№ 22-ц/796/5086/2014 Головуючий в І інстанції: Виниченко Л..М.
15 травня 2014 року Апеляційний суд міста Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Кирилюк Г.М.
ПанченкаМ.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» про тлумачення умов договору, -
У грудні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ВАТ «Універсал Банк» про тлумачення умов договору, а саме пункту 9.1 кредитного договору № 075-2008-1282 від 23 квітня 2008 року, укладеного між сторонами, як такий, що не встановлює строк дії кредитного договору.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач через свого представника звернувся до суду з письмовими запереченнями на апеляційну скаргу, у яких зазначив, що вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а тому рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року просив залишити без змін.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2подану ним апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.
Представник ВАТ «Універсал Банк», належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у його відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи із наступного.
При розгляді справи судом встановлено, що 23 квітня 2008 року між відповідачем та позивачем був укладений кредитний договір № 075-2008-1282 (на придбання майна), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати позивачу на умовах договору грошові кошти в сумі 134 474,00 дол. США зі строком кредитування по 10.04.2038 року, а позивач зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,75 % річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.
Відповідно до умов кредитного договору строк кредитування визначений по 10 квітня 2038 року (п. 1.2).
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За заявленими вимогами позивач просив розтлумачити пункт 9.1 кредитного договору, а саме вказати, що даний пункт не встановлює строк дії договору, оскільки він не відповідає вимогам ст. ст. 251, 252 ЦК України, так як не містить посилання на будь-який період часу.
Пунктом 9.1 кредитного договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
Нормами ст. ст. 251, 252 ЦКУкраїни, на які посилається позивач, наводяться поняття і визначення строку та терміну.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Як зазначено вище, відповідно до пункту 1.2 кредитного договору обумовлено, що строк кредитування за цим договором становить період: з дати надання кредитором кредиту позичальнику по 10 квітня 2038 року включно (що є датою остаточного погашення всієї суми кредиту). Строки та терміни надання та погашення кредиту визначається умовами цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 213 ЦК України, на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Виходячи з аналізу положень норм статті 213 ЦК України, тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов'язком за умови наявності спору.
Обґрунтовуючи свої вимоги у суді першої інстанції а також у апеляційній скарзі позивач вказує на те, що він не погоджується з редакцією пункту 9.1 кредитного договору та вважає, що даний пункт не може вважатися таким, що встановлює строк дії кредитного договору.
Як це передбачено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. З ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що укладаючи кредитний договір позивач погодився зі всіма його умовами, договір є чинним та його дійсність сторонами не оспорюється.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що судом не дано належної оцінки заявленим позовним вимогам, а фактично визнано спірний пункт кредитного договору дійсним є безпідставними з огляду на характер заявлених вимог, за якими питання дійсності чи недійсності пункту договору не ставилося.
Крім того, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи посилання скарги на наявність спору з приводу пункту договору, про тлумачення якого ставить питання позивач. Не обґрунтовано яке значення має таке тлумачення у контексті правовідносин сторін, оскільки, як стверджує сам позивач, жодних претензій з боку банку у вигляді судових позовів щодо виконання ним вимог укладеного договору на даний час не існує.
За викладених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для задоволення вимог про тлумачення змісту правочину, у зв'язку з чим позов підлягає залишенню без задоволення.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та не приймаються до уваги апеляційним судом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Підстав до скасування рішення суду передбачених ст. 309 ЦПК України при апеляційному розгляді не встановлено.
З огляду на викладене та у зв'язку із тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права апеляційна скарга має бути відхилена.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий : І.М. Вербова
Судді : Г.М. Кирилюк
М.М.Панченко