Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
Іменем України
06.04.2009
Справа №2-15/10946-2008
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТІДІСІ-Дальнобой» (07400, Київська область, м. Бровари, вул.. Богунська, 26В; 02089, м. Київ, вул.. Радистів, 73а, ідентифікаційний код 33212540)
До відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Сутиріна Олексія Павловича (98330, АР Крим, м. Керч, вул.. Ворошилова, 47, кв. 47, ідентифікаційний номер 2925503331)
Про стягнення 29815,30 грн.
Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко
представники:
Від позивача - не з'явився
Від відповідача - не з'явився
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТІДІСІ-Дальнобой» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Сутиріна Олексія Павловича про стягнення 29815,30 грн., в тому числі 18054,00 грн. основного боргу, 278,97 грн. 3% річних, 649,93 грн. збитків від інфляції, 10832,40 грн. штрафу.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару за договором № 710/2007 від 04.06.2007 р., в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 18054,00 грн., що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТІДІСІ-Дальнобой» з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку та нарахування штрафних санкцій.
06.04.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла телеграма від позивача з клопотанням про розгляд справи за відсутності представника позивача у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника.
Суд вважає за можливе вказане клопотання задовольнити.
Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, відзиву на позов не надав, про час та місце судового засідання був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд
04.06.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТІДІСІ-Дальнобой» (Постачальник) (позивач) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Сутиріним Олексієм Павловичем (Покупець) (відповідач) був укладений Договір поставки (відстрочка) № 710/2007К. (а.с. 10-12)
Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується поставити Покупцеві автомобільні товари згідно асортименту, вказаному в специфікації до даного Договору Покупець зобов'язується придбати замовлений товар і оплатити його вартість відповідно до умов даного Договору.
Кількість, асортимент та ціна товару зазначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною дійсного договору.
Відповідно до пункту 3.1 Договору оплата за товар здійснюється наступним чином: авансове перерахування грошових коштів Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника в розмірі 14,29% від вартості, вказаної у додатках до Даного договору. Наступна помісячна оплата, у відповідності з графіком, визначеним Додатками до даного Договору, які є його невід'ємною частиною.
Додатком до Договору (а.с. 14) передбачений графік оплати отриманого товару.
Підставою для оплати є видаткова та податкова накладні, які надаються Постачальником Покупцю. (пункт 3.2 Договору).
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що товар вважається прийнятим і таким, що належить Покупцю з моменту підписання видаткової накладної представником Покупця.
Строк дії Договору встановлений пунктом 14.1 та становить з моменту підписання сторонами до 31.12.2007 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Сторонами не представлено суду доказів розірвання договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо, отже суд приходить до висновку що на момент розгляду справи договір продовжує діяти.
Так на виконання вказаного Договору позивачем було поставлено відповідачу товару на загальну суму 21064,00 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи видатковою накладною № ЕДН11190010 від 19.11.2007 р. (а.с. 15).
Вказаний товар був прийнятий Покупцем, про що свідчить підпис уповноваженого представника у видатковій накладній, скріплений печаткою.
Проте відповідачем не була здійснена оплата у повному обсязі за поставлену продукцію, в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 18054,00 грн., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов'язання оплати робіт в повному обсязі.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язків за договором № 710/2007К від 04.06.2007 р. щодо сплати отриманого товару у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 18054,00 грн. повинна бути стягнута з відповідача.
Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 278,97 грн. 3% річних та 649,93 грн. інфляційних втрат.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Оскільки матеріалами справи підтверджена заборгованість, сума інфляційних втрат за період з червень 2008 р. - листопад 2008 р. у розмірі 649,93 грн., визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Сутиріна Олексія Павловича.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Сутиріна Олексія Павловича 3% річних за період з 20.05.2008 р. по 24.11.2008 р. у розмірі 278,97 грн. підлягають задоволенню.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 10832,40 грн. штрафу.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 10.3 Договору встановлено, що за затримку платежів у відповідності до статті 3 цього Договору на термін, що перевищує 30 днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 60 відсотків від загальної вартості невиконаного зобов'язання.
Заявлена позивачем сума штрафу у розмірі 10832,40 грн. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Сутиріна Олексія Павловича (98330, АР Крим, м. Керч, вул.. Ворошилова, 47, кв. 47, ідентифікаційний номер 2925503331) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мережа сервісних станцій «ТІДІСІ-Дальнобой» (07400, Київська область, м. Бровари, вул.. Богунська, 26В; 02089, м. Київ, вул.. Радистів, 73а, ідентифікаційний код 33212540, п/р 26005030806900 в АКІБ «УкрСиббанк», м. Харків, МФО 351005) 18054,00 грн. основного боргу, 278,97 грн. річних, 649,93 грн. інфляційних втрат, 10832,40 грн. штрафу, 298,15 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.