02 червня 2009 р.
№ 3/205-08
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Разводової С.С. -головуючого,
Плюшка І.А.,
Бернацької Ж.О. -доповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Фоззі" на рішення господарського суду Київської області від 09.12.2008 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.02.2009 в справі № 3/205-08 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Віл" до закритого акціонерного товариства "Фоззі" про стягнення суми
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: Южди С.М., -
Позивач -товариство з обмеженою відповідальністю "Золотий Віл"у липні 2008 року звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача -закритого акціонерного товариства "Фоззі" про стягнення 45526,15 грн. основного боргу, 6768, 29 грн. інфляційних втрат, 1826,9 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Київської області від 09.12.2008, дата підписання -17.12.2008 (суддя Лопатін А.В.), позов товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Віл" до закритого акціонерного товариства "Фоззі" задоволено з підстав правомірності та обґрунтованості, стягнуто 45526,15 грн. основного боргу, 6768, 29 грн. інфляційних втрат, 1826,9 грн. 3% річних.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.02.2009 (судді: Агрикова О.В. -головуючий, Чорногуз М.Г., Жук Г.А.) рішення господарського суду Київської області від 09.12.2008 залишено без змін з тих самих підстав.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування та припинення провадження у справі.
В обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на неповне з'ясування судами обох інстанцій обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Золотий Віл" (постачальник) із закритим акціонерним товариством "Фоззі" (покупець) 11.12.2003 укладено договір поставки № 218, згідно умов якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах договору.
З розрахунку суми боргу станом на 03.10.2008 за період дії договору з 2003 року до моменту звернення до суду з позовом позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 208736,29 грн., відповідач в свою чергу розрахувався за поставлений товар з позивачем не в повному обсязі, а лише на суму 163210,14 грн.
Відповідно до пункту 3.4 договору сторони щомісячно до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом, проводять звірку взаємної заборгованості сторін щодо виконання договору.
Згідно акту звірки розрахунків між сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26.04.2006 складала 108469,28 грн.
Видатковими накладними підтверджується, що позивач за період з 20.04.2006 по 14.10.2006 здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 48508,85 грн.
Відповідно до пункту 3.2 договору всі розрахунки за договором здійснюються виключно в національній валюті України. Оплата партії поставленого товару проводиться в гривнях шляхом перерахунку грошових засобів на поточний рахунок позивача на підставі пред'явлених при поставці накладних, підписаних повноважними представниками сторін відповідно до додаткових угод поставки чи замовлення.
Згідно пункту 2.1 договору зобов'язання сторін з поставки виникають на підставі погодженого сторонами замовлення відповідача. Відповідач передає позивачеві на погодження замовлення-наряд (замовлення), в якому вказується кількість, вид, якість товару, його ціна, строк та місце поставки, а також умови оплати, якщо вони відрізняються від встановлених договором. Інформація, яка міститься в замовленні, обумовлюється сторонами в додатковій угоді до договору.
Додатковими умовами поставки № 218/1 до договору № 218 від 11.12.2003 сторони встановили, що відстрочка платежу -по мірі реалізації через 21 день. Відповідач сплатив позивачу за отриманий товар 100000 грн., що підтверджується як виписками з банківського рахунку відповідача, так і виписками з банківського рахунку позивача.
Відповідач сплатив позивачу зав отриманий товар 100000 грн., що підтверджується як виписками з банківського рахунку відповідача, так і виписками з банківського рахунку позивача.
Крім цього, відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 11451,98 грн., що підтверджується накладними.
Оплата та повернення товару здійснені відповідачем після складання сторонами акту звірки від 26.04.2006.
Заборгованість відповідача перед позивачем на момент розгляду справи складає 45526,15 грн.
Факт поставки позивачем товару на загальну суду 208736,29 грн. відповідач не заперечує. Проте доказів оплати товару у розмірі 214000 грн. відповідач не надав.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини 7 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Частиною 2 статті 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав докази повного розрахунку з позивачем за отриманий товар, тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 45526, 15 грн.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність нарахування позивачем на суму заборгованості 3% річних та інфляційних втрат.
Твердження відповідача про те, що суди обох інстанцій повинні були припинити провадження у справі, оскільки у видаткових накладних на поставку продукції відсутнє посилання на укладений сторонами договір поставки, тому кожна видаткова накладна є окремим договором, а вимог позивача в порядку статті 530 Цивільного кодексу України про сплату грошових коштів по кожній накладній матеріали справи не містять, колегією суддів Вищого господарського суду України відхиляються, з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно пункту 2.1 договору зобов'язання сторін з поставки виникають на підставі погодженого сторонами замовлення відповідача. Відповідач передає позивачу на погодження замовлення-наряд (замовлення), в якому вказується кількість, вид, якість товару, його ціна, строк та місце поставки, а також умови оплати, якщо вони відрізняються від встановлених договором. Інформація, яка міститься в замовленні, обумовлюється сторонами в додатковій угоді до договору.
Додатковими умовами поставки № 218/1 до договору № 218 від 11.12.2003 сторони встановили, що відстрочка платежу -по мірі реалізації через 21 день.
Таким чином, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що сторонами договору визначено строки розрахунків відповідача з позивачем за отриманий товар, але зазначений строк залежав від кількості та строків реалізації відповідачем поставленого товару.
Згідно пункту 6.6 договору в разі спливу строків реалізації товару або строків дії документів, підтверджуючих його якість, позивач зобов'язувався надати відповідачеві документи, які свідчили б про продовження строків реалізації, або прийняти повернення товару від відповідача або здійснити обмін даного товару.
Пунктом 6.3 договору сторони визначили, що строк придатності товару на дату його поставки повинен бути не менш ніж 30% від встановленого виробником для даного виду продукції строку придатності.
Строк придатності на групу товару, який поставив позивач у середньому становить 183 календарні дні, отже 30% - це 55 календарних днів, а строк придатності товару для реалізації відповідачем -128 календарних днів.
Враховуючи той факт, що з 14.10.2006 позивач товар відповідачу не поставляв, а після 02.02.2007 (дата останнього повернення товару) відповідачем повернення товару не проводив, товар, поставлений позивачем, вважається реалізованим, тобто у відповідача виникло зобов'язання оплатити отриманий товар відповідно до умов договору.
Посилання скаржника на те, що він перерахував позивачу за поставлений товар 214000 грн., тобто розрахунок з позивачем проведено в повному обсязі, судом апеляційної інстанції правильно відхилено, оскільки не надано доказів на підтвердження проведення розрахунків відповідача з позивачем в такому розмірі.
Твердження відповідача про те, що суди обох інстанцій в якості доказу у справі прийняв акт звірки взаєморозрахунків між сторонами від 26.04.2006, який не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є також помилкові, оскільки пунктом 3.4 договору сторони передбачили проведення звірки взаєморозрахунків, і відповідно складання актів звірки таких розрахунків. Крім того, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що акт звірки від 26.04.2006 підготовлено саме відповідачем, що свідчить про підтвердження останнім факту заборгованості перед позивачем у розмірі 108469,28 грн.
Доводи скаржника про неврахування судами строків позовної давності судами обох інстанцій також правильно відхилені, оскільки правовідносини сторін за договором були тривалими, останнє повернення товару позивачу здійснено відповідачем 18.01.2007, а позивач звернувся з позовом до суду 31.07.2008, тобто в межах трирічного строку з дня повернення відповідачем останньої партії товару.
Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду є законними і обґрунтованими, тому підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Фоззі" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 09.12.2008 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.02.2009 в справі № 3/205-08 залишити без змін.
Головуючий, суддя:
С. Разводова
Судді:
І. Плюшко
Ж. Бернацька