Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.
Іменем України
26.05.2009
Справа №2-7/8374-2008
За позовом Приватного підприємства «Лора» (97513, Сімферопольський район. Смт. Гвардійське, вул. Рикова, 7, кв. 2)
До відповідача Гвардійської селищної ради (97513, Сімферопольський район, смт. Гвардійське, вул. К. Маркса, 63)
Про спонукання до виконання певних дій та стягнення 170,00 грн.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - не з'явився.
Від відповідача - Диюк В. М., предст., дов. №34/02-3 від 14.01.2009 р.
Суть справи: Приватне підприємство «Лора» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про спонукання Гвардійську селищну раду передати позивачеві технічну документацію на полігон твердих побутових відходів та стягнення з відповідача 170,00 грн. штрафу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушує умови укладеного між сторонами концесійного договору №2 від 07.02.2008 р., а саме: в обумовлений строк не передав позивачеві повний комплект документів, зокрема, технічну документацію на об'єкт концесії, а також не забезпечив завершення будівництва об'єкта концесії.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою ГС АР Крим від 02.02.2009 р. провадження у справі було зупинено до розгляду господарським судом АР Крим справи №2-1/260-2009 по суті.
Ухвалою ГС АР Крим від 19.03.2009 р. провадження у справі було поновлено.
10.03.2009 р. до ГС АР Крим від Приватного підприємства «Лора» надійшла заява про доповнення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд також визнати недійсними пункти 3 та 4 рішення 17-ї сесії 5-го скликання Гвардійської селищної ради Сімферопольського району від 12.12.2008 р.
У судовому засіданні, що відбулося, 21.05.2009 р., представник позивача надав суд заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд визнати недійсними пункти 2 та 3 рішення 17-ї сесії 5-го скликання Гвардійської селищної ради Сімферопольського району від 12.12.2008 р. в частині передачі Гвардійському виробничому управлінню житлово-комунального господарства полігона твердих побутових відходів.
Проте, суд не може прийняти до провадження вказані вище заяви, оскільки статтею 22 Господарського процесуального кодексу України закріплено право позивача на зміну підстави або предмету позову, збільшення розміру позовних вимог. Суд зазначає, що первісним предметом позову було спонукання відповідача до примусового виконання договірних умов, у той час як в уточненій заяві позивач також просить визнати недійсними пункти рішення органу місцевого самоврядування, тобто позивачем змінені як підстави, так і предмет позову, причому ці зміни не пов'язані зі збільшенням розміру первісно заявлених позовних вимог.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд
Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення Гвардійської селищної ради від 26.10.2007 р. «Про затвердження переможця концесійного конкурсу та передачу в концесію об'єкта комунальної власності», 07.02.2008 р. між Приватним підприємством «Лора» (Концесіонер) та Гвардійською селищною радою (Концесієдавець) був укладений концесійний договір №2, згідно з пунктом 1.1 якого Концесієдавець надає на 10 років концесіонеру право здійснювати управління (управління) об'єктом концесії, з метою задоволення громадських потреб в сфері житлово-комунальних послуг, за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору.
Відповідно до пункту 1.2 Договору об'єктом концесії є незавершене будівництво - полігон твердих побутових відходів.
В пункті 2.2 Договору сторонами були закріплені обов'язки Концесієдавця. Так, за умовами договору Концесієдавець зобов'язаний, у тому числі:
- передати Концесіонеру в строк до 01 лютого 2008 року об'єкт незавершеного будівництва - полігон ТПВ, забезпечити завершення будівництва згідно проекту;
- надати концесіонеру в строк до 07 лютого 2008 року в повному обсязі пакет документів: копію рішення сесії про затвердження об'єкта концесії; технічну документацію на об'єкт концесії; акти приймання-передачі об'єкта концесії; копію рішення сесії про затвердження рішення конкурсної комісії; копію рішення конкурсної комісії.
Звертаючись до суду з цим позовом, Приватне підприємство «Лора» посилається на те, що відповідачем не виконуються договірні обов'язки, а саме: в обумовлений строк відповідач не передав позивачеві повний комплект документів, зокрема, технічну документацію на об'єкт концесії, а також не забезпечив завершення будівництва об'єкта концесії. У зв'язку з цим, позивач просить зобов'язати відповідача виконати свої обов'язки в примусовому порядку.
Проте, з цього приводу суд повідомляє наступне.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Причому способом захисту цивільних прав та інтересів, може бути, у тому числі, примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Позивач стверджує, що обов'язок Гвардійської селищної ради передати позивачеві технічну документацію на полігон твердих побутових відходів виник з правочину, а саме - з концесійного договору №2 від 07.02.2008 р.
Отже, вирішення спору по суті потребує, перш за все, дослідження вищевказаного концесійного договору.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.05.2009 р. у справі №2-1/260-2009 зазначено наступне.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про концесії» концесійний договір вважається укладеним з дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про концесії» одними з істотних умов договору концесії зокрема є: об'єкт концесії (склад і вартість майна і фінансові умови створення об'єкта концесії); умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у концесійному договорі №2 від 07.02.2008 р. положення про склад і вартість майна або технічні умови створення об'єкта концесії відсутні. Також концесійним договором №2 від 07.02.2008 р. не передбачені умови і порядок внесення концесійних платежів.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про концесії» концесійний платіж вноситься концесіонером відповідно до умов концесійного договору незалежно від наслідків господарської діяльності. У разі надання концесії на об'єкт незавершеного будівництва або на створення (будівництво) нового об'єкта концесійні платежі вносяться з часу одержання концесіонером доходу від експлуатації об'єкта концесії, але не пізніше ніж через шість місяців після введення об'єкта в експлуатацію, визначеного умовами концесійного договору.
Так, у розділі 4 концесійного договору сторони визначили, що розмір концесійних платежів здійснюється відповідно до рішення сесії селищної ради у кожному календарному році та оформлюється додатковою угодою до договору протягом 15 календарних днів після прийняття відповідного рішення ради. Також у вказаному розділі передбачена відповідальність за порушення строків внесення концесійних платежів.
Однак, умови та порядок внесення концесійних платежів у спірному договорі відсутні, будь-яких додаткових угод з цього питання сторонами не укладалось, що свідчить про недосягнення сторонами згоди з цих істотних умов договору концесії.
З урахуванням викладеного, з посиланням на статтю 638 Цивільного кодексу України та статтю 180 Господарського кодексу України Севастопольський апеляційний господарський суд зазначив, що сторони не досягли згоди по всім істотним умовам, необхідним для концесійного договору, в договорі не визначені такі умови договору концесії, як склад і вартість об'єкта концесії; умови і порядок внесення концесійних платежів. За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що концесійний договір №2 від 07.02.2008 р. є неукладеним і не породжує будь-яких цивільних прав і обов'язків.
Згідно з пунктом 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року» від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 (з наступними змінами і доповненнями) про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішення як про обставину справи, встановлену господарським судом.
В свою чергу, факти, встановлені Севастопольським апеляційним господарським судом від 13.05.2009 р. у справі №2-1/260-2009, визнаються судом у порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України преюдиціальними тобто такими, що звільнюються від доказування.
Таким чином, оскільки концесійний договір №2 від 07.02.2008 р. є неукладеним, він не є підставою виникнення для Гвардійської селищної ради будь-яких цивільних прав і обов'язків, у тому числі обов'язку передати позивачеві технічну документацію на полігон твердих побутових відходів.
Згідно з частиною 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 2 ст.14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову Приватного підприємства «Лора» в частині спонукання відповідача до передачі позивачеві техдокументації на полігон ТПВ.
За відсутністю правових підстав для примушення відповідача виконати певні дії, не підлягають задоволенню також вимоги і про стягнення з Гвардійської селищної ради штрафу у сумі 170,00 грн.
Отже, позов не підлягає задоволенню.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.