28 травня 2009 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі:
судді Костенка М.І. - головуючого, суддів Бившевої Л.І., Брайка А.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,
при секретарі судового засідання: Коваль Є.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційні скарги Всесвітньої організації скаутського руху в особі її Генерального представництва в Автономній Республіці Крим (далі - Генеральне представництво)
та державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ)
на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 16-31.01.2006
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.06.2006
у справі № 2-23/1053-2006А
за позовом Всесвітньої організації скаутського руху в особі її Генерального представництва
до ДПІ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У липні 2005 року Всесвітня організація скаутського руху в особі її Генерального представництва звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійним податкового повідомлення-рішення від 28.11.2003 № 6496/26-20 (далі - оспорюване рішення) з мотивів його невідповідності чинному законодавству України.
Постановою названого суду від 16-31.01.2006 позов задоволено. Рішення суду першої інстанції з даного спору мотивовано правильним формування Генеральним представництвом валових витрат, наявністю первинних документів на підтвердження видатків Генерального представництва з розрахунків з водоканалом та відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» та неправомірним визначенням штрафних санкцій від суми податкового зобов'язання, яке не було узгоджене.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.06.2006 зазначений судовий акт господарського суду Автономної Республіки Крим скасовано та прийнято нове рішення по суту спору, яким позов задоволено частково: оспорюване рішення визнано нечинним лише в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 28620 грн. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
матеріалами справи підтверджується факт дарування Генеральним представництвом належного йому нерухомого об'єкта на суму 21090 грн., в зв'язку з чим невіднесення до складу валового доходу Генерального представництва вартості переданого майна є порушенням підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;
здійснення амортизаційних нарахувань на вартість віднесеної до основних фондів Генерального представництва квартири (яка є офісом організації) є незаконним;
укладені Генеральним представництвом з відповідними надавачами послуг договори про надання послуг електрозв'язку та про відпуск води з комунального водопроводу є достатнім доказом використання відповідних послуг у господарській діяльності позивача та обґрунтованості включення до валових витрат сплачених за цими договорами коштів.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України позивач просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у позові, посилаючись, зокрема, на те, що Генеральне представництво не є юридичною особою, не здійснює господарську діяльність та не одержує прибутку, що виключає можливість визначення позивачі податкового зобов'язання з податку на прибуток. Крім того, на думку скаржника, нарахування штрафних санкцій на неузгоджену суму податкового зобов'язання є порушенням статей 4, 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами».
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду з даного спору в частині визнання недійсним оспорюваного рішення. В обґрунтування касаційних вимог відповідач зазначає про фактичне включення позивачем до складу валових витрат видатків, які не підтверджені розрахунковими документами, та про невідповідність послуг телефонного зв'язку та водопостачання господарській діяльності Генерального представництва.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ДПІ було проведено комплексну позапланову документальну перевірку дотримання Генеральним представництвом вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2000 по 30.06.2003;
- результати перевірки було зафіксовано в акті від 26.11.2003 № 6439/137/26-20;
- в ході проведеної перевірки було виявлено:
факт дарування позивачем ОСОБА_1 гаражів-боксів на загальну суму 21090 грн. без включення цієї суми до валового доходу організації за відповідний період;
відсутність доказів використання результатів надання послуг з водопостачання та послуг телефонного зв'язку, вартість яких було віднесено до валових витрат Генерального представництва, виключно з метою здійснення господарської діяльності позивача, а також непідтвердження необхідними розрахунковими, платіжними та іншими документами бухгалтерського обліку здійснених позивачем оплат за ці послуги на загальну суму 65700 грн.;
безпідставне нарахування позивачем амортизаційних відрахувань на квартиру, що є офісом організації, за 2000-2003 роки на загальну суму 2000 грн.;
- за результатами проведеної перевірки ДПІ було прийнято оспорюване рішення, яким позивачеві було визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 39015 грн., у тому числі 26010 грн. за основним платежем та 13005 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- 22.06.1993 Генеральне представництво було зареєстровано у податковому органі як платник податків та за рішенням ДПІ від 30.06.2000 № 24098/151 було виключено з реєстру неприбуткових організацій;
- нерухомі об'єкти загальною вартістю 21090 грн., які є предметом договору дарування від 08.05.2002 № 572/2-324-02, належали на праві приватної власності саме Генеральному представництву, яке і виступило дарувальником за названим договором;
- в матеріалах справи містяться договір, укладений позивачем з відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» про надання послуг електрозв'язку, та з підприємством водопровідно-каналізаційного господарства про відпуск води з комунального водопроводу, якими підтверджується факт надання відповідних послуг позивачеві для здійснення ним його статутної діяльності;
- наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується здійснення позивачем оплати за названі послуги.
Додатково судом апеляційної інстанції встановлено, що Генеральне представництво не здійснює господарську діяльність та, відповідно, не використовує у такій діяльності своє офісне приміщення - квартиру .
Причиною виникнення спору у справі стало питання правомірності нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно з оспорюваним рішенням.
Пунктом 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Відповідно до пункту 1.23 статті 1 названого Закону безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це, зокрема, товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.
Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).
Отже, за змістом наведених законодавчих приписів операції з безоплатної передачі (дарування) товарів для цілей оподаткування у дарувальника розглядаються як продаж товарів, причому доходи від таких операцій дарування включаються до валових доходів дарувальника.
Тому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, в даному разі при безоплатній передачі нерухомого об'єкта на вартість переданого товару у позивача виникає валовий дохід.
Згідно з пунктом 5.1, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про те, що з огляду на наявні у матеріалах справи договори про надання позивачеві послуг телефонного зв'язку та водопостачання, а також платіжні документи про оплату позивачем цих послуг, понесені Генеральним представництвом витрати на ці послуги підлягають включенню до валових доходів позивача.
Твердження ДПІ про відсутність доказів оплати позивачем цим послуг спростовуються установленими судовими інстанціями обставинами справи та наявними у цій справі документами. Посилання ж скаржника на недоведеність позивачем зв'язку цих послуг з його господарською діяльністю не відповідають установленим статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України правилам доказування, за якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Тобто в даному разі тягар доказування факту використання позивачем результатів надання цих послуг з іншою метою, ніж його статутна діяльність, має бути покладений саме на ДПІ.
Статтею 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що:
під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею (підпункт 8.1.1 пункту 8.1);
не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування, зокрема, витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Під терміном "невиробничі фонди" слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться, зокрема, капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, включаючи орендовані (підпункт 8.1.4 пункту 8.1 статті 8).
Отже, апеляційний суд, встановивши, що офісне приміщення позивача - квартира - є, по суті, невиробничим фондом, дійшов вірного висновку про безпідставність нарахування на вартість цього приміщення амортизаційних відрахувань.
За таких обставин підстави для скасування правильного та обґрунтованого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційні скарги Всесвітньої організації скаутського руху в особі її Генерального представництва в Автономній Республіці Крим та державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.06.2006 у справі № 2-23/1053-2006А залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді: Л.І. Бившева
А.І. Брайко
Є.А. Усенко
Т.М. Шипуліна