02 червня 2009 р.
№ 38/61
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйов О. В. -головуючий
Полянський А. Г.
Фролова Г. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Українського консорціуму "Екосорб"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2009 року
у справі
№ 38/61 Господарського суду міста Києва
за позовом
Служби безпеки України
до
про
Українського консорціуму "Екосорб"
стягнення в сумі 700 212,69 грн.
За участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
Комиляй Ю. В. -дов. від 24.03.09р.
Рященко О. О. -дов. від 24.03.09р.
Зінченко І. М. -дов. від 13.05.09р.
Хоріна І. М. -дов. від 13.05.09р.
Служба безпеки України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського консорціуму "Екосорб" про стягнення 700 212,69 грн. пені за порушення договірних зобов'язань.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2008 року по справі № 38/61 (суддя Власов Ю. Л.) позов задоволено повністю: стягнуто з Українського консорціуму "Екосорб" на користь Служби безпеки України пеню в сумі 700 212,69 грн., державне мито в сумі 7 002,13 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2009 року по справі № 38/61 (головуючий суддя Зеленін В. О., судді Рєпіна Л. О., Буравльов С. І.) апеляційну скаргу Українського консорціуму "Екосорб" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2008 року по справі № 38/61 змінено: стягнуто з УК "Екосорб" на користь Служби безпеки України пеню в сумі 622 411,28 грн., 6 224,11 грн. витрат по сплаті державного мита, 104,89 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Служби безпеки України на користь УК "Екосорб" 389,01 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги. В решті вимог в задоволенні апеляційної скарги відмолено.
Український консорціум "Екосорб" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з уточненнями до неї) на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2009 року та рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2008 року, в якій стверджує про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема п. 6 ст. 232 ГК України, ст. ст. 123, 151 ЗК України, ст. 654 ЦК України, ст. ст. 22, 81№ ГПК України, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Дана справа в касаційному порядку розглядається повторно.
Відводів складу суду не заявлено.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що 01.06.2004 року між Київською міською радою та позивачем був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого Київська міська рада на підставі п. 24 рішення від 23.12.2003 року за актом приймання-передачі передала, а позивач прийняв в оренду земельну ділянку на перетині вул. Героїв Дніпра та проспекту Героїв Сталінграда у Оболонському районі м. Києва розміром 0,4479 га для будівництва житлового будинку.
Відповідно до п. 3.1 договору його було укладено на два роки.
10.02.2005 року між позивачем та відповідачем укладений договір № 19/3-31-ж17 пайової участі у будівництві житлового будинку на перетині вулиці Героїв Дніпра та проспекту Героїв Сталінграду в Оболонському районі м. Києва, відповідно до якого предметом договору є будівництво в порядку пайової участі житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на перетині вулиці Героїв Дніпра та проспекту Героїв Сталінграду в Оболонському районі м. Києва.
Відповідно до п. 3.1. договору орієнтовна вартість робіт за договором складає 33 826 700 грн.
Згідно з п. 3.5 договору тривалість виконання робіт становить 24 календарні місяці з моменту його підписання. Таким чином, відповідач зобов'язаний був виконати будівельні роботи, передбачені цим договором до 10.02.2007 року.
Відповідно до п. 3.6 договору датою закінчення виконання робіт за договором вважається дата підписання акта Державної приймальної комісії, роботи повинні проводиться відповідно до графіка виконання робіт, погодженого сторонами.
Пунктом 3.8 договору передбачено, що строки виконання робіт при необхідності можуть бути змінені за згодою сторін, про що укладається додаткова угода.
Відповідно до п. 6.5 договору при порушенні з вини відповідача термінів виконання робіт, визначених п. 3.5 цього договору, він сплачує позивачу пеню в розмірі 0,01 % ціни договору за кожен день перевищення терміну виконання робіт.
Судами встановлено, що 12.06.2005 року сторонами була укладена додаткова угода № 1-19/3-64 до договору від 10.02.2005 року відповідно до якої відповідач прийняв на себе серед інших зобов'язання з отримання документів про дозвіл відповідних органів на виконання будівельно-монтажних робіт, відведення земельної ділянки під будівництво. При цьому, відведення земельної ділянки включає в себе сукупність землевпорядних дій, спрямованих на виникнення права власності на земельну ділянку або права користування нею.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями та листами щодо несвоєчасного виконання робіт за договором, на що відповідач відповідав про відсутність у нього права на здійснення цих робіт, оскільки договір оренди земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво житлового будинку, закінчився, а без його продовження позивачем відповідач не може отримати дозвіл на проведення будівельних робіт.
06.04.2007 року позивач звернувся до відповідача з претензією (вимогою) про сплату пені за кожен день перевищення терміну виконання робіт у розмірі 186 046, 85 грн.
14.06.2007 року Київською міською радою було прийнято рішення №823/1484 про поновлення з 25.06.2006 року позивачу договору оренди земельної ділянки для будівництва житлового будинку на перетині вул. Героїв Дніпра та просп. Героїв Сталінграду в Оболонському районі м. Києва.
10.09.2007 року позивач вдруге звернувся до відповідача з вимогою про сплату пені вже в розмірі 700 212,69 грн.
Посилання скаржника на неможливість вчасного виконання ним своїх зобов'язань за договором через непродовження позивачем договору оренди земельної ділянки, в зв'язку з чим відповідач не міг отримати дозвіл на виконання будівельних робіт і відповідно не міг виконувати роботи за договором, колегія суддів відхиляє, оскільки сторони за договором домовились, що виконання договірних зобов'язань у відносинах з іншими особами з приводу відведення земельної ділянки, отримання дозволів на виконання робіт тощо здійснює саме відповідач, а не позивач (п. 1.6 додаткової угоди).
Судами встановлено, що відповідач станом на 10.02.2007 року та на момент розгляду справи в суді першої інстанції будівельні роботи не виконав та не передав їх позивачу за відповідним актом, чим порушив умови укладеного договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разу порушення боржником зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Колегія суддів погоджуються з висновком судів, що оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання за договором в встановлений цим договором строк, вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь пені підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Проте, строки давності, встановлені п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, в даному випадку не застосовуються, оскільки сторонами до прийняття рішення у справі заява про застосування позовної давності, як того вимагає ч. 3 ст. 267 ЦК України, зроблена не була.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання підлягає лише частковому задоволенню з урахуванням періоду прострочення та розміру фактично прострочених сум в редакції розрахунку Київського апеляційного господарського суду за період 06.03.2007 року - 05.09.2007 року, а саме в розмірі 622 411,28 грн. (338 26700,00*0,01%* 184).
Проте, колегія суддів не погоджується з апеляційним судом відносно суми стягнення пені виходячи з наступного.
Як зазначено вище, договором був встановлений термін виконання будівельних робіт, а саме - до 10.02.2007 року, що встановлено судами першої та апеляційної інстанцій.
Період нарахування пені відповідно до ст. 232 ГК України, як вірно зазначає відповідач в касаційній скарзі, розпочинається з наступного дня після закінчення терміну виконання зобов'язання, тобто з 11.02.2007 року, а закінчується 10.08.2007 року.
Отже, за прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором підлягає стягненню пеня в розмірі 619028,61 грн. (33 826 700/365*0,01%* 183).
Відповідно до задоволених позовних вимог підлягають розподілу судові витрати за розгляд справи, як це передбачено ст. 49 ГПК України.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1119 касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова апеляційного суду підлягає зміні в частині суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Касаційну скаргу Українського консорціуму "Екосорб" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2009 року по справі № 38/61 Господарського суду міста Києва змінити, виклавши пункт 3 резолютивної частини в наступній редакції:
"3. Стягнути з Українського консорціуму "Екосорб" (03170, м. київ, вул. Ромена Ролана, 7, 03115, м. київ-115, а/с 4; ідентифікаційний код 02023732) на користь Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, ДГЗ СБ України, ідентифікаційний код 00034074) пеню в сумі 619028,61 грн., 6190 грн. витрат по сплаті державного мита, 101,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу."
В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2009 року по справі № 38/61 залишити без змін.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді А. Г. Полянський
Г. М. Фролова