ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа № 2/120
02.06.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МДК»
до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної
інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти
нерухомого майна»
про визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії
Суддя Домнічева І.О.
Представники:
Від позивача Тарасун В.Г.
Від відповідача не з'явився
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «МДК», позивач у справі, звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання права власності на майновий комплекс загальною площею 4501.80 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул.. Набережно-Печерська дорога, 1, який складається з нежитлових будівель: (адміністративно-побутовий корпус (літ.»А») загальною площею 1337.80 кв.м., виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 1887.40 кв.м. та адміністративно-побутовий корпус (літ. «В») загальною площею 1276.60 кв.м. та про зобов'язання Комунальне підприємство здійснити реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «МДК»на вищевказаний майновий комплекс.
Представник відповідача в судове засідання вдруге не з'явився, ніяких заяв, клопотань до суду не подав та не надіслав.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.
За таких обставин справа розглядається у відповідності зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
11 жовтня 2004 року між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київ реконструкція»та Позивачем було укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу, посвідчений 11.10.2004 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. за реєстром № 8018.
Судом встановлено, що за умовами даного договору позивач набув право власності на майновий комплекс загальною площею 3085,10 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 1 (один), який складається з нежитлових будівель: адміністративно-побутовий корпус (літ «А») загальною площею 1367,30 кв.м.; виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 1057,60 кв.м.; матеріальний склад (літ. «В») загальною площею 660,20 кв.м.
Право власності позивача на майновий комплекс зареєстровано Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна»від 13.10.2004 року, про що було зроблено запис у реєстровій книзі № 21-з -24 за реєстровим номером 1042-з.
Відповідно до рішення Київської міської ради IV сесії V скликання від 26 червня 2007 року № 1002/1663 «Про передачу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "МДК" для експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази з офісними приміщеннями на Набережно-Печерській дорозі, 1 у Голосіївському районі м. Києва», було вирішено передати Позивачу в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,67 га для експлуатації та обслуговування виробничо-складської бази з офісними приміщеннями на Набережно-Печерській дорозі, 1 у Голосіївському районі м. Києва у зв'язку з переходом права власності на майновий комплекс (договір купівлі-продажу від 11.10.2004, акт приймання-передачі від 11.10.2004).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.09.2007 р по справі № 30/329 договір оренди земельної ділянки між позивачем та Київською міською радою було визнано укладеним.
Таким чином, законність прав позивача на користування земельною ділянкою на якій розміщений майновий комплекс визначений у встановленому чинним законодавством України порядку.
Згідно п.1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно п.1.ст 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Пункт четвертий статті 319 Цивільного кодексу встановлює, що власність зобов'язує. Даний обов'язок включає в себе належне утримання майна, в тому числі зобов'язання власника з проведення капітального ремонту майна.
Згідно із пунктом 5 статті 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
«09»листопада 2004 року між позивачем та ТОВ «Снофру»було укладено договір підряду №2.11.04 на виконання ремонтних робіт, за умовами якого ТОВ «Снофру»приймало на себе договірне зобов'язання за завданням позивача, з використанням матеріалів Позивача, виконати роботи по проведенню капітального ремонту майнового комплексу.
В ході проведення капітального ремонту майнового комплексу Позивачем також були укладені та належно виконанні наступні правочини: з ТОВ «БМС-ЮГ»- договір (підряду) №10 від 28.03.2006 р., договір (підряду) № 15 від 05.06.2006 р. та договір (підряду) №16 від 10.09.2007 р., з ТОВ «СТАЙЄР»- договір поставки будівельних матеріалів та монтажу об'єкту від 05.06.2007 р.
За результатом проведення капітального ремонту (реконструкції), майновий комплекс був змінений, в наслідок чого виникла нова річ, з наступними характеристиками: майновий комплекс загальною площею 4501,80 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 1 (один), який складається з нежитлових будівель: адміністративно-побутовий корпус (літ «А») загальною площею 1367,30 кв.м., що підтверджується технічного паспорта виготовленим відповідачем від 12.05.2008 р; виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 1887,40 кв.м., що підтверджується технічного паспорта виготовленим відповідачем від 12.05.2008 р.; адміністративно-побутовий корпус (літ. «В») загальною площею 1276,60 кв.м., що підтверджується технічного паспорта виготовленим відповідачем від 12.05.2008 р., що підтверджується матеріалами технічної інвентаризації проведеної відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору є власником цієї речі.
Відповідно до абз.2 ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва.
Відповідно до „Державних будівельних норм України. Проектування. Склад. порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва ДБН А.2.2-3-2004", затверджених Наказом Державного комітету з будівництва та архітектури України від 20 січня 2004 р, № 8, реконструкція - це перебудова існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).
Відповідно до частини 1 статті 332 ЦК України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.
Діючі нормативні акти під реконструкцією розуміють перебудову, тобто переробку речі, в результаті якої створюється нова річ.
Стаття 332 ЦК України визначає переробку речі в якості підстави набуття права власності.
Згідно із частиною 1 статті 144 Господарського кодексу України майнові права суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок створення майна.
Отже, здійснивши за власний рахунок реконструкцію нерухомого майна, яке є новоствореним об'єктом права власності, ТОВ „МДК” стало власником даного новоствореного об'єкту нерухомого майна в силу закону.
Згідно абз. 3 п.2 ст. 331 Цивільного кодексу України - якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV - речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації.
Державною реєстрацію, відповідно до цього Закону є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно ст. 2 вказаного Закону).
Згідно з підпунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме зокрема: право власності на нерухоме майно.
У відповідності до п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/98 від 31.01.2001р. зі змінами, внесеними інформаційним листом № 01-8/2167 від 22.11.2005р. органи єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно можуть бути відповідачами за позовами про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, пред'явленим згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України. Оскільки відповідно до пункту 5 розділу V «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації, останні можуть бути відповідачами у таких справах.
За таких обставин, обґрунтованим є залучення позивачем Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»в якості відповідача у справі про визнання права власності на нерухоме майно.
Як вбачається з листа за №14511 від 08.04.2009 року Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», останній відмовив позивачу в здійсненні державної реєстрації посилаючись на відсутність правовстановлюючого документа на новостворену річ.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 та п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним, власник не може бути позбавлений чи обмежений у здійсненні права власності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України визнання права власності на майно є одним із способів захисту права власності. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Статтею 392 ЦК України передбачено право на пред'явлення позову про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою, в даному випадку відповідачем не визнається право позивача на майновий комплекс, що вимагає від позивача здійснення судового захисту порушеного невизнаного відповідачем права власності на майновий комплекс.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного вище та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України. -
Позов задовольнити повністю.
Визнати право власності Товариство з обмеженою відповідальністю «МДК»(адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-а, код ЄДРПОУ 32308749) на майновий комплекс загальною площею 4501,80 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 1 (один), який складається з нежитлових будівель: (і) адміністративно-побутовий корпус (літ «А») загальною площею 1337,80 кв.м. (іі) виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 1887,40 кв.м. (ііі) адміністративно-побутовий корпус (літ. «В») загальною площею 1276,60 кв.м.
Зобов'язати Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна»(01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4-в, м. Київ, код ЄДРПОУ 03359836 ) здійснити реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МДК»(адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-а, код ЄДРПОУ 32308749) на майновий комплекс загальною площею 4501,80 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 1 (один), який складається з нежитлових будівель: (і) адміністративно-побутовий корпус (літ «А») загальною площею 1337,80 кв.м. (іі) виробничий корпус (літ. «Б») загальною площею 1887,40 кв.м. (ііі) адміністративно-побутовий корпус (літ. «В») загальною площею 1276,60 кв.м.
Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя
І.О.Домнічева