79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
21.11.06 Справа № 5/315-25/65
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Бонк Т.Б.
суддів: Марко Р.І.
Бойко С.М.
При секретарі Скочко Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Галичхутро»
на постанову господарського суду Львівської області від 15.08.2006 року
у справі № 5/315-25/65, суддя В.М.Пазичев
за позовом ТзОВ «Галичхутро»
до відповідача ДПІ у Сокальському районі Львівської області
про зменшення суми пені на 5 720,84 грн. по податковому повідомленню-рішенню
за участю представників сторін:
від позивача -Кудрик І.І. -представник (довіреність у справі)
від відповідача -Яремко В.П., - представник (довіреність у справі)
постановою господарського суду Львівської області від 15.08.2006 року у справі № 5/315-25/65 у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Галичхутро»про зменшення суми пені на 5 720, 84 грн. по податковому повідомленню рішенню ДПІ у Сокалькому районі № 000670235/3 від 16.02.2006 року відмовлено повністю.
Господарський суд Львівської області, мотивував свою постанову, зокрема тим, що Законом України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті»не встановлено обмежень щодо розміру нарахування пені за порушення резидентами термінів розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності, передбачених ст.1 та ст.2 даного Закону. Пеня за порушення резидентами термінів, передбачених даними статтями Закону нараховується без обмежень до моменту зарахування коштів на валютний рахунок експортера в уповноваженому банку при здійсненні експортної операції та до моменту здійснення поставки товару в Україну при здійсненні імпортної операції. Крім того, суд вважав, що при самостійному визначенні податковим органом суми податкових зобов'язань при застосуванні штрафних санкцій до платників податків за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не передбачено подання податкових декларацій, то норми, передбачені ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 року не можуть поширюватися на нарахування пені за порушення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а отже, при нарахуванні пені слід керуватися нормами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті»№ 185/94-ВР від 23.09.1994 року (із змінами та доповненнями).
Не погоджуючись із постановою господарського суду, ТзОВ «Галичхутро»подало апеляційну скаргу № 139 від 08.09.2006 року, в якій просить постанову суду скасувати і прийняти нову, якою позовні вимоги задоволити повністю. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначає, що судом допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, апелянт посилається також, що судом першої інстанції при постановленні постанови неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, покликається на те, що кількість днів, за які нарахована пеня становить 441 день, а це , на думку скаржника, суперечить ст.250 ГК України. Наводить також інші міркування щодо непогодження з висновком суду першої інстанції.
Відповідач у своїх письмових запереченнях проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову такою, що відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому підстави для її скасування відсутні. Звертає увагу суду на те, що посилання скаржника в своїх обґрунтуваннях правової позиції на норми Господарського кодексу України є хибним , зокрема, позивач надає правову оцінку норм ч.1 ст.241 НК України, не враховуючи ч.2 цієї ж статті, якою передбачено, що перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Крім того, вважає, що ст.250 ГК України передбачає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Але у даному випадку, на думку відповідача, до апелянта застосовані штрафні санкції згідно вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», який і регулює правовідносини, в яких допущено правопорушення.
Розглянувши апеляційну скаргу, наявні у справі докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія Львівського апеляційного господрського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
31.08.2005 року Червоноградською об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено позапланову тематичну документальну перевірку ТзОВ «Галичхутро»з питань контролю за простроченою заборгованістю в іноземній валюті за період з 06.04.2004 року по 15.08.2005 року.
За результатами вказаної перевірки Червоноградською ОДПІ складено акт № 441/50/23-5/30124284 від 31.08.2005 року (а.с.7-9).
На підставі вказаного акту передвіки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.02.2006 року № 000670235/3 (а.с.11), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності»на суму 21 302,60 грн.
Як зазначено в акті перевірки ТзОВ «Галичхутро»08.07.2003 року укладено договір № 76 (а.с.13) із Бобруйським Унітарним Виробничим підприємством «Зверохозяйство»(Білорусія) на експорт мороженого корму із м'яса яловичини для годівлі кліткового хутряного звіра на загальну суму 124 000 дол. США в кількості 500 000 кг.
На виконання умов договору ТзОВ «Галичхутро»02.03.2004 року експортувало вищевказану продукцію в кількості 19 тон на загальну суму 4 712 дол. США. Граничний термін надходження валютної виручки 31.05.2004 року, однак, оплату за експортований товар проведено не було. За порушення вимог ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 року № 85/94 (із змінами та доповненнями) за період з 01.06.2004 року по 05.11.2004 року актами попередніх тематичних перевірок Червоноградською ОДПІ було нараховано пеню у сфері ЗЕД. Нарахована пеня була повністю сплачена до бюджету.
Постановою правління Белкоопсоюз № 237 від 01.07.2004 року було прийнято рішення про реорганізацію Бобруйського Унітарного Виробничого Підприємства «Зверохозяйство»шляхом приєднання до приватного ТВУП №курасовщинський ринок», до якого згідно п.2 ст.54 ЦК Республіки Білорусь переходять права і обов'язки приєднаної юридичної особи.
Нарахування пені було припинено, оскільки ТзОВ «Галичхутро»представило Висновок Господарського суду м.Мінськ від 05.11.2004 року за № 698-8/04 по позову ТзОВ «Галичхутро»до «Курасовщинський ринок»про прийняття заяви до розгляду.
25.02.2005 року Господарським судом м.Мінськ позов ТзОВ «Галичхутро»було задоволено. Проте, нерезидентом було подано апеляційну скаргу, яка апеляційною інстанцією була задоволена і в задоволенні позову ТзОВ «Галичхутро»було відмовлено.
Дебіторська заборгованість в сумі 4 712 дол. США була погашена нерезидентом 15.08.2005 року.
В зв'язку з викладеним за період з 06.11.2004 року по 15.08.2005 року нарахування пені було продовжено і сума нарахованої пені складала 21 302,60 грн.
Згідно розрахунку штрафних санкцій до податкового повідомлення-рішення № 000670235/3 від 16.02.2006 року (а.с.10) позивачем прострочено граничні строки сплати заборгованості (90 календарних днів) на 283 дні ( з 06.11.2004 року по 15.8.2005 року) за що і було нараховано пеню в сумі 21 302,60 грн. ( 4 712 дол. х 283 х 5,3250 (курс долара на 01.06.2004 року) х 0,3 % = 21 302,60 грн.).
Позивач з даним розрахунком не погоджується вважає, що він суперечить ст.258 ЦК України, згідно якої строки позовної давності про стягнення пені застосовуються лише протягом року, а значить строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу пропущено, а також посилається на ст.250 ГК України, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Згідно розрахунків позивача розмір пені завищено на 76 днів і сума завищення складає 5 720,84 грн. Позивач вважає, що пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД повинна бути нарахована за 365 днів, а не за 441 день.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що відповідно до ст.1 та ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажно-митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності -з моменту підписання акту або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку.
Згідно ст.4 цього ж Закону, за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД передбачено нарахування пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.
Як підставно зазначив місцевий господарський суд , єдиним випадком, коли чинним законодавством України передбачено зупинення термінів, передбачених ст.1 і ст.2 цього Закону, а значить і нарахування відповідної пені, це у разі прийняття судовими органами чи Морською арбітражною комісією при торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експертно-імпортними контрактами. У цьому випадку терміни, передбачені ст.1 та ст.2 цього закону зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. А якщо судом прийнято рішення про відмову в прозові повністю або частково або припинення чи закриття провадження у справі, чи залишення позову без розгляду, терміни, передбачені ст.1 та ст.2 вищевказаного Закону поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.
Якщо ж судом прийнято рішення про задоволення позову , пеня за порушення термінів, передбачених даними статтями не сплачується з дати прийняття позову судом до розгляду.
Державіні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню передбачену цією статтею.
З викладеного вбачається, що вищезгаданим Законом не встановлено обмежень щодо розміру нарахування пені за порушення резидентом термінів розрахунків в іноземній валюті у сфері ЗЕД, передбачених ст.1 та ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності нарахування пені в сумі 21 302,60 грн. позивачу за несвоєчасне надходження валютної виручки на його рахунок від нерезидента на підставі додатку № 2 до акту перевірки.
Також апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо застосування строків давності при вирішенні питання своєчасності прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення.
Статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 року встановлені строки давності та їх застосування. Граничні строки давності стягнення податкового боргу 1095 днів. При прийнятті оспорюваного повідомлення-рішення відповідачем ці строки не пропущені.
Посилання позивача на норми Господарського кодексу України, зокрема, щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій, підставно не прийняті до уваги місцевим господарським судом, оскільки п.2 ст.241 ГК України визначено, що перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Таким законом, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплата пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері ЗЕД та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року.
Також апеляційний господарський суд погоджується з думкою місцевого господарського суду щодо стягнення з позивача судових витрат, оскільки згідно ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене в користь сторони -суб'єкта владних повноважень, то всі документально підтверджені судові витрати здійснені цією стороною, суд присуджує до стягнення з іншої сторони.
З огляду на вище викладене судом першої інстанції доцільно зроблено висновок, що у відповідача було достатньо правових підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності з п.4 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки скаржником не було надано доказів щодо спростування тверджень відповідача, то апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом ухвалено рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що постанова господарського суду Львівської області від 15.08.2006 року у справі № 5/315-25/65 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200-206 Кодексу адміністративного судочинства України, Львівський апеляційний господарський суд,
Постанову господарського суду Львівської області від 15.08.2006 року у справі № 5/315-25/65 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Галичхутро»-без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи скеровуються в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Бонк Т.Б.
Суддя Марко Р.І.
Суддя Бойко С.М.