79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.03.08 Справа№ 02-5/14
За позовом: Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів
До відповідача: приватного підприємства “М-Сервіс”, м.Львів
Про: визнання недійсними установчих документів ПП “М-Сервіс”
Суддя С.Б.Кітаєва
На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява за № 6906/9/10-010 від 21.03.2008 року Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів, до відповідача : приватного підприємства “М-Сервіс”, м.Львів, про визнання недійсними установчих документів ПП “М-Сервіс”.
В прохальній частині позовної заяви позивач просить :
в п.2: визнати недійсними установчі документи ( свідоцтво про державну реєстрацію та статут), свідоцтво платника ПДВ № 17970572 ПП “М-Сервіс” з моменту державної перереєстрації, а саме з 25.05.2004 р ;
в п.3.: визнати недійсними всі первинні податкові, бухгалтерські документи та господарські зобов”язання, які підписані або укладені від ПП "М-Сервіс” з моменту державної перереєстрації, а саме з 25.05.2004 року.
Позовна заява подана на розгляд господарського суду відповідно до правил Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС справа адміністративної юрисдикції ( далі -адміністративна справа) -це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб”єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із п.1 ст.17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб”єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень ( нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб”єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладення та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб”єкта владних повноважень у випадках встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов”язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Згідно з абзацом першим пункту 6 розділу У11 Кодексу адміністративного судочинства України “Прикінцеві та перехідні положення” ( в редакції Закону України від 06.10.2005 р № 2953-1У) до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції ( стаття 12 Господарського процесуального кодексу України).
Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами ( статті 13,15 і 16 ГПК).
З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України “Про судоустрій України”, згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1,4-1,12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Господарський спір підвідомчий господарському суду за умов : участі у спорі суб”єкта господарювання; наявність між сторонами по-перше господарських відносин врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; відсутністю у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Справи, що віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та суб”єктного критеріїв. За предметним критерієм до компетенції господарських судів відносять спори і справи, пов”язані зі здісненням господарської діяльності (поняття господарської діяльності наведено у ст..3 Господарського кодексу України: під господарською діяльністю розуміється діяльність суб”єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб”єкти підприємництва -підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку ( некомерційна господарська діяльність)). За суб”єктним критерієм до компетенції господарських судів відносять спори і справи між юридичними особами, фізичними особами -підприємцями та в передбачених законом випадках за участі державних органів, органів місцевого самоврядування, інших осіб.
Суб”єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію ( сукупність господарських прав та обов”язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов”язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. ( ст..55 ГК України). Суб”єктами господарювання є, зокрема, господарські організації -юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. ( п.п.1 ч.2 ст.55 ГК).
Відповідно до ст..55 ГК суб”єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним ( ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації ( злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого ( діючих) суб”єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.
Юридична особа відповідно до ст..80 ЦК України -організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст..87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники ) розробляють установчі документи, які викладаються і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.
Установчими документами суб”єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб”єкта господарювання. В установчих документах зазначаються найменування суб”єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.
Статут суб”єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб”єкта господарювання, а також інші відомості, пов”язані з особливостями організаційної форми суб”єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості , що не суперечать законодавству. Статут затверджується власником майна (засновником) суб”єкта господарювання чи його представником, органами або іншими суб”єктами відповідно до закону.
Суб”єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом..
Відповідно до ст..58 ГК України скасування (припинення) державної реєстрації суб”єкта господарювання може проводитись з двох підстав : а) у добровільному порядку з власної ініціативи суб”єкта -на підставі його особистої заяви; б) у примусовому порядку на підставі рішення суду у випадках : визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів суб”акта ; здійснення суб”єктом діяльності, що суперечить закону чи установчим документам; в інших випадках, передбачених законом.
Позов про визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів може бути поданий державним органом, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю суб”єкта господарювання, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також-будь-якою особою, яка вважає порушеними свої права чи охоронювані законом інтереси у зв”язку із створенням (державною реєстрацією) відповідного суб”єкта господарювання. Підставами для визнання недійсними рішень про створення суб”єкта господарювання чи його установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні таких документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду суб”єкта господарювання та форми власності, на якій він заснований.
Скасування державної реєстрації суб”єкта господарювання визначається ГК України як підстава для здійснення заходів щодо ліквідації суб”єкта господарювання.
У разі, якщо до складу засновників суб”єкта господарювання входять як юридичні , так і фізичні особи, господарським судам підвідомчі лише ті спори, пов”язані з реорганізацією чи ліквідацією суб”єкта, відповідачами у яких є юридичні особи.
За даним позовом відповідачем є приватне підприємство “М-Сервіс”. Відповідно до Статуту приватного підприємства “М-Сервіс” ( зі змінами та доповнення до нової редакції), що затверджені засновником ПП “М-Сервіс” 21.05.2004 року В.Є.Янушкевичем, ( копію якого долучила до позовних матеріалів ДПІ у Франківському районі м.Львова), вбачається, що згідно п. 1.1 статті 1 “Загальні положення” : “ Приватне підприємство “М-Сервіс” ( надалі “Підприємство”) створено громадянином України Янушкевичем Володимиром Євгеновичем -08 березня 1960 року народження, паспорт КА 802458, вид.08.04.1998 р Франківським РВ УМВС У у Л/о, проживає, м.Львів, вул..Максимовича 7/13”. Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію , яка додається до повних матеріалів, організаційно-правовова форма ПП “М-Сервіс”- приватне підприємство. Приватне підприємство -це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.
Відповідно до копії Довідки № 469 з ЄДРПОУ, виданої Головним управлінням статистики у Львівській області 25.05.2004 р, форма власності ПП “М-Сервіс” -приватна власність.
Згідно з ч.4 ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб”єктів права власності та господарювання.. Всі суб”єкти права власності є рівні перед законом.
Відповідно до ст..321 ЦК право власності є непорушним; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом., а відповідно до ст..325 ЦК України суб”єктами права приватної власності є, в т.ч фізичні особи. Аспектом здійснення права приватної власності є право використовувати належне суб”єктам права приватної власності майно для ведення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності.
Позивач -ДПІ у Франківському районі м.Львова у позовній заяві посилається на те, що прокурором Франківського району м.Львова порушена кримінальна справа за фактом скоєння злочину передбаченого ч.2 ст.205, ч.4 ст.190 КК України відносно посадових осіб ПП “М-Сервіс”.
Відповідно до ст.58 ГК власник ( засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, на підставі яких здійснено державну реєстрацію суб”єкта господарювання.
Таким чином, визнання недійсними установчих документів приватного підприємства ПП “М-Сервіс” безпосередньо зачіпатиме права та охоронювані законом інтереси його власника ( засновника), яким є фізична особа, а тому, залучення до участі у справі цієї фізичної особи є необхідним. Однак, як зазначалось вище, за суб”єктним критерієм до компетенції господарських судів відносяться спори і справи, між юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та в передбачених законом випадках за участі державних органів, органів місцевого самоврядування, інших осіб. Відповідно до ст..27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору , користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов”язки сторін.
У п.3 листа ВАСУ від 23.10.2000 р № 01-8/556 “Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян” зазначено, що вирішуючи питання щодо підвідомчості і підсудності спорів за участю підприємців, арбітражним судам слід врахувати таке. Спори між підприємцями, а також між ними і юридичними особами підвідомчі арбітражному суду, за винятком спорів , не пов”язаних з підприємницькою діяльністю. Водночас у разі об”єднання позивачем кількох пов”язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі арбітражному суду, а інші -суду, усі вимоги відповідно до статті 26 Цивільного процесуального кодексу України підлягають розглядові у суді. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, але не мають виданого у встановленому порядку свідоцтва про державну реєстрацію підприємця, не набувають у зв”язку із здійсненням ними такої діяльності статусу підприємця. Отже, спори за участю таких громадян, у тому числі пов”язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, не підвідомчі арбітражним судам. “
Відповідно до п.1 частини першої статті 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи у спорах про визнання недійсними актів державних чи інших органів. Акт державного чи іншого органу -це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов”язковий характер для суб”єктів цих відносин. У зв”язку з цим не можуть оспорюватись в господарському суді первинні податкові, бухгалтерські документи, оскільки ці документи не є актами відповідних органів.
Щодо свідоцтва платника ПДВ. Порядок взяття суб”єкта господарювання на податковий облік регламентується відомчими нормативними актами ДПА України. Підставою для взяття суб”єкта господарювання на облік у податкових органах є свідоцтво про державну реєстрацію. Разом з тим, свідоцтво про державну реєстрацію засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію суб”єкта господарювання. Наказом ДПА України № 79 від 01.03.2000 р затверджено Положення про Реєстр платників податку на додану вартість (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03 квітня 2000 року за № 208/4429). Відповідно до п.25 Положення свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру. Відповідно до п.п.25.1 виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва здійснюються за заявою платника у перелічених в цьому пункті випадках. Відповідно до п.п.25.2 виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва відбувається також у випадку, зокрема, затвердження господарським судом ліквідаційного балансу суб”єкта підприємницької діяльності -банкрута та прийняття рішення про його ліквідацію, про що є відповідна ухвала суду ( господарського суду); прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб”єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду).
У разі неможливості вилучення свідоцтва чи відмови платника в поверненні свідоцтва за наявності обставин та документів, що перелічені в цьому пункті, орган державної податкової служби виключає платника податку на додану вартість з Реєстру на підставі акта про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, затвердженого керівником органу державної податкової служби.
Таким чином , чинне законодавство не передбачає визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ, а чітко встановлює підстави анулювання свідоцтва органами державної податкової служби за умови виключення платника на додану вартість з Реєстру у визначених Положенням випадках.
Дія ДПС по анулюванню свідоцтва є похідною у випадку прийняття господарським судом рішення про ліквідацію банкрута чи скасування державної реєстрації суб”єкта господарювання, а як зазначалось вище, скасування державної реєстрації суб”єкта господарювання у примусовому порядку можливе на підставі рішення суду у випадку визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів цього суб”єкта, вимога про що заявлена у даному позові, однак, який не є підвідомчий господарському суду.
Відповідно до ч.3 ст.21 КАС не допускається об”єднаня в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, керуючись п.6 Прикінцевих та перехідних положень КАС, ст.ст.3,17, 21, 50, п.п. 1 ч.1 ст.109, ст.165 КАС України, суд,-
Відмовити позивачу у відкритті провадження в адміністративній справі.
Додаток : позовна заява і додані до неї ( згідно переліку) документи
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст..186 КАС України.
Суддя