Номер провадження: 22-ц/785/3724/14
Номер справи місцевого суду: 1512/1822/2012
Головуючий у першій інстанції Пучкова І.М.
Доповідач Ступаков О. А.
20.05.2014 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Ступакова О.А.
суддів: Бабія А.П., Варикаші О.Д.
при секретарі - Стадніченко А.І.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання розписок недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2013 року, -
встановила:
У травні 2012 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними розписки від 23.01.2009 року про отримання від ОСОБА_4 грошових коштів та розписки від 14.02.2009 року про отримання від ОСОБА_3 грошових коштів зазначаючи, ці розписки він не писав та ніяких грошей від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не отримував. Також позивач просив стягнути з відповідачів судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2013 року позов задоволений. Визнано недійсною розписку від імені ОСОБА_2 від 23.01.2009 року про отримання 50000 доларів у ОСОБА_4 Визнано недійсною розписку від імені ОСОБА_2 від 14.02.2009 року про отримання 20000 Євро у ОСОБА_3 Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 (які ухвалою суду першої інстанції від 23.12.2013 року залишені без розгляду) в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, сторони, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надали до позовної заяви розписки: ОСОБА_4 - від 23 січня 2009 року, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 50000 доларів США, зобов'язався повернути 23.01. 2010 року 62000 доларів США.
ОСОБА_3 надала розписку від 14.2.2009 року про отримання у неї ОСОБА_2 20000 євро, зобов'язався повернути 14.2.2010 року 24800 євро.
Згідно зі ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як вбачається з висновку додаткової судово-почеркознавчої експертизи за № 4055/02 від 31 жовтня 2013 року, текст розписки від 14.2.2009 року, складеної та підписаної від імені ОСОБА_2 про отримання від ОСОБА_3 20000 євро, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Текст розписки від 23.1.2009 року, складеної та підписаної від імені ОСОБА_2 про отримання від ОСОБА_4 50000 доларів США, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 жодним доказом не спростовано твердження позивача щодо недійсності наданих ними розписок. Відсутні будь-які підстав для відмови у позовній заяві ОСОБА_2
Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
З зазначеним висновком суду першої інстанції колегія не погоджується.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того роду та такої ж якості.
Стаття 1049 ЦК України встановлює обов'язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Однак такий доказ повинен містити в собі визначені законом і сторонами істотні умови правочину.
На підставі наведеного колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання розписок недійсними, оскільки розписки про отримання грошових коштів є доказом отримання чи неотримання грошових коштів і не є договором позики. Визнання недійсною розписки про отримання грошових коштів, яка є лише доказом діючим законодавством не передбачено.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання розписок дійсними, стягнення боргу є безпідставними, оскільки зазначені позовні вимоги не були предметом розгляду справи при ухваленні рішення, а ухвалою суду від 23.12.2013 року залишені без розгляду.
На підставі наведеного колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання розписок недійсними.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Головуючий О.А. Ступаков
Судді А.П. Бабій
О.Д. Варикаша