01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.05.2009 № 32/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - КрайнікД.В.
від відповідача - Ковальчук А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”Управляюча компанія ”Сократ”
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2009
у справі № 32/14 (суддя
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ”Управляюча компанія ”Сократ”
до Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Сократ”
про визнання договору дійсним та зобов"язання виконати обов"язок в натурі
На розгляд до господарського суду було передано позовні вимоги про визнання дійсним договору доручення від 26.11.2008 та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю ”Фінансова компанія ”Сократ” виконати обов'язки в натурі по Договору № Б-2008/9690 від 26.11.2008, який укладено між ТОВ ”Управляюча компанія ”Сократ”та ТОВ ”Фінансова компанія ”Сократ” стосовно купівлі акцій ВАТ ”ДЕК ”Центренерго” в кількості 307 шт., акцій ВАТ ”Західенерго” в кількості 11 шт., акцій ВАТ ”Азовсталь” в кількості 476 шт. на умовах, визначених договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2009 у позові відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ”Управляюча компанія ”Сократ” (позивач) звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги повністю. Позивач вважає, що оскаржувальне рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Апеляційний господарський суд у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
Як вбачається з п. 2.2 копії договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008, відповідно до якого відповідач, як повірений, зобов'язався за дорученням позивача, як довірителя, за винагороду надати довірителю послуги щодо вчинення правочину відносно купівлі цінних паперів від імені та за рахунок довірителя, а саме: акцій ВАТ ”ДЕК ”Центренерго” в кількості 307 шт., акцій ВАТ ”Західенерго” в кількості 11 шт., акцій ВАТ ”Азовсталь” в кількості 476 шт. Пунктом 3.1.2. договору доручення № Б-2008/9690 передбачено обов'язок відповідача укласти від імені позивача угоду, предметом якої є купівля пакету цінних паперів на умовах, передбачених пунктом 2.2 договору доручення № Б-2008/9690.
Як зазначено позивачем, укладення договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 між позивачем та відповідачем було погоджено сторонами шляхом використання електронного цифрового підпису відповідно до умов Закону України ”Про електронний цифровий підпис”, і зазначений договір доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 було підписано як позивачем так і відповідачем шляхом використання електронного цифрового підпису, що представниками сторін по справі не заперечувалось.
28.11.2006 позивач направив на адресу відповідача лист № 766, з вимогою від відповідача виконати умови укладеного договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 щодо укладення угод купівлі-продажу акцій ВАТ ”ДЕК ”Центренерго” ВАТ ”Західенерго”, ВАТ ”Азовсталь”.
Відповідач у відповідь на лист позивача № 766, листом № 107 від 01.12.2008 повідомив про те, що ним було отримано 28.11.2008 повідомлення про прохання укласти договір доручення шляхом використання електронного цифрового підпису. Відповідачем було проставлено на запропонованій редакції договору доручення електронний цифровий підпис та направлено відповідну редакцію договору електронною поштою на адресу позивача, але незважаючи на вищевикладені обставини, відповідач вважає, що надісланий позивачем договір доручення підписаний з боку позивача також за допомогою електронного цифрового підпису, не є укладеним з дотриманням форми правочину, встановленої чинним законодавством України, зокрема статті 207 Цивільного кодексу України. Відповідач у листі також зазначав про те, що підписання договору за допомогою електронного цифрового підпису, а не власноручно уповноваженими представниками сторін ставить під сумнів дотримання вимог законодавства щодо форми правочину, у зв'язку з чим відповідач не має правових підстав для виконання зобов'язань за договором доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008.
Отже, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку відповідно до статтею 509 ЦК України.
Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочини вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований у одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частиною 3 ст. 207 ЦК України визначено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 1 Закону України ”Про електронний цифровий підпис” електронний цифровий підпис-вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Статтею 3 Закону України ”Про електронний цифровий підпис” передбачено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Відповідно ст. 8 Закону України ”Про електронні документи та електронний документообіг”, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Електронний документ не може бути застосовано як оригінал: 1) свідоцтва про право на спадщину; 2) документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів; 3) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа (електронних документів), здійснюється у порядку, встановленому законом.
Таким чином, укладення договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 шляхом вчинення на ньому позивачем і відповідачем електронних підписів не є підставою для заперечення юридичної сили електронного документа виключно через те, що він має електронну форму, а враховуючи те, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки), що встановлено, зокрема, ст. 3 Закону України ”Про електронний цифровий підпис”.
Позивач у своїх вимогах посилається на саме про дійсність договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008, а також вимогу про зобов'язання відповідача виконати свої зобов'язання за зазначеним договором щодо купівлі акцій ВАТ ”ДЕК ”Центренерго” в кількості 307 шт., акцій ВАТ ”Західенерго” в кількості 11 шт., акцій ВАТ ”Азовсталь” в кількості 476 шт.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Отже, цивільне законодавство передбачає лише одну підставу визнання договору дійсним, а саме: при наявності письмових доказів щодо домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору і вчинення сторонами дій щодо повного або частково виконання, але ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення, що зокрема передбачено частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України. А враховуючи те, що Цивільним кодексом України встановлено саме презумпцію чинності правочину, і правочин, укладений між сторонами, є чинним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, і такого способу захисту порушеного права як визнання договору дійсним статтею 16 Цивільного кодексу України не передбачено.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки вимог про визнання недійсним договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 ні позивачем, ні відповідачем у встановленому законом порядку станом на момент вирішення спору не заявлялось, доказів визнання договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 недійсним станом на момент вирішення спору надано не було, а оскільки чинним цивільним законодавством, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України не передбачено такого способу захисту цивільного права як визнання правочину дійсним, і враховуючи те, що дійсністю договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 жодних прав або охоронюваних законом інтересів позивача - не порушено.
Таким чином, посилання позивача про визнання договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 дійсним як на підставу зобов'язання відповідача вчинити певні дії за ним не є обґрунтованим.
Відносно вимог позивача про зобов'язання відповідача від імені та за рахунок позивача вчинити правочин стосовно купівлі акцій ВАТ ”ДЕК ”Центренерго” в кількості 307 шт., акцій ВАТ ”Західенерго” в кількості 11 шт., акцій ВАТ ”Азовсталь” в кількості 476 шт. не є обґрунтованою, з наступних підстав.
Пунктом 2.2 договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 зазначено, що відповідач, як повірений, зобов'язався за дорученням позивача, як довірителя, за винагороду надати довірителю послуги щодо вчинення правочину відносно купівлі цінних паперів від імені та за рахунок довірителя, а саме: акцій ВАТ ”ДЕК ”Центренерго” в кількості 307 шт., акцій ВАТ ”Західенерго” в кількості 11 шт., акцій ВАТ ”Азовсталь” в кількості 476 шт.
Отже, предметом договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 є саме зобов'язання відповідача по наданню позивачу послуг щодо вчинення у майбутньому правочину відносно купівлі цінних паперів, що відповідає вимогам ст. 1006 ЦК України, а не зобов'язання відповідача при будь-яких умовах укласти правочин стосовно купівлі акцій ВАТ ”ДЕК ”Центренерго” в кількості 307 шт., акцій ВАТ ”Західенерго” в кількості 11 шт., акцій ВАТ ”Азовсталь” в кількості 476 шт.
Відповідно до ст. 1006 ЦК України, зобов'язання повіреного за договором доручення, які передбачають, не обов'язок повіреного укласти договір купівлі-продажу цінних паперів, а вчиняти дії щодо надання саме послуг щодо вчинення правочину на певних умовах, зокрема повідомлення довірителя на його вимогу відомостей про хід виконання його доручення, після виконання доручення повернути довіреність, передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Таким чином, зобов'язанням позивача за договором доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008 є саме прийняття від відповідача, як повіреного, все виконане ним за даним договором, і умовами зазначеного договору не передбачено право позивача вимагати від відповідача укладення саме договору купівлі-продажу цінних паперів, оскільки позивач за даним договором не наділений відповідним правом вимагати від відповідача саме укладення договору купівлі-продажу, а наділений лише правами надання йому послуг щодо вчинення правочину та прийняття відповідних послуг у випадку виконання їх відповідачем та погодження з ними.
Також позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що між відповідачем та власниками (продавцями) цінних паперів, право власності яких на цінні папери є непорушним і охороняться Конституцією та законами України, було досягнуто усіх суттєвих умов, передбачених у пункті 2.2. договору доручення № Б-2008/9690 від 26.11.2008, на яких саме позивач погоджувався придбати відповідні цінні папери.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення суду першої інстанції. На підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ”Управляюча компанія ”Сократ” та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2009 - відсутні.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”Управляюча компанія ”Сократ” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2009 - без змін.
Матеріали справи № 32/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді