Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"28" листопада 2006 р. Справа № АС-16/495-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Сенчук І.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Тягнія С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплосервіс", м. Конотоп, Сумської області (вх. № 3359 С/3) на постанову господарського суду Сумської області від 24.07.06 р. по справі № АС-16/495-06
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Суми
до Комунального підприємства "Теплосервіс", м. Конотоп, Сумської області
про стягнення 5597,67 грн., -
встановила:
У липні 2006 року Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Теплосервіс", м. Конотоп, Сумської області про стягнення 5597,67 грн. штрафних санкцій за 1 незайняте робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда у 2005 році.
Постановою господарського суду Сумської області від 24.07.2006р. по справі № АС-16/495-06 (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено у повному обсязі.
Відповідач з даною постановою не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Сумської області від 24.07.2006 р. скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити Сумському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в якій вважає постанову законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення про потребу в працівниках -інвалідах, що в свою чергу, унеможливило виконання органами зазначеними в ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів, а тому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову -без змін. Крім того, позивач просив розглянути дану справу без участі представника Фонду, в зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування на відрядження.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши уповноваженого представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови господарського суду Сумської області від 24.07.2006 р. - без змін, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що відповідно до статті 4 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ, з подальшими змінами та доповненнями (далі -Закон) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Статтею 19 Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Згідно зі статтею 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідним відділенням фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.
Відповідно до п.п. 3, 14 Положення про робоче місця інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 робоче місце інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п. 5 вищезгаданого Положення, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Тобто, на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Отже нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні конкретно визначений порядок працевлаштування інвалідів. В іншому випадку, як можуть центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення направляти інвалідів на підприємства, не знаючи, чи потрібні їм інваліди.
Крім того, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", як і інші нормативні акти із соціального захисту інвалідів, не містить положень які б звільняли підприємство від обов'язку створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Більш того, статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на належні і здорові умови праці, а відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладається на підприємство у вигляді штрафних санкцій.
З огляду на наведені приписи чинного законодавства про порядок атестації та створення робочих місць інвалідів на підприємстві працевлаштування інвалідів може здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів лише за наявності отриманої від підприємства інформації про проведену в установленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на цьому підприємстві відповідно до вимог нормативу, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Так, наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.98 р. затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості, та передбачає у графі 4 (з графи 2) інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування громадян, котрі потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, зокрема інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до поданої державної звітності "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" Комунального підприємства "Теплосервіс" (форма №10-ПІ поштова-річна) відповідач за 2005 рік повинен був створити у вказаному році 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, але фактично на підприємстві відповідача у 2005 році був працевлаштований 1 інвалід.
Отже, відповідачем не був виконаний норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, при цьому відповідач не звертався до компетентних органів з проханням направити йому інвалідів для працевлаштування. Відповідні докази в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані.
На думку колегії суддів, відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, чим порушив вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а згідно статті 20 Закону, Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, тому повинен був перерахувати до Фонду соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій.
Розмір відрахувань визначається середньорічною заробітною платою на підприємстві за кожне робоче місце. Як свідчать матеріали справи, середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2005 році становила 5597,67 грн. Сума штрафних санкцій за 1 незайняте інвалідом робоче місце у 2005 році згідно з вимогами статті 20 Закону складає 5597,67 грн.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.
Однак, відповідач не перерахував кошти у встановлений чинним законодавством термін та не надав належних доказів створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме: наказу про затвердження заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, затверджене положення про робоче місце інваліда, наказ про створення спеціальної комісії по атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів, атестації робочого місця для інваліда, колективного договору на 2005 рік, тому позовні вимоги на суму 5597,67 грн. за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів у 2005 році, на думку колегії суддів, є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що оскільки його підприємство займається виготовленням та передачею теплової енергії при централізованому постачанні, тому на нього поширюється дія закону спеціального характеру, а саме: Закону України "Про електроенергетику" від №575/97-ВР від 16.10.97р., в зв'язку з чим відповідач повинен створювати робочі місця для інвалідів за нормою 4%, але виходячи не з середньооблікової чисельності працівників, а з чисельності працівників, котрі зайняті в непромисловому виробництві.
Однак вказані посилання заявника апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними, а тому не приймає їх до уваги, так як відповідачем не надано ліцензії на виготовлення та передачу теплової енергії при централізованому постачанні. Більш того, чинним законодавством не передбачено звільнення підприємств електроенергетичного комплексу від виконання вищезазначеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. За таких обставин, норматив для працевлаштування інвалідів для підприємства відповідача встановлюється згідно із ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ зі змінами та доповненнями.
Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що відповідно до частини третьої статті 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації сплачують штрафні санкції за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), а у 2005 році підприємство відповідача не мало прибутку і працювало збитково, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2005 рік.
Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на відсутність прибутку за звітний період, як на підставу від звільнення останнього від сплати штрафних санкцій за незайняті місця для працевлаштування інвалідів, слід вважати безпідставними, оскільки аналіз відповідних норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дозволяє зробити висновок про те, що закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати штрафних санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати. Разом з тим, сплачені чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані послуги.
Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення. А відповідно до частини 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На думку колегії суддів, позивач надав, а господарський суд Сумської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про те, що відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства "Теплосервіс" позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, постанова господарського суду Сумської області від 24.07.2006 р. по справі № АС-16/495-06 прийнята без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга про скасування постанови, не можуть бути підставою для її зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевказаним.
Керуючись статтями 86, 195, 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплосервіс", м. Конотоп, Сумської області залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Сумської області від 24.07.2006 року по справі № АС-16/495-06 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді