19 травня 2009 р.
№ 6/359
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Національної телекомпанії України, м. Київ (далі -НТУ)
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2009
зі справи № 6/359
за позовом заступника прокурора міста Києва, м. Київ, в інтересах держави в особі:
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, м. Київ (далі -ДПІ);
Міністерства фінансів України, м. Київ (далі -МФ України)
до НТУ
про стягнення 19 246 915, 98 грн.,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Головне управління Державного казначейства у м. Києві, м. Київ (далі -ГУ ДК у м. Києві),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Державний комітет телебачення і радіомовлення України, м. Київ (далі -Держкомтелерадіо України).
Судове засідання проведено за участю представників:
прокурора -Савицької О.В. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України),
ДПІ -Тюшкевич С.І.,
НТУ -Любченко О.М.,
ГУ ДК у м. Києві -Суботи О.В.,
Держкомтелерадіо -Четверикової О.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов було подано про стягнення заборгованості за кредитною угодою в сумі 19 246 915, 98 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2008 (суддя Ковтун С.А.) позов задоволено частково; з НТУ стягнуто до державного бюджету України 53 850 465 японських ієн (далі - ієни) основного боргу, 969 795 ієн відсотків за кредитом, а також 3 220, 15 грн. державного мита і 14, 9 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на приписи статей 525, 526, 1049, пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, статті 80 Цивільного кодексу УРСР, статті 193 Господарського кодексу України, статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виходив з обґрунтованості і доведеності позовних вимог саме у зазначених сумах.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2009 (колегія суддів у складі: Гарник Л.Л. -головуючий, судді Іваненко Я.Л. і Пантелієнко В.О.): задоволено апеляційну скаргу ДПІ; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; позовні вимоги задоволено повністю; з НТУ стягнуто до державного бюджету України 19 246 915, 98 грн. заборгованості за кредитною угодою, 25 500 грн. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У прийнятті зазначеної постанови суд з посиланням на положення статей 2, 17 Бюджетного кодексу України, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 № 1002 “Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України” виходив з обґрунтованості позовних вимог у зв'язку з наявністю заборгованості НТУ перед державним бюджетом України.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України НТУ просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду від 13.11.2008 залишити без змін. Скаргу мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 526, 611, 1054, пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, статей 72, 80 Цивільного кодексу УРСР, статей 26, 93 Господарського кодексу України, розділу 18 Бюджетного кодексу України, статті 16412 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пункту 1.10 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, статей 83, 84 ГПК України, пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.08.1996 № 539-р.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
За результатами такого розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та припинення провадження у ній з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- МФ України (як кредитором), НТУ (як позичальником) і Державним експортно-імпортним банком України (далі -Банк) було укладено кредитну угоду від 16.10.1996 № 18/06-134 (далі -Угода);
- предметом Угоди є надання МФ України кредиту НТУ; остання зобов'язувалася повернути кредитні кошти та сплатити відсотки, а Банк -надати банківські та інші послуги щодо здійснення пов'язаних з цим розрахунків на умовах, викладених в Угоді;
- згідно з Угодою:
НТУ здійснює погашення 530 895 947 ієн основної суми кредиту та відсотків за ним за рахунок надходжень від власної господарської діяльності та решти кредиту -за рахунок щорічного бюджетного фінансування підприємств та організацій Держтелерадіо України (пункт 1.3);
кредит -це грошові кошти в сумі 1 140 413 330 ієн, які надаються шляхом оплати 85% вартості контрактів, з яких 530 895 947 ієн надаються на умовах повернення, строковості та оплатності (пункт 2.2);
відсотки за кредит -це платіж на користь кредитора (МФ України) за надання частини кредиту в розмірі 530 895 947 ієн на умовах повернення, строковості та оплатності (пункт 2.4);
відсотки банку -це відсотки, що сплачуються на користь Банку в розмірі 0, 5% від суми непогашеної заборгованості по частині кредиту, яка надається на умовах повернення, строковості та оплатності, починаючи з дати першої оплати контрактів у календарному році до повного виконання зобов'язань за Угодою, виходячи з року, умовно прийнятого за 365 днів та фактичної кількості днів у місяці; відсотки за відповідною частиною кредиту сплачуються позичальником двічі на рік разом з погашенням основного боргу (пункт 2.5);
НТУ зобов'язується повернути частину кредиту, яка надається на умовах повернення, строковості та оплатності, шляхом 10 рівних платежів у валюті кредиту кожні 6 місяців 5 травня та 5 листопада, починаючи з 05.05.1997 та сплати відсотків за ним два рази на рік (пункт 5.3.1);
Банк зобов'язаний скласти графік повернення кредиту та відсотків, який є невід'ємною частиною Угоди, вести облік заборгованості та сповіщати про її стан позичальника на 1-е число кожного місяця не пізніше 5-го числа наступного за звітним місяця (пункт 5.5.2);
- відповідно до графіка заборгованість мала бути погашена до 15.11.2003;
- доказами у справі підтверджено та НТУ не заперечується, що станом на 08.10.2008 заборгованість НТУ становить 53 850 465 ієн основного боргу і 969 795 ієн відсотків за кредитом, разом 54 820 260 ієн;
- водночас заборгованість у сумі 67 535 012 ієн не погашена тому, що сплата заборгованості у бюджетній частині мала бути проведена за рахунок державного фінансування (а не за рахунок НТУ), і заборгованість у відповідній сумі виникла у зв'язку з недофінансуванням НТУ;
- згідно з пунктом 6.1 Угоди передбачено відповідальність у вигляді пені в розмірі 0, 3% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше 50%. На думку місцевого господарського суду, строк позовної давності за вимогою про стягнення пені на час подання позову (29.08.2008) закінчився.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- відповідно до пункту 1.1 Угоди підставою для її укладення була угода про позику від 28.12.1995 між Ексімбанком Японії та Україною в особі МФ України; ця Угода укладалася під державні гарантії;
- у зв'язку з невиконанням НТУ своїх зобов'язань у неї утворилася прострочена заборгованість перед державним бюджетом України в розмірі 19 246 915, 98 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Бюджетного кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.
Пунктом 30 статті 2 названого Кодексу визначено, що органами стягнення є податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень.
Підстави і порядок відповідного стягнення визначено Законом України “Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
З установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та відповідних законодавчих приписів вбачається, що відносини у даній справі є податковими, тобто публічно-правовими; хоча вони й опосередковані Угодою, але згідно з наведеними приписами Бюджетного кодексу України регулюються нормами законодавства про податки. Водночас і позивачами у справі виступають суб'єкти владних повноважень, тобто органи державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій. Відтак з огляду на положення частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України даний спір підлягав вирішенню в порядку адміністративного, а не господарського судочинства, і, розглянувши справу по суті, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування статті 12 ГПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. А згідно з пунктом 4 частини першої статті 1119 цього Кодексу касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції і припинити провадження у справі.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 80, статтями 1115, 1119, 11110 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.03.2009 зі справи № 6/359 скасувати.
2. Провадження у справі № 6/359 припинити.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов