Головуючий у 1 інстанції - Тріфанова С.С.
Суддя-доповідач - Ястребова Л.В.
13 травня 2014 року справа №812/718/14 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача: Ястребової Л.В., суддів: Ляшенка Д.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 березня 2014 року по справі № 812/718/14 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 24.01.2014 року № 0000161701, № 0000171701, -
04 лютого 2014 року позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправними та скасувати податкових повідомлень-рішень Первомайської ОДПІ № 0000161701 від 24 січня 2014 року щодо донарахування ПДВ на суму 10987,00 гривні, штрафних санкцій на суму 5493,50 гривень, загалом на 16480,50 гривні та № 0000171701 від 24 січня 2014 року щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 8239,66 гривень, штрафних санкцій на суму 4119,83 гривень, загалом на 12459,49 гривень, які прийняті на підставі Акту № 3/12-10-17/НОМЕР_3 від 10.01.2014 року за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року та з 01.07.2012 по 21.07.2012.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14 березня 2014 року адміністративний позов задоволено. Скасовані податкове повідомлення-рішення №0000161701 від 24.01.2014 та податкове повідомлення-рішення №0000171701 від 24.01.2014. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.).
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.
Сторони до суду не прибули.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду встановлено, що позивач зареєстрований в якості фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності Попаснянською Райдержадміністрацією про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 31.05.2000 р. за № 23720170000000518, знаходиться на податковому обліку в Попаснянському відділенні Первомайської ОДПІ з 16.02.2000 р. за № 5099, є платником податку на додану вартість.(а.с.75,76)
04.03.2013 року посадовими особами Відповідача з посиланням на вимоги п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України на підставі наказу №217 від 20.12.2013, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_2 з питання дотримання вимог чинного податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість і податку на доходи з фізичних осіб за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 та 01.07.2012 по 31.07.2012, по взаємовідносинам з TOB «Вектра 3000», за результатами якої складено акт від 10.01.2014 № 3/12-10-17/НОМЕР_3 (а.с.8-32).
Відповідно висновків акту перевірки від 10.01.2014 № 3/12-10-17/НОМЕР_3 позивачем порушено п.177.2., 177.4. ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік у сумі 8239,66 грн.;
- п.198.1., 198.2, 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2012 року у сумі 958,00 грн., за липень 2012 року у сумі 10029,00 грн.
Позивач подав заперечення на акт перевірки (а.с.35-38), залишені відповідачем без задоволення ( а.с.105-108).
Із акту перевірки вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються на підставі акту № 1/22/37377252 від 13.11.2013 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектра 3000» з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період 01.01.2011 по 30.09.2013» в якому встановлено завищення доходів від реалізації товарів та завищення податкових зобов'язань по податку на додану вартість.
На підставі акту № 3/12-10-17/НОМЕР_3 від 10.01.2014 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:
-№ 0000161701 від 24 січня 2014 року щодо донарахування ПДВ на суму 10987,00 грн., штрафних санкцій на суму 5493,50 грн., загалом на 16480,50 грн.;
- № 0000171701 від 24 січня 2014 року щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 8239,66 грн., штрафних санкцій на суму 4119,83 грн., загалом на 12459,49 грн.
Пунктом 123.1 статті 123 ПК України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Згідно із п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідач посилається на те, що усі операції купівлі-продажу по ланцюгу постачання від ТОВ «Вектра 3000» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».
Колегія суддів не погоджується з позицією відповідача, з огляду на наступне.
На час розгляду справи не було встановлено наявність умислу у вищезазначеного контрагента позивача на укладення угоди, спрямованої на ухилення від сплати податків.
Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь - які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Вектра 3000» укладено договір від 30.07.2012р. №30-07.(а.с.43-44)
На виконання умов договорів були оформлені первинні документи податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату та платіжні доручення, які зазначені в акті перевірки та наявні в матеріалах справи.
Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат по взаємовідносинам ТОВ «Вектра 3000» зроблено на підставі первинних документів, а саме: податкових накладних, по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, які відображені у податкових деклараціях за відповідні періоди, що підтверджується актом перевірки.
Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.
Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
З урахуванням вищезазначених правових норм Податкового кодексу та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарську діяльність особи слід вважати сукупністю господарських операцій цієї особи.
Колегією суддів не приймаються посилання відповідача в акті перевірки від 10.01.2014 № 3/12-10-17/НОМЕР_3 на факт нікчемності угод між позивачем та ТОВ «Вектра 3000» з висновку акта перевірки вказаного підприємства, яким встановлено, що усі операції не спричиняють реального настання правових наслідків, отже, є нікчемними в силу закону. Оскільки не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов вірного висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів під час апеляційного перегляду правомірність свого рішення.
За таких підстав апеляційний адміністративний суд вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята при вірному застосуванні норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому не вбачає підстав для скасування постанови.
На підставі викладеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 березня 2014 року по справі № 812/718/14 - залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 березня 2014 року по справі № 812/718/14 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів Л.В.Ястребова
Д.В.Ляшенко
С.Ю.Чумак