[1]
15 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013110100004928 по обвинуваченню
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Горлівка Донецької обл., зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 без постійного місця проживання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст.187 КК України, з апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника та прокурора у кримінальному провадженні на вирок Шевченківського районного суду м.Києва від 17 лютого 2014 року -
Вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 17 лютого 2014 року обвинуваченого ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.187 та ч.2 ст.187 КК України і призначено покарання: за ч.1 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років; за ч.2 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_6 визначено у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років з конфіскацією майна.
Судом вирішено питання про речові докази та судові витрати.
За даним вироком суду ОСОБА_6 засуджений за те, що він 19.03.2013 приблизно о 20.50 год., перебуваючи біля буд.№2 по вул.Ісаакяна в м.Києві, помітив раніше невідому ОСОБА_9 .. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом розбійного нападу, ОСОБА_6 випередив потерпілу та перегородив їй дорогу. Погрожуючи предметом, схожим на пістолет, обвинувачений направив його в бік ОСОБА_9 та, висловлюючи таким чином погрози застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я, висунув вимогу потерпілій про передачу йому грошей. Сприйнявши погрози обвинуваченого реально, та побоюючись їх застосування, потерпіла ОСОБА_9 пояснила, що грошові кошти у неї відсутні. В подальшому, скориставшись тим, що ОСОБА_6 відволік свою увагу на іншу особу, потерпіла втекла до під'їзду свого будинку, а обвинувачений з місця вчинення злочину зник.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 19.03.2013р. близько 21.15 год., проходячи під шляхопроводом по пр.Перемоги в м.Києві, в районі будинку №14, побачив потерпілу ОСОБА_8 , яка йшла йому на зустріч. Переслідуючи злочинну мету заволодіння майном потерпілої, шляхом вчинення на неї розбійного нападу, ОСОБА_6 перегородив їй дорогу, і погрожуючи предметом, схожим на пістолет, тобто застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я, став вимагати від потерпілої віддати усі наявні у неї гроші. Вказані погрози ОСОБА_8 сприйняла як такі, що можуть бути реально застосовані. Пояснивши, що грошей у неї не має, потерпіла відштовхнула ОСОБА_6 від себе та побігла в напрямку свого будинку, а обвинувачений з місця вчинення злочину зник.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 , вважаючи вирок суду незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, посилаються на однобічність та неповноту досудового і судового слідства, істотні порушення норм КПК України, допущені при проведенні розслідування, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Просять вирок суду скасувати, а кримінальну справу закрити, за недоведеністю вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.2 ст.187 КК України.
В обґрунтування апеляційних вимог посилаються на те, що вирок суду ґрунтується лише на показаннях потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , в яких вони намірено обмовляють ОСОБА_6 .. Будь-які інші докази його винуватості у вчиненні розбійного нападу на потерпілих в матеріалах справи відсутні. Вважають, що суд не надав належної оцінки і показанням потерпілих, даних ними на досудовому слідстві про те, що нападник погрожував їм пістолетом, який по формі нагадував револьвер. В той же час, вилучений у обвинуваченого пістолет на вигляд не схожий на револьвер. Звертають також увагу на неузгодженість показань потерпілих, які надавались ними на досудовому слідстві та в суді, щодо прикмет особи, яка вчинила на них напад, обставин, за яких ця особа погрожувала їм пістолетом, часу проведення впізнання за їх участю. Крім цього, описаний потерпілими одяг нападника не відповідає тому, який був у ОСОБА_6 .. Також посилається на недопустимість в якості доказів його вини показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , оскільки їх показання не узгоджуються з показаннями потерпілих та свідків, допитаних в суді.
Просять врахувати, що 20 березня 2013 року ОСОБА_6 незаконно було затримано працівниками міліції та доставлено до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві, де до нього були застосовані недозволені методи слідства та спричинені тілесні ушкодження. При цьому його затримання процесуально було оформлено лише 21.03.2013р., та з порушенням визначених законом строків вручено повідомлення про підозру.
В обґрунтування недопустимості в якості доказу протоколу впізнання потерпілою ОСОБА_8 посилаються на те, що до проведення даної слідчої дії працівниками міліції ОСОБА_6 був сфотографований на мобільний телефон і його зображення було відіслано ОСОБА_8 на її мобільний телефон, а тому вона беззаперечно вказала на нього. Крім цього, впізнання ОСОБА_6 потерпілими проводилось без участі понятих, а зазначені в протоколах в якості понятих особи до суду для допиту не з'явились. Також проведення даної слідчої дії не фіксувалась з допомогою фото- і відеозйомки.
За наведених обставин вважають, що висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , поєднаного з погрозою застосування до них насильства, небезпечного для їх життя та здоров'я, не відповідають фактичним обставинам справи.
Звертають увагу, що як орган досудового слідства, так і суд не перевірив доводи обвинуваченого про те, що він на час вчинення інкримінованих йому дій перебував в іншому місці, а саме в гуртожитку по АДРЕСА_2 , де тимчасово проживав.
В обґрунтування порушення права обвинуваченого на захист посилаються на те, що досудове слідство проводилось на українській мові, яку ОСОБА_6 добре не розуміє, оскільки рідною для нього є російська мова.
Обвинувачений також вважає, що суд безпідставно у вироку зазначив, що він раніше судимий, оскільки всі його судимості вже погашені.
В поданій апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення та правову кваліфікацію його дій за ч.1 ст.187 та ч.2 ст.187 КК України, просить вирок суду скасувати, в зв'язку з невідповідністю призначеного обвинуваченому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок м'якості. В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання в достатній мірі не врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, а також те, що ОСОБА_6 не працює, характеризується негативно, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та знову вчинив кримінальні правопорушення проти власності, поєднані з погрозою застосування насильства до потерпілих. З наведених підстав вважає, що ОСОБА_6 заслуговує на призначення йому покарання ближче до максимальної межі, визначеної санкцією ч.2 ст.187 КК України. За результатами апеляційного розгляду просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання: за ч.1 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років; за ч.2 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_6 визначити у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, які підтримали апеляційні вимоги та просили їх задовольнити, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора в кримінальному провадженні та заперечував проти апеляційних доводів обвинуваченого, потерпілу ОСОБА_8 , яка не підтримала подані апеляційні скарги та вважала вирок суду законним, обґрунтованим і вмотивованим, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши апеляційні доводи поданих скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого, його захисника та прокурора у кримінальному провадженні задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні нападу на потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з метою заволодіння їх майном, поєднаного з погрозою застосування до них насильства, небезпечного для їх життя та здоров'я, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними у справі доказами у їх сукупності, які перевірялися судом в ході судового слідства і обгрунтовано покладені в основу вироку, а саме:
- показаннями допитаної в суді першої інстанції потерпілої ОСОБА_9 про те, що ввечері 19.03.2013 о 20год. 30хв. вона поверталась додому на АДРЕСА_3 . Неподалік вказаного будинку її наздогнав обвинувачений та перегородив дорогу. Погрожуючи їй пістолетом, який тримав у руці, сказав: «Хочеш жить, давай деньги». На її відповідь про відсутність грошей, повторив свої погрози. Оскільки обвинувачений відвернув свою увагу на іншу особу, яка була у дворі, вона почала втікати до свого під'їзду. Побачивши, що ОСОБА_6 почав її переслідувати, стала голосно кричати. Обвинувачений її залишив та пішов в невідомому напрямку. Піднявшись до квартири, вона відразу по телефону повідомила про вчинений на неї напад працівників міліції. Під час вказаних подій добре розгледіла нападника та запам'ятала риси його обличчя, голос, коротку стрижку, а також звернута увагу на те, що на його носі були подряпини. Пістолет вона добре не роздивилась, оскільки перебувала в шоковому стані. Це може бути той самий пістолет, що їй демонстрували в суді. Коли з нею проводилось впізнання, вона без будь-якого сумніву вказала на ОСОБА_6 як на особу, яка вчинила на неї напад;
- показаннями допитаної в суді першої інстанції потерпілої ОСОБА_8 про те, що 19.03.2013 о 21 год. 15 хв. вона йшла по пр.Перемоги у м.Києві, та проходила під Повітрофлотським шляхопроводом. Побачила чоловіка, який рухався їй назустріч. Наблизившись до неї, чоловік перегородив їй дорогу та висунув вимогу наступного змісту: «Тебя здесь никто не услышит, давай деньги». При цьому цей чоловік продемонстрував їй пістолет, який тримав у руці. Встигла роздивитись зовнішність нападника, в якого було скуласте обличчя, коротка зачіска, впалі щоки, а також його одяг. Вона намагалась рукою відвести спрямований на неї пістолет від себе. Пояснивши, що грошей у неї немає, відштовхнула нападника та стала втікати в напрямку свого будинку. Наступного дня разом зі своїм чоловіком у відділку міліції повідомила про вказаний напад, однак заяву не писала, а залишила номер свого мобільного телефону. Ввечері їй на мобільний телефон був надісланий фотознімок, на якому містилось зображення нападника. Про це вона розповіла своїй матері та чоловіку, та показала їм надіслане фото. 21.03.2013р. вона в міліції написала заяву про вчинений відносно неї злочин.
В якості доказу суд у вироку також послався на дані протоколу впізнання від 21.03.2013р., згідно якого потерпіла ОСОБА_9 вказала на ОСОБА_6 як на особу, яка 19.03.2013р., погрожуючи їй пістолетом, вимагала від неї віддати гроші. Впізнала обвинуваченого за формою та рисами обличчя, кольором та довжиною волосся.
Оцінюючи даний доказ щодо його належності та допустимості, суд обґрунтовано послався на показання допитаного в суді свідка ОСОБА_10 та потерпілої ОСОБА_9 , які засвідчили, що під час впізнання були присутні поняті, а особи, які пред'являлись для впізнання разом з ОСОБА_6 , не мали різких відмінностей за зовнішніми ознаками. Порушень вимог ст.228 КПК України при проведенні даної слідчої дії судом не встановлено.
Цим самим спростовуються апеляційні доводи обвинуваченого та його захисника про порушення слідчим кримінального процесуального закону при проведенні впізнання.
Вина ОСОБА_6 в частині застосування ним під час розбійного нападу предмета, схожого на пістолет, підтверджується також протоколом огляду від 21.03.2013р. Зокрема, під час огляду у обвинуваченого, з-поміж інших предметів, вилучено пістолет, який є газопневматичним пістолетом моделі «WE BERETTA M92F», калібру 6 мм, та до вогнепальної зброї не відноситься.
Суд, надаючи оцінку показанням потерпілих щодо неможливості детально описати ознаки зброї, яка застосовувалась обвинуваченим під час нападу на них, визнав дану обставину цілком логічною, з огляду на нетривалий час їх візуального контакту з нападником, нічний час, який суттєво зменшував оглядовість, а також психологічний стан потерпілих в момент нападу на них.
Цим самим спростовуються апеляційні доводи обвинуваченого та його захисника про те, що потерпілі не могли чітко вказати про марку та розміри пістолета, яким їм погрожував нападник, а тому їх показання є недостовірними.
Суд у постановленому вироку належним чином проаналізував показання обвинуваченого ОСОБА_6 , в яких він заперечував свою вину у вчиненні розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , визнав їх недостовірними, навів докази на їх спростування і обгрунтовано розцінив їх як намагання обвинуваченого таким чином уникнути відповідальності за вчинені злочини.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_9 19.03.2013 о 21.30 год. звернулась до Шевченківського РУ ГУМВС України в м.Києві з повідомленням про вчинений на неї напад.
З аналогічною заявою до Шевченківського РУ ГУМВС України в м.Києві 21.03.2013 звернулась потерпіла ОСОБА_8 , в якій повідомила про те, що невідомий 19.03.2013 о 21.15 год., погрожуючи предметом, схожим на пістолет, намагався заволодіти її грішми.
Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку показання потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про обставини вчиненого на них розбійного нападу, з погрозою застосування до них насильства, небезпечного для їх життя та здоров'я, оскільки вони є послідовними протягом досудового та судового слідства, узгоджуються між собою та з іншими наведеними у вироку доказами. Оцінюючи показання потерпілої ОСОБА_8 щодо їх належності та достовірності, суд врахував, що вони також повністю узгоджуються з показаннями допитаних в суді свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , яким потерпіла розповідала про обставини вчиненого на неї нападу невідомою особою, та не викликають сумніву в їх правдивості.
Апеляційні доводи обвинуваченого та його захисника про те, що потерпілі під час досудового слідства та в суді неодноразово змінювали свої показання, намагаючись таким чином обмовити ОСОБА_6 , не підтверджуються матеріалами справи, оскільки обвинувачений та потерпілі попередньо знайомі не були, обґрунтованих підстав для обмови обвинуваченого потерпілими не встановлено та в апеляційних скаргах не наведено.
Не ґрунтуються на матеріалах справи і апеляційні доводи ОСОБА_6 та його захисника про недопустимість в якості доказу його вини даних протоколу його впізнання потерпілою ОСОБА_8 , оскільки суд першої інстанції, встановивши порушення ст.228 КПК України при проведенні даної слідчої дії, обґрунтовано та вмотивовано визнав даний доказ недопустимим.
Суд обґрунтовано критично поставився показань обвинуваченого щодо його перебування на момент вчинення інкримінованих йому дій в іншому місці, оскільки ці показання були предметом перевірки на досудовому слідстві і не знайшли свого підтвердження.
Спростовуються матеріалами кримінального провадження і апеляційні доводи обвинуваченого про порушення його права на захист, внаслідок того, що досудове слідство проводилось на українській мові, яку він добре не розуміє, оскільки рідною для нього є російська мова. Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 є громадянином України, має середню освіту, протягом досудового слідства та судового розгляду із заявами про те, що він не розуміє української мови, та потребує перекладача, не звертався.
Не відповідає фактичним обставинам справи і доводи обвинуваченого про те, що суд безпідставно у вироку зазначив, що він раніше судимий, оскільки всі його судимості вже погашені.
Як встановлено судом першої інстанції, на момент вчинення інкримінованих дій ОСОБА_6 мав не погашену судимість за вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 10.02.2000р., по якому він був засуджений по ч.2 ст.142 КК України 1960 року. Оскільки, за положеннями ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дана обставина не враховувалась судом як кваліфікуюча, так і як обставина, що обтяжує покарання.
Перевіряючи апеляційні доводи обвинуваченого та його захисника про те, що ОСОБА_6 незаконно було затримано працівниками міліції та доставлено до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві, де до нього були застосовані недозволені методи слідства та спричинені тілесні ушкодження, а його затримання процесуально було оформлено лише 21.03.2013р., та з порушенням визначених законом строків вручено повідомлення про підозру, колегія суддів приймає до уваги, що в матеріалах провадження відсутні обґрунтовані дані, які б свідчили про застосування до ОСОБА_6 недозволених методів слідства, а також те, що встановлені у обвинуваченого при поступленні до Київського СІЗО тілесні ушкодження йому були заподіяні після його фактичного затримання працівниками міліції. Не містяться такі дані і в матеріалах, поданих обвинуваченим в суді апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 фактично був затриманий 19.03.2013р., оскільки з вказаної дати він не мав можливості вільно покинути приміщення, в якому утримувався, а тому строк відбування призначеного покарання визначив з моменту фактичного затримання обвинуваченого.
Колегія суддів приймає до уваги, що як на досудовому слідстві, в тому числі в період затримання, так і під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_6 заперечував свою причетність до вчинення інкримінованих йому дій. Зроблений судом першої інстанції висновок про доведеність вини ОСОБА_6 не ґрунтується на доказах, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, що свідчило б про їх недопустимість.
А відтак, твердження обвинуваченого про те, що зібрані в кримінальному провадженні докази є неналежними та недопустимими та про порушення органом досудового слідства його права на захист, безпідставні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно дослідив обставини справи, правильно і обґрунтовано дав оцінку доказам, належним чином перевірив їх у сукупності з іншими доказами, дослідженими в ході судового слідства та вмотивовано прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів і вірно кваліфікував його дії за ч.1 ст.187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоровя особи, яка зазнала нападу, та за ч.2 ст.187 КК України як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоровя особи, яка зазнала нападу, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій.
Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи і доводами апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника не спростовуються.
Призначене обвинуваченому покарання відповідає вимогам ст.65 КК України. При цьому, суд врахував тяжкість вчиненних ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, фактичні обставини кримінального провадження, дані про особу винного, який характеризується посередньо, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання, в тому числі і ті обставини, на які прокурор посилається в своїй апеляційній скарзі в обґрунтування м'якості призначеного покарання. З урахуванням наведеного судом обгрунтовано призначено ОСОБА_6 покарання в межах санкцій ч.1 ст.187 та ч.2 ст.187 КК України та за правилами ст.70 КК України за сукупністю злочинів, визначив остаточне покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Цим самим спростовуються апеляційні доводи прокурора про те, що призначене ОСОБА_6 покарання є мяким.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок, а також підстав для скасування вироку, в тому числі на які посилаються учасники судового провадження, по справі не встановлено, в зв'язку з чим подані по справі апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407,418 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Шевченківського районного суду м.Києва від 17 лютого 2014 року, постановлений відносно ОСОБА_6 , залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника та прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення.
Касаційна скарга на дану ухвалу суду може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк з дня вручення копії судового рішення.
Судді:
__________________ __________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2
Справа №11/796/411/2014
Категорія КК: ст.187
Головуючий в 1 інст.: ОСОБА_13 .
Головуючий у апеляційній інстанції: ОСОБА_1