Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207
Іменем України
27.05.2009
Справа №2-2/1212-2009
за позовом - Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Феодосії" (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Земська, 8)
до - Приватного підприємства "Технопласт плюс" (98100, м. Феодосія, вул. Войкова, буд.31, кв.47)
про стягнення 152 887,60 грн.
Суддя В.І. Толпиго
Від позивача : Спиридонова - ю/к, довіреність у справі.
Від відповідача : не з'явився
Суть спору:
Позивач - Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Феодосії" звернулось до Господарського суду АРК із позовом до відповідача - Приватного підприємства "Технопласт плюс" про стягнення заборгованості у сумі 104 659грн.44коп., пені у сумі 3 054грн.60коп., індексу інфляції у сумі 39 974грн.58коп, 3% річних у сумі 5 198грн.98коп., а всього - 152 887грн.60коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір від 18.10.2004 р. №286/04, відповідно до якого позивач надає послуги з комунального водозабезпечення та водовідведення відповідачу. Відповідач в свою чергу зобов'язався своєчасно оплачувати ці послуги та виконувати зобов'язання за договором. Проте, відповідач не здійснював своєчасної оплати, порушуючи вимоги договору. У результаті неправомірних дій відповідача склалась заборгованість, несплата якої і стала підставою для звернення позивача із позовною заявою до суду.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином - рекомендованою кореспонденцією.
Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, встановив:
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.
Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Між Кримським республіканським підприємством підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Феодосії" та Приватним підприємством "Технопласт плюс" був укладений договір від 18.10.2004 р. №286/04 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації, на підставі якого відповідачем проводилось споживання води та скидання стоків.
Відповідно до вищенаведеного договору позивач узяв на себе зобов'язання щодо надання послуг відповідачу по водопостачанню питної води до місця приєднання останнього до міського водопроводу, приймання стічних вод та очищення стоків відповідача у міській каналізаційний колектор в об'ємах не менше фактичного забирання води та приймання стоків попереднього року на ділянках сітей об'єктів відповідача (п.1 договору).
Відповідач, в свою чергу, зобов'язався своєчасно здійснювати оплату за надані послуги відповідно до пред'явленого рахунку в строк до 10 числа місяцю, наступного за розрахунковим (п.3 договору).
Отже, судом встановлено, що згідно вищезазначеного, предметом даного договору є виключно правовідносини сторін (позивача та відповідача) щодо надання послуг водопостачання та водовідведення відповідачу та зобов'язання відповідача, зокрема, своєчасно сплачувати вказані послуги.
Відповідно до умов договору сторони домовилися керуватися Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, які затверджені Наказом Держжитлкомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р.
Тарифи передбачені у п.4 договору, де також зазначено, що відповідно до п. 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України тарифи на послуги водопостачання та водовідведення не можуть бути переглянуті не більш ніж 1 раз на квартал.
В свою чергу згідно п. 1.10 Правил тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних вод до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентом розмірів цих тарифів та термінів їх введення.
Отже, розмір тарифів, термін їх введення не погоджується з абонентом на підставі п. 1.10 Правил. Саме така позиція висловлена в Постанові Вищого господарського суду України від 18.01.2007 р. у справі № 2-5/2294-2006 (2-5/5180-2005).
До того ж відповідач з тарифами згодний, проти тарифів не заперечував. Нарахування за надані послуги проводилось відповідно до встановлених тарифів.
У виконання узятих на себе обов'язків за договором, позивач надав відповідачеві передбачені договором послуги, обсяг та якість яких не оспорюється відповідачем.
Матеріалами справи встановлено, що на оплату спожитих відповідачем послуг з водовідведення та водопостачання за вищевказаним договором у період з 01.3.2007р по 01.01.2009р позивач пред'явив рахунки, які знаходяться у матеріалах справи.
Також на підтвердження обсягів спожитої води та водовідведення сторонами складались акти, в яких вказано показання водолічільників, якими зафіксовано факт отримання відповідачем послуг та які підписані відповідачем.
Однак, ПП "Технопласт плюс" оплата за вказаним договором та пред'явленими рахунками належним чином не проводилась, відповідач на момент звернення позивача з позовом до суду не сплатив послуги у повному об'ємі, в зв'язку з чим за період з 01.3.2007р по 01.01.2009р за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 104 659грн.44коп, яка підтверджується матеріалами справи та на момент звернення позивача з позовом до суду відповідачем погашена не була.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, на відповідачі лежить обов'язок доведення виконання зобов'язань, або необґрунтованості позовних вимог, тоді як такі він до суду не надав, оскільки відповідач не довів виконання зобов'язань перед позивачем по сплаті 104 659грн.44коп. боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.
Таким чином, у частині стягнення основного боргу в розмірі 104 659грн.44коп. за договором 18.10.2004 р. №286/04 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків до комунальної каналізації позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
Окрім вимоги про стягнення боргу, позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляційних у сумі 39 974грн.58коп та річних у сумі 5 198грн.98коп за період з 01.3.2007р до 01.01.2009р, які не підлягають задоволенню оскільки у силу ст..625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом, лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.
Але позивач не довів суду пред'явлення відповідачу до звернення позивача з позовом до суду вимоги про сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, тоді як момент настання виконання зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора, тобто направлення (вручення) боржникові вимоги кредитора.
При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовна вимога не може розглядатися як вимога, що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України, тому як позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), а виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів та подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.
Також позивачем заявлена вимога про стягнення пені у сумі 3 054грн.60коп.
Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Ст. 546 ЦК України визначає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сторони в договорі передбачили відповідальність відповідача за порушення строків оплати, тому у частині стягнення 3 045грн38коп пені (за періоди: з 11.02.2008р по 28.02.2008р з суми 24 242грн17коп, з 11.3.2008р по 09.9.2008р з суми 16 874грн52коп, з 11.4.2008р по 10.10.2008р з суми 3 756грн79коп, з 11.5.2008р по 26.5.2008р з суми 3 350грн65коп, з 27.5.2008р по 10.11.2008р з суми 1 350грн65коп, з 11.6.2008р по 03.7.2008р з суми 3 011грн62коп, з 04.7.2008р по 18.7.2008р з суми 911грн62коп. з 11.7.2008р по 06.8.2008р з суми 2 884грн22коп, з 06.8.2008р по 07.8.2008р з суми 1 614грн22коп, з 07.8.2008р по 10.12.2008р з суми 1 034грн22коп, з 11.8.2008р по 14.8.2008р з суми 3 414грн76коп, з 15.8.2008р по 10.12.2008р з суми 100,00грн, з 11.9.208р по 10.12.2008р з суми 3 175грн97коп, з 11.10.2008р по 10.12.2008р з суми 3 868грн50коп) позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п.14.1 договору, у разі затримки розрахунків абонент сплачує водоканалу за кожний день прострочення пеню, що розраховується від суми простроченого в розмірі подвійної ставки Національного Банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, але не більш розміру, встановленого діючим законодавством.
У частині стягнення пені у розмірі 9грн22коп (з суми 16 874грн52коп за 1 день, оскільки позивачем помилково було нараховане за 185 днів), суд вважає за необхідне у позові відмовити у зв'язку у зв'язку з необґрунтованістю нарахування.
Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічних послуг судового процесу відповідно до ст.49 ГПК України відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
В засіданні суду оголошувалась перервана 27.5.2009р для підготовки рішення.
Рішення оголошене 27.5.2009р.
Керуючись ст.ст. 49,75,77,82,84,85 ГПК України
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Технопласт плюс" (98100, м. Феодосія, вул. Войкова, буд.31, кв.47, р/р 26004052000208 в ФФ Приватбанк, МФО 384351) на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м.Феодосії" (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Земська, 8, банківські реквізити: АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», р/р 26000525514741, ІНН 03348086, МФО 324010, Феодосійське відділення Кримського республіканського відділення АКБ «Укрсоцбанк») 104 659грн.44коп основного боргу, 3 045грн38коп пені, 1 077грн.05коп державного мита та 83грн13коп витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. У частині стягнення 9грн22коп пені, 5 198грн.98коп річних, 39 974грн.58коп інфляційних у позові відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.