№К-9652/06
21 травня 2009 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого судді: Костенка М.І.,
суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу№7/130-2005
за позовомЛьвівської державної залізниці, м. Львів (далі - Залізниця)
додержавної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі - ДПІ)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за касаційною скаргоюДПІ
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.07.2005,
Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.04.2005 № 0001982341/0 (далі - оспорюване рішення) з мотивів його невідповідності чинному законодавству України.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.05.2005 позов задоволено. Названий судовий акт мотивовано помилковістю висновку ДПІ про використання позивачем готівкових коштів не за цільовим призначенням та незаконністю застосування штрафних санкцій до структурного підрозділу позивача - Вагонного ДЕПО Залізниці, яке не має статусу юридичної особи.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2005 зазначене рішення було залишено без змін з тих підстав, що згідно з оспорюваним рішенням до позивача було безпідставно застосовано санкції за порушення саме касової дисципліни.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про порушення позивачем порядку ведення касових операцій шляхом витрачання отриманих для виплати заробітної плати готівкових коштів на виплату аліментів та допомоги на поховання, тоді як до компетенції органів державної податкової служби належить застосування штрафних санкцій «за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів».
Заслухавши суддю доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ДПІ було проведено комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства Вагонним ДЕПО Залізниці за період з 01.07.2004 по 31.12.2004;
- в ході проведеної перевірки було виявлено факт використання позивачем на виплату аліментів та допомоги на поховання 4134,11 грн. готівкових коштів із зазначеним у грошовому чеку номером символу їх цільового використання «40» - видача на виплати, пов'язані з оплатою праці;
- за результатами проведеної перевірки ДПІ було прийнято оспорюване рішення про застосування до позивача 4134,11 грн. штрафних санкцій.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за нецільове використання готівкових коштів.
Пунктом 2.13 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні від 19.02.2001 № 72 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підприємства (підприємці), що мають поточні рахунки в установах банків, одержують готівку з цих рахунків за грошовим чеком (з чітким формулюванням суті операцій, що буде здійснюватися) у межах наявних коштів і витрачають її виключно на цілі, які визначені в грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу» до функцій державних податкових інспекцій віднесено, зокрема, здійснення у межах своїх повноважень контролю за законністю валютних операцій, додержанням установленого порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги.
Відповідно до пункту 11 статті 11 названого Закону органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
Пунктом 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема,за використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням - у розмірі витраченої готівки.
Отже, з урахуванням наведених законодавчих приписів внаслідок порушення порядку ведення готівкових розрахунків органами ДПІ приймається рішення про застосування штрафних санкцій, а не податкове повідомлення-рішення. Відтак слід погодитися з висновком попередніх судових інстанцій про невідповідність форми оспорюваного рішення вимогам законодавства. До того ж, застосування таких санкцій до структурних підрозділів без статусу юридичної особи є неправомірним.
Відповідно до пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, що є додатком до Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 № 146, утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо; усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати; грошових і натуральних премій; оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні тощо.
Згідно з частиною третьою статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першою статті 183 цього ж Кодексу визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Отже, з аналізу наведених законодавчих норм з огляду на джерело та порядок сплати аліментів слід погодитися з висновком попередніх інстанцій про те, що виплата аліментів є, по суті, виплатою частини заробітної плати.
За таких обставин у ДПІ були відсутні правові підстави застосувати фінансові санкції до позивача.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221-1, 223, 224, 231Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.07.2005 у справі № 7/130-2005 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді: Л.І. Бившева
Н.Є. Маринчак
Є.А. Усенко
Т.М. Шипуліна