позивач вважає п. 5.4. Статуту та п. 6.6. в частині «більш як» такими, що не відповідають вимогам законодавства, зокрема Главам 7, 8 Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства».
Статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи. Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Як на підставу визнання оскаржуваних положень Статуту недійсними Позивач вказує на те, що зазначеними положеннями встановлено регулювання питань, які стосуються переходу (відчуження) права власності на корпоративні права у підприємстві від власника до іншої особи, виходу (виключення) власника із підприємства, визначення кворуму положеннями Закону України «Про господарські товариства». У судових засіданнях представником Позивача зазначено, що наявність у Статуті Відповідача таких норм порушує права Позивача щодо участі в управлінні Товариством.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 135 ГК України, власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів.
З огляду на викладені норми вбачається, що власник(-ки) підприємства на власний розсуд засновує та визначає умови його діяльності з урахуванням встановлених законом вимог до обраної ним відповідної організаційно-правової форми.
В даному випадку, власниками Відповідача при його створенні було обрано організаційно-правову форму такого суб'єкта господарювання як приватне підприємство.
Статтею 113 ГК України встановлено, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
Так, нормативно-правове регулювання створення та діяльності підприємств здійснюється зокрема положеннями Глави 7 Господарського кодексу України.
За змістом статті 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ГК України, установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.
Згідно із ч. 4 ст. 57 ГК України, статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
З викладених норм вбачається, що положення статуту приватного підприємства мають містити відомості з урахуванням особливостей відповідної організаційної форми суб'єкта господарювання та не можуть суперечити чинному законодавству.
Частиною 1 статті 72 ГК України встановлено, що підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог статей 62 - 71 цього Кодексу, якщо інше щодо підприємств окремих видів не передбачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства», до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Із системного аналізу преамбули та положень ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» вбачається, що перелік видів товариств, зазначених у ч. 3 ст. 1 Закону є вичерпним, отже даний Закон не застосовується до відносин, пов'язаних із створенням, діяльністю, реалізацією прав і обов'язків власників приватного підприємства. Не містять таких вказівок і положення Господарського кодексу України (в т.ч. Глави 7).
Таким чином, встановлення в Статуті приватного підприємства положення щодо обов'язковості застосування приписів Закону України «Про господарські товариства» при вирішенні питань діяльності, реалізації прав і обов'язків власників приватного підприємства та дублювання його норм в частині визначення кворуму зборів власників суперечить положенням чинного законодавства України (в т.ч. ст. ст. 57, 62, 113 Господарського кодексу України).
Аналогічна правова позиція стосовно неправомірності визначення в статуті суб'єкта господарювання положень, що не відповідають законодавству, яке регулює діяльність відповідного організаційного виду такого суб'єкта наведена в постанові Верховного Суду України від 16.10.2012 р. у справі № К15/109-11, а згідно із положеннями ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Така невідповідність положень Статуту Відповідача вимогам законодавства є порушенням прав власників та підставою для визнання вказаних положень Статуту недійсними.
Крім цього, здійснюючи аналіз законодавства, що регулює питання діяльності інших організаційних форм суб'єктів господарювання вбачається, що за загальним правилом збори власників суб'єктів господарювання вважаються правомочними якщо на них присутні власники, які в сукупності володіють більшістю голосів від загальної кількості, а тому вимога Позивача про визнання недійсним п. 6.6 Статуту в частині фрази: «більш як», є обґрунтованою та такою, що направлена на реальне відновлення прав власника Відповідача, що володіє 60% статутного фонду такого підприємства, адже відновлює його право на управління підприємством та здійснення господарської діяльності, з метою якої і було створено таке підприємство за рахунок власного майна.
У своєму відзиві на позов Відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що Позивачем не вказано, яким чином норма 6.6. Статуту порушує його права та інтереси, а також не зазначено, які норми законодавства порушені пунктами 5.4. та 6.6. Статуту.
Такі твердження Відповідача спростовуються наведеним вище, оскільки вказані норми Статуту суперечать чинному законодавству, зокрема Закону України «Про господарські товариства» та відповідним нормам Господарського кодексу України, що в свою чергу порушує права Позивача щодо участі в управлінні Товариством.
Посилання Відповідача у відзиві на п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.10.2008 р. № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» є безпідставним, оскільки вказані положення регулюють порядок визнання судом недійсними установчих документів господарського товариства.
Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність порушення вказаними положеннями Статуту Відповідача чинного законодавства, зокрема Глав 7, 8 Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства», що в свою чергу порушує права власників Відповідача, а саме права Позивача щодо участі в управлінні Товариством, в зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на Відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним п. 5.4. Статуту Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ», затвердженого Рішенням Власників № 14 від 10.04.2012 р.
3. Визнати недійсним п. 6.6. Статуту Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ», затвердженого Рішенням Власників № 14 від 10.04.2012 р. в частині: «більш як», та викласти п. 6.6. Статуту Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ», затвердженого Рішенням Власників № 14 від 10.04.2012 р. в наступній редакції: «6.6. Збори Власників є правомочними та мають право приймати будь-які рішення, якщо на них присутні Власники (їх представники), які в сукупності володіють 60 відсотками голосів.».
4. Стягнути з Приватного підприємства «БІЛДГРУПМЕНЕДЖМЕНТ» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. 3-го Інтернаціоналу, буд. 1, корп. Б; код ЄДРПОУ 35482152) на користь ОСОБА_1 (01024, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата виготовлення та підписання рішення 23.05.2014 р.
Суддя Наріжний С.Ю.