Постанова від 14.05.2014 по справі 810/2515/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року 810/2515/14

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1022

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проОСОБА_1 Васильківської районної державної адміністрації Київської області визнання неправомірною відмови, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач) про визнання неправомірною відмови Васильківської районної державної адміністрації Київської області у наданні інформації на запит від 20 березня 2014 року, зобов'язання Васильківської районної державної адміністрації протягом п'яти календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили надати вичерпну інформацію про наявність вільних земельних ділянок (з наданням графічних матеріалів, що дають можливість визначити місцезнаходження земельної ділянки), із земель запасу та резервів на території міста Васильків та Васильківського району, що мають цільове призначення: «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» які, у відповідності до статті 121 Земельного кодексу України можуть бути передані у власність.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним до Васильківської районної державної адміністрації було подано запит в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо вільних земельних ділянок на території міста Васильків та Васильківського району, які можуть бути використані для будівництва жилого будинку, однак листом від 20 березня 2014 року відповідач повідомив, що не є розпорядником зазначеної інформації та перенаправив запит до Держземагенства у Васильківському районі.

Позивач стверджує, що відповідно до частини 5 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Васильківська районна державна адміністрація, як місцевий орган виконавчої влади, у силу своїх повноважень, передає у власність громадян, веде облік та зобов'язана надавати інформацію про земельні ділянки державної і комунальної власності, що можуть бути використані під забудову.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, свою позицію мотивує тим, що Васильківська районна державна адміністрація не є розпорядником запитуваної інформації, при цьому зазначив, що у силу Закону, облік земель державної і комунальної власності, у ому числі для будівництва жилого будинку, що не передані фізичним і юридичним особам, здійснюється відповідними сільським, селищними та міськими радами і територіальними органами Держземагенства. За таких обставин, у задоволені адміністративного позову просив відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 на адресу Васильківської районної державної адміністрації Київської області, у порядку статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», було скеровано інформаційний запит, відповідно до якого, позивач просив надати йому вичерпну інформацію щодо наявних вільних земельних ділянко (із наданням графічних матеріалів, що дають можливість визначити місцезнаходження земельної ділянки), із земель запасу та резерві на території міста Васильків та Васильківського району, що мають цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд», які, у відповідності до статті 121 Земельного кодексу України, можуть бути передані у власність (а.с. 7).

Згідно відмітки Сектору звернень громадян Васильківської районної державної адміністрації Київської області, запит ОСОБА_1 було зареєстровано за №5-І від 20 березня 2014 року.

Листом від 20 березня 2014 року №5-і Васильківська районна державна адміністрація Київської області повідомила позивача, що оскільки Васильківська районна державна адміністрація Київської області не є розпорядником запитуваної інформації, запит від 20 березня 2014 року №5-І, на підставі статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перенаправлено до Управління Держземагенства у Васильківському районі (а.с. 8).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулась до суду.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес встановлено Законом України «Про доступ до публічної інформації»

Згідно статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

У силу приписів пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Розпорядники інформації зобов'язані:1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.

Так, згідно розділу IV Закону України «Про доступ до публічної інформації», реалізація права на публічну інформацію громадянами здійснюється, зокрема, у формі інформаційних запитів.

Відповідно до статті 19 цього ж Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі та повинен містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою встановлення належного рівня захисту прав фізичних і юридичних осіб на доступ до публічної інформації, недопущення зловживань з боку недобросовісних розпорядників публічною інформацією, Законом встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні відповіді на інформаційний запит.

Статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

При цьому, частинами 2 та 3 цієї ж статті зазначено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Із системного аналізу положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» вбачається, що публічна інформація створюється суб'єктами владних повноважень у процесі здійснення ними своїх обов'язків, або об'єктивно відома їм виходячи із завдань і функцій що ними реалізовуються. Інформація повинна бути надана на усний або письмовий запит громадян або юридичних осіб у межах 5-ти денного строку.

При цьому фактична відсутність у розпорядника запитуваної інформації, через невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків, не дають суб'єкту владних повноважень права на відмову у наданні інформації на публічний запит.

Таким чином, суб'єкт владних повноважень, відмовляючи у задоволенні запиту особи, з мотивів відсутності запитуваної інформації, зобов'язаний навести обставини, які свідчать, що до його компетенції не входить вирішення питань про які йдеться у запиті.

Одночас, Закон також зобов'язує суб'єкта владних повноважень, якому відомо або має бути відомо про належного розпорядника такою інформацією перенаправити такий запит і повідомити про це особу-запитувача.

Частина 3 статті 22 Закону України, втім, не дозволяє дійти висновку про можливість перенаправлення інформаційного запиту у випадках, коли розпорядниками запитуваної інформації є два і більше суб'єкта владних повноважень. У такому випадку, суб'єкт до якого звернулась особа зобов'язаний надати усю наявну у нього інформацію, а вразі її недостатності, повідомити особу про можливість звернення до інших органів державної влади, місцевого самоврядування, тощо.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій встановлено Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 № 586-XIV.

Статтею 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до пункту 7 статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

У сфері містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, місцева державна адміністрація, у силу положень статті 20 цього ж Закону, погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Дані положення узгоджуються із приписами статті 17 Земельного кодексу України, відповідно до якого, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 40 Земельного кодексу громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Так, відповідно до статті 118 Земельного Кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 7 цієї ж статі встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території , крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Таким чином, суд приходить до висновку, що районні державні адміністрації уповноважені здійснювати, за заявами громадян, передачу із земель державної і комунальної власності земельні ділянки, у тому числі, для будівництва та обслуговування жилого будинку. При цьому, утворена у результаті реалізації зазначених повноважень інформація, з огляду на положення статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є публічною.

Згідно положень Земельного кодексу України, безоплатна передача земель державної і комунальної власності, здійснюється районними державним адміністраціями на підставі генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації

Зі змісту статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вбачається, що генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 цієї ж статті, рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Планування територій на регіональному рівні відповідно до статті 13 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», здійснюється шляхом розроблення схем планування території Автономної Республіки Крим, областей та районів.

За рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних (районних) державних адміністрацій можуть розроблятися схеми планування окремих частин Автономної Республіки Крим, областей (районів).

У силу положень статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується шляхом його розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування та у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, а також у загальнодоступному місці у приміщенні такого органу. Матеріали генерального плану населеного пункту надаються за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації"

На основі генерального плану населеного пункту розробляються також план зонування території та детальний план території.

Частиною 2 статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що розроблення детального плану території за межами населених пунктів та внесення змін до нього здійснюються на підставі розпорядження відповідної районної державної адміністрації.

Згідно частини 4 статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території визначає, зокрема, функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Відповідно до частин 5 і 9 статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів. Матеріали детального плану території не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі.

Крім того, постановою Кабінету міністрів України від 25 травня 2011 р. № 556 затверджено Порядок обміну інформацією між містобудівним та державним земельним кадастрами (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку, суб'єктами інформаційного обміну, що здійснюється відповідно до цього Порядку, є уповноважені органи містобудування та архітектури та Держземагентство і його територіальні органи

Пунктом 8 порядку встановлено, що суб'єктами інформаційного обміну є: на базовому рівні - уповноважені органи містобудування та архітектури районних, держадміністрацій, і відповідні територіальні органи Держземагентства.

Відповідно до пункту 10 Порядку, обмін інформацією здійснюється щодо відповідних геопросторових даних, які необхідні для виконання покладених на суб'єктів інформаційного обміну функцій.

Частиною 5 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.

До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов'язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.

З метою реалізації передбачених Законом України «Про регулювання містобудування» та Земельним кодексу України повноважень, завдань та функцій, у складі Васильківської районної державної адміністрації утворено відділ архітектури та містобудування Васильківської районної державної адміністрації, основним завданням якого є забезпечення реалізації державної політики у сфері архітектури та містобудування на території Васильківського району.

Відповідно до приписів Положення про відділ архітектури та містобудування Васильківської районної державної адміністрації, відділ відповідно до визначених галузевих повноважень розглядає в установленому законодавством порядку звернення громадян; забезпечує доступ до публічної інформації, розпорядником якої він є.

Окрім того, відділ здійснює функції щодо:

- підготовки пропозицій щодо встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів;

- внесення пропозицій щодо розроблення, коригування показників і затвердження схеми планування території району;

- здійснює моніторинг: реалізації схеми планування території району, стану розроблення, оновлення містобудівної документації на місцевому рівні (схема планування території району, генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій, забудови та іншого використання територій;

- вносить пропозиції виконавчим органам місцевого самоврядування щодо необхідності розроблення, внесення змін до генеральних планів населених пунктів району, іншої містобудівної документації;

- забезпечення ведення містобудівного кадастру на території району

- сприяння створенню та оновленню картографічної основи території;

- інформування населення про плани розміщення на території району найважливіших містобудівних, промислових, енергетичних і транспортних комплексів;

- забезпечує виконання робіт зі зберігання та використання архівних документів, містобудівної документації;

- інші функції у сфері містобудування та архітектури, визначені законодавчими та нормативно-правовими актами.

Аналіз вказаних положень законодавства у своїй сукупності, свідчать про те, що районні державні адміністрації приймають безпосередню участь у розробці генерального плану населеного пункту та детального плану території, відомості яких включають у себе графічні матеріали про функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, здійснюють

При цьому, такі відомості є публічною інформацією, що повинна надаватись за запитами фізичних та юридичних осіб, для чого, районні державні адміністрації уповноважені також звертатись до територіальних органів Держземагенства.

Отже, Васильківська районна державна адміністрація, у силу наданих їй законом повноважень є розпорядником інформації про земельні ділянки, що можуть бути передані у власність громадян для будівництва та обслуговування жилого будинку і зобов'язана мати відповідну інформацію.

З таких обставин, у відповідача були відсутні підстави для пере направлення запиту до управління Держземагенства у Васильківському районі, тому відмова відповідача, надати публічну інформацію на запит ОСОБА_1, оформлена листом від 20 березня 2014 року №5-і є протиправною.

Відсутність на момент звернення особи належним чином розробленого генерального плану населеного пункту або детального плану території не звільняє суб'єкт владних повноважень від обов'язку розглянути та надати відповідь на інформаційний запит.

З огляду на встановлені у ході розгляду справи обставини та вимоги чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не надано запитувану позивачем інформацію у повному обсязі та по суті поставлених питань, і перенаправлено запит, що призвело до порушення прав позивача, передбачених Конституцією України та Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідачем по справі не доведено правомірність дій щодо не надання, у межах свої повноважень, відповіді на інформаційний запит позивача у спосіб, встановлений законодавством та не виконано покладений Кодексом адміністративного судочинства України обов'язок доказування.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що позивачем не доведено правомірності прийнятої відмови, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову Васильківської районної державної адміністрації Київської області у наданні інформації на запит від 20 березня 2014 року.

Зобов'язати Васильківську районну державну адміністрацію Київської області протягом п'яти календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили надати вичерпну інформацію про наявність вільних земельних ділянок (з наданням графічних матеріалів, що дають можливість визначити місцезнаходження земельної ділянки), із земель запасу та резервів на території міста Васильків та Васильківського району Київської області, що мають цільове призначення: «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» які, у відповідності до статті 121 Земельного кодексу України, можуть бути передані у власність.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя / підпис / Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 19 травня 2014 року.

Попередній документ
38771599
Наступний документ
38771601
Інформація про рішення:
№ рішення: 38771600
№ справи: 810/2515/14
Дата рішення: 14.05.2014
Дата публікації: 23.05.2014
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо: