Головуючий у 1 інстанції - Чернявська Т.І.
Суддя-доповідач - Білак С. В.
14 травня 2014 року справа №812/10726/13-а Приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Білак С.В., суддів Сухарька М.Г., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Котовський С.Б., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі № 812/10726/13-а за позовом ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Луганській області про визнання не чинним повідомлення від 10 грудня 2013 року № 11 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління державної міграційної служби України в Луганській області (далі - відповідач) про визнання не чинним повідомлення від 10 грудня 2013 року № 11 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Позивач просила:
визнати не чинним повідомлення Управління державної міграційної служби України в Луганській області від 10 грудня 2013 року № 11 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Управління державної міграційної служби України в Луганській області розпочати процес оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
у разі відмови Управлінням в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_2 зобов'язати викласти причини відмови.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що під час вирішення питання щодо надання статусу біженця необхідно враховувати чотири основні підстави, що включає в себе поняття «біженець», за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, 20 листопада 2013 року до Управління державної міграційної служби України в Луганській області із заявою про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, звернулась ОСОБА_2, громадянка Нігерії, про що свідчить паспорт НОМЕР_1, виданий 09 червня 2011 року владою Нігерії, та довідка про звернення за захистом в Україні від 20 листопада 2013 року за № 003724 (а.с.27, 28, 30, 36).
Причиною необхідності отримання такого статусу позивач визначає те, що вона бажає проживати на території України як біженець, оскільки в країні походження - Нігерії, відбуваються сутички між християнами та ісламістами групи «Боко Харам», а також, що її родича, християнського пастора, було вбито у вересні 2013 року в ході однієї із таких сутичок і тепер вона не має рідних в Нігерії (а.с.32, 33).
10 грудня 2013 року Управлінням державної міграційної служби України в Луганській області складено відповідний висновок щодо доцільності прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці Нігерії ОСОБА_2 (а.с.37-38).
Згідно з частинами 4, 6 статі 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на підставі вищевказаного висновку Управлінням державної міграційної служби України в Луганській області прийнято рішення (наказ від 10 грудня 2013 року за № 101-б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.48).
Про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачу 12 грудня 2013 року відповідно до приписів частини 7 статті 8 Закону України від 08 липня 2011 року «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вручено повідомлення від 10 грудня 2013 року № 11, про що свідчить її особистий підпис (а.с.35).
Правовий статус біженця, особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, державні гарантії захисту біженців визначається Конституцією України, Законами України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», «Про громадянство України», «Про імміграцію», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про протидію торгівлі людьми», чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон № 3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно із частиною 1 статті 8 Закону № 3671 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 статті 8 Закону № 3671).
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно з пунктом 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3», згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 3671 передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їхньому життю, безпеці чи свободі (пункт 23 Пленуму).
Як вбачається з матеріалів справи, з позивачем було проведено співбесіду, результати якої викладені в протоколі від 09 грудня 2013 року по справі № 2013LG0009 (а.с.43-44).
В ході проведення співбесіди ОСОБА_2 зазначила, що вона звернулась до Управління державної міграційної служби України в Луганській області з метою отримання статусу біженця в Україні. У Нігерії переслідуванню через громадянство Нігерії та національність - нігерійка, не піддавалась. Позивач сповідує християнство. У місті Ібадан, в якому проживала позивач, радикальні мусульманські групи постійно провокують християнське населення на конфлікт. Позивач є християнським пастором і всі її рідні сповідують християнство. Особисто утиску з релігійних міркувань позивач не піддавалась, але її дядько був вбитий у вересні 2013 року мусульманами. Про те, що протягом останніх двох років мешканці міста Ібадан, які сповідують християнство, піддавались принизливому поводженню та погрозам фізичної розправи, а мусульманські угрупування заходили до християнського храму апостолів Христа зі зброєю навіть під час богослужіння, позивачу розповідали рідні, двоюрідні брати та сестри та їх діти. Особистим свідком зазначених подій позивач не була. Батьки позивача мешкають у Сполучених Штатах Америки (батько більше 10 років, мати приблизно 2 роки), а рідні мешкають у Нігеріїї у м. Ібадан. З рідними, які мешкають у Нігерії, позивач спілкувалась телефоном приблизно два тижні тому, розмова йшла про сім'ю та дітей. Яких-небудь документів або інших доказів належності позивача до релігійної общини у неї не має (а.с.43-44).
Із висновку Управління державної міграційної служби України в Луганській області від 10 грудня 2013 року щодо доцільності прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, анкети особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 20 листопада 2011 року по справі № 2013LG0009 та реєстраційного листка на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 20 листопада 2011 року по справі № 2013LG0009, вбачається, що позивач прибула до України 07 вересня 2007 року з Нігерії з метою навчання у Луганському державному медичному університеті та протягом всього періоду навчання заявниця від'їздила до Нігерії. Востаннє вона прибула на територію України з Нігерії для продовження навчання 30 серпня 2011 року. 30 грудня 2011 року заявницю було знято з реєстраційного обліку у зв'язку з відрахування з навчального закладу. Після цього до моменту звернення за захистом в Україні заявниця перебувала на території України без документів на право перебування. Жодних підтверджень щодо її належності до християнських організацій Нігерії, і більш того факту її пасторської діяльності, позивачем надано не було. Крім того, позивачем зазначено, що вона не є членом громадської, політичної, релігійної або військової організації. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані із расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами позивача, ОСОБА_3 не була коли-небудь причетна. Документів, що підтверджують факти переслідувань або загрозу переслідувань щодо заявника, не має. Наміру повернутися в країну постійного проживання за наявності відповідних умов позивач не має. Побоювання заявниці щодо переслідування з боку радикального ісламістського угрупування «Боко Харам» грунтуються не на її власному досвіді, а на інформації, отриманій нею під час телефонних розмов з родичами, які дотепер проживають в м. Ібадан Нігерії (а.с.37-38, 50-52, 53-55).
З аналізу оновленої інформації по країні походження заявниці станом на грудень 2013 року, розміщеної в мережі Інтернет на офіційному сайті веб-ресурсу з питань біженців «Refworld» за електронною адресою: www.refworld.org (а.с.39-42), слідує:
1) право на релігійну свободу та вільне вираження релігійних переконань охороняється Конституцією країни, і відомості, що свідчили б про те, що хтось зазнавав проблем з боку федерального уряду стосовно практикування обраної релігії, відсутні. Загалом ті, хто побоюється неналежного поводження, матимуть можливість шукати захисту держави або альтернативу внутрішнього переміщення з метою уникнення локальної загрози;
2) Нігерія - велика країна і можливість внутрішнього переміщення буде цілком придатною альтернативою для тих, хто побоюється або зазнав неналежне поводження з боку недержавних агентів;
3) тим шукачам захисту, які побоюються переслідувань з боку угрупування «Боко Харам», слід шукати захисту у влади та переміститися до території поза північчю Нігерії, туди, де напади «Боко Харам» менш часті. Шукачам притулку даної категорії вірогідніше всього буде відмовлено у наданні захисту компетентними органами, однак кожну заяву слід розглядати на індивідуальній основі.
Крім цього, згідно з інформацією, що належить до категорії загальновідомої та міститься у відкритих джерелах, приблизно 50 відсотків населення Нігерії сповідують іслам, 45 - християнство, 5- прибічники місцевих культів. При цьому, територіально іслам сповідує більша частина населення північної країни, тоді як більшість населення півдня - християни.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішує покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням під час вирішення таких спорів.
Документів, які б свідчили про наявність підстав для надання статусу біженця, позивачем надано не було, загальне положення в країні походження не містить конкретних відомостей про утиски позивача. Докази переслідування позивача за національними, релігійними або етнічними мотивами також відсутні.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що умови, встановлені пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671, у позивача відсутні.
Обставин, які б свідчили про те, що позивач залишилась в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, при розгляді заяви встановлено не було.
Таким чином, умови, встановлені пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671, у позивача відсутні. Тому, рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ від 10 грудня 2013 року за № 101-б), прийнято відповідачем обґрунтовано і в межах наданих повноважень відповідно до статей 1, 8 Закону № 3671.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі № 812/10726/13-а за позовом ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Луганській області про визнання не чинним повідомлення від 10 грудня 2013 року № 11 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя С.В.Білак
Судді Т.Г.Гаврищук
М.Г.Сухарьок