79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
21.11.06 Справа № 5/764-12/144А
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Бонк Т.Б.
суддів: Марко Р.І.
Бойко С.М.
При секретарі Скочко Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»
на постанову господарського суду Львівської області від 16.08.2006 року
у справі № 5/764-12/144А, судді О.Д.Запотічняк, Гутьєва В.В., Морозюк А.Я.
за позовом ЛМКП «Львівводоканал»
до відповідача ДПІ у м.Львові
про скасування податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача -Пастушин Н. -представник (довіреність у справі)
від відповідача -Максимович Г., Гейшев О. -представник (довіреності у справі)
постановою господарського суду Львівської області від 16.08.2006 року у справі № 5/764-12/144А у задоволенні позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові № 0000071830/2513 від 17.02.2006 року відмовлено повністю.
Господарський суд Львівської області, мотивував свою постанову, зокрема тим, що Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 року є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язання юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру строки давності застосування санкцій та граничні строки стягнення податкового боргу.
Не погоджуючись із постановою господарського суду, ЛМКП «Львівводоканал»подало апеляційну скаргу № 15-4462 від 08.09.2006 року, в якій просить постанову суду скасувати і прийняти нову, якою позовні вимоги задоволити повністю. В обґрунтування своїх вимог, скаржник зазначає, що судом допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, апелянт посилається також, що судом першої інстанції при постановленні постанови неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, не погоджується з відмовою суду першої інстанції у заяві про відвід судді Запотічняк О.Д. Також посилається на те, що суд у постанові невірно трактує норми законодавства, на яких повинні ґрунтуватися взаємовідносини податкового органу та суб'єкта господарювання з приводу накладення адміністративно-господарських санкцій. Вважає, необґрунтованим те, що суд заперечує можливість регулювання податкових відносин за певних умов цивільним законодавством та, зокрема, Господарським кодексом України. Наводить також інші міркування щодо непогодження з висновком суду першої інстанції.
Відповідач у своїх письмових запереченнях проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову такою, що відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому підстави для її скасування відсутні. Звертає увагу суду на те, що твердження позивача щодо відводу судді є необґрунтованими, оскільки ст.27 КАС України чітко передбачено підстави для відводу судді, проте клопотання, у задоволенні якого судом відмовлено не підпадає під жоден пункт цієї статті. Окрім цього , посилається на те, що як зазначено п.п.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків. Крім того, вважає, що згідно п.4 ч.1 ст.4 ГК України від 16.01.2003 року, не є предметом регулювання цього кодексу фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів. Таким чином, застосування штрафної санкції не є предметом регулювання ГК України, а отже вважає, що податковим органом правомірно застосовано штрафну санкцію у розмірі 50% від узгодженої суми податкового зобов'язання та винесено податкове повідомлення-рішення від 17.02.2006 року № 0000071830/2513 на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України № 2281-ІІІ від 21.12.2000 року.
Розглянувши апеляційну скаргу, наявні у справі докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія Львівського апеляційного господрського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
15 лютого 2006 року державною податковою інспекцією м. Львова було проведено перевірку ЛМКП «Львівводоканал»та складено акт №12/15-3 (а.с.7) на предмет порушення термінів сплати узгоджених сум податкового зобов'язання з земельного податку.
Перевіркою встановлено порушення п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III від 21.12.2002 року (зі змінами та доповненнями) та ст. 17 Закону України «Про плату за землю», : несвоєчасна сплата узгодженої суми податкового зобов'язання по земельному податку.
До акту перевірки подано розрахунок штрафних санкцій (а.с.8), з якого видно, що сума узгодженого податкового зобов'язання 79772 грн. проведена по карточці особового рахунку позивача 01.07.2003 року. Дата початку нарахування фінансових санкцій 05.08.2005 року, фактична оплата відбулась в період з 05.08.2005 року по 30.09.2005 року. Податковий борг сплачено із затримкою на 822 календарних дні.
На підставі вказаного акту державною податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення №000071830/2513 від 17.02.2006 року (а.с.6) про зобов'язання сплати штрафу в розмірі 39886 грн. 01 коп.
Як вбачається з матеріалів справи в оскаржуваному податковому повідомлені-рішенні зазначено, що штрафні санкції нараховані за затримку граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання.
Слід зазначити, що у сторін не виникає суперечностей щодо сум та строків, вказаних в розрахунку, в кількості прострочених календарних днів. Позивач не оскаржує саму форму прийняття податковим органом повідомлення-рішення. Спір виник щодо різного трактування сторонами правомірності застосування штрафу враховуючи строки, встановлені законодавством, а також з виду юридичної відповідальності. Позивач вважає, що штраф застосований до нього державною податковою службою є згідно ст.. 241 ГК України адміністративно-господарською санкцією, а тому санкція повинна застосовуватись у відповідності до ст.. 250 ГК України.
Відповідача вважає, що вданому випадку норми господарського кодексу застосовуватись не повинні, оскільки строки давності щодо стягнення податкового боргу визначаються відповідно до п. 15.1 та п 15.2 ст. 15 Закону України № 2181-III від 21.12.2002 року.
Апеляційний господарський суд також приймає до уваги, що позивач не заперечує, що податковий борг погашено із затримкою більше 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання, а саме на 822 календарних дні.
Як вбачається з податкового повідомлення-рішення відповідачем штрафні санкції нараховано на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-III від 21.12.2002 року.
У п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-III від 21.12.2002 року визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних 30 останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі 10% такої суми; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання -у розмірі 20% такої суми; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання -у розмірі 50 % такої суми. Платник податків сплачує один із зазначених у цьму підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані у п.п. 17.1.7-17.1.6 цього пункту чи ні.
Згідно розрахунку штрафних санкцій до податкового повідомлення-рішення №0000070830/2513 від 17.02.2006 року позивачем прострочено граничні сторки сплати узгоджених сум податкових зобов'язань більш ніж на 90 календарних днів, за що і було нараховано штрафні санкції.
Враховуючи вищенаведене апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що податковим повідомленням-рішенням від 17.02.2006 року штрафні санкції позивачу нараховані підставно.
Як вбачається з матеріалів справи, податкові зобов'язання по сплаті земельного податку були визначені та узгоджені платником податку зведеним розрахунком суми земельного податку на 2003 рік. Станом на 02.07.2003 року сума податкового зобов'язання ЛМКП «Львівводоканал»несплачена в термін згідно декларації становила 957267 грн. (а.с.74).
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України № 2181-III від 21.12.2002 року самостійно узгоджене податкове зобов'язання -це зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації, такий платник податків зобов'язаний подати нову податкову декларацію, що містить виправлені показники.
Як вбачається з положень п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України № 2181-III від 21.12.2002 року, платник податків, який самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій податковій декларації, зобов'язаний подати нову податкову декларацію, що містить виправлені показники.
Як вбачається з положень п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України № 2181-III від 21.12.2002 року, платник податків зобов'язаний, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку.
Відповідно до п.п.5.4.1 п.5.4 ст.5 зазначеного Закону узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визначається сумою податкового боргу.
Як підставно зауважив місцевий господарський суд штрафні санкції згідно податкового повідомлення-рішення від 17.02.2006 року застосовані до позивача у порядку визначеному Законом України № 2181-III від 21.12.2002 року.
Також апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого суду щодо застосування строків давності та стягнення податкового боргу при винесенні податковим органом податкового повідомлення-рішення, оскільки ст. 15 Закону № 2181-III від 21.12.2002 року встановлені граничні строки давності стягнення податкового боргу-1095 днів. При прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення відповідачем ці строки не пропущені.
Посилання позивача на норми господарського кодексу України, зокрема, щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій підставно не прийняті до уваги місцевим господарським судом, оскільки п.2.ст.241 ГК України визначено, що перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Таким законом, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державним цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України № 2181-III від 21.12.2002 року.
Відповідно до п.17.3 даного Закону, сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.
З огляду на вище викладене судом першої інстанції доцільно зроблено висновок, що у відповідача було достатніх правових підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Апеляційний господарський суд зазначає, що у відповідності з п.4 ст. 129 Конституції України та ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки скаржником не було надано доказів щодо спростування тверджень відповідача, то апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом ухвалено рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що постанова господарського суду Львівської області від 16.08.2006 року у справі № 5/764-12/144А відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200-206 Кодексу адміністративного судочинства України, Львівський апеляційний господарський суд,
Постанову господарського суду Львівської області від 16.08.2006 року у справі № 5/764-12/144А залишити без змін, апеляційну скаргу ЛМКП «Львівводонакал»-без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи скеровуються в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Бонк Т.Б.
Суддя Марко Р.І.
Суддя Бойко С.М.