Провадження № 22-ц/774/3562/14 Справа № 183/3950/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Березюк В. В. Доповідач - Кочкова Н.О.
Категорія
15 травня 2014 року м. Дніпропетровськ
15 травня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
Головуючого судді : Кочкової Н.О.,
Суддів: Максюти Ж.І., Чубукова А.П.,
При секретарі: Сичевській А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно за апеляційною скаргою ПАТ КБ «Надра» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2014 року , -
Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2014 року позовні вимоги задоволені частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором № 858850/ФЛ від 24 липня 2008 року в розмірі 1 162 542,92 грн., яка складається із: заборгованості за сумою кредиту у розмірі 629 353,63 грн., заборгованості за процентами по користуванню кредитом у розмірі 409 865,53 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі 59 677,90 грн. та штрафу у розмірі 63 645,86 грн.; стягнуто з відповідачів по 1720,50 грн. на повернення судових витрат (а.с. 53-56).
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Надра», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі (а.с. 60-61).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 24 липня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 828850/ФЛ, згідно умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 79 626,96 доларів США, а позичальник зобов'язався використати кредит на визначені договором цілі, забезпечити його повернення, сплату нарахованих відсотків у встановлений термін. Договір було укладено строком до 12 липня 2028 року, за користування кредитом була встановлена процента ставка у розмірі 14,49 % річних.
На забезпечення належного виконання умов кредитного договору, між позивачем та ОСОБА_2 24 липня 2008 року було укладено іпотечний договір, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,15 га, яка розташована по АДРЕСА_1, яка придбана відповідачем ОСОБА_2 що підтверджується договором купівлі-продажу від 24 липня 2008 року (а.с. 10-11, 12). Крім того, 24 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки, відповідно до якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань по кредитному договору (а.с. 8).
Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд 1 інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконала, допустивши прострочення повернення кредиту та процентів за користування грошовими коштами, внаслідок чого станом на 07 березня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 145 445,13 доларів США, що у еквіваленті за курсом НБУ складає 1 162 542, 92 грн., яка складається заборгованості по кредиту у розмірі 78 738,10 доларів США, що у еквіваленті 629 353,63 грн., заборгованості по відсоткам у розмірі 51 278,06 доларів США, що у еквіваленті 409 865,53 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі 7466,27 доларів США, що у еквіваленті 59 677,90 грн., штрафу у розмірі 7 962,70 доларів США, що у еквіваленті складає 63 645,86 грн, яка підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку.
Вказані висновки ніким не оспорюються, тому апеляційним судом рішення суду у частині стягнення заборгованості не ревізується.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції посилався на ст.ст. 182, 334 ЦК України, п. 16 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 24 липня 2008 року, та виходив із того, що ОСОБА_2 у відповідності до вищевказаних норм закону не набула права власності на земельну ділянку, оскільки після укладення договору купівлі-продажу не зареєструвала своє право власності на придбану земельну ділянку.
Однак, із вказаними висновками суду погодитись неможливо з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 575, ст. 589, ч.2 ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та п.3.3.5, статті 5 іпотечного договору (які фактично не були застосовані судом), у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Оскільки суд 1 інстанції фактично не застосував закон, який підлягав застосуванню, рішення суду згідно із п.4 ч.1, ч.2 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Посилання суду на те, що ОСОБА_2 не набула права власності на земельну ділянку, оскільки після укладення договору купівлі-продажу не зареєструвала своє право власності, - не являється підставою для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення, оскільки відповідно до договору іпотеки предметом іпотеки є земельна ділянка, що стане власністю іпотекодавця в майбутньому після отримання державного акта на право приватної власності на землю, який буде виданий на підставі договору купівлі-продажу, що укладений між іпотекодавцем і ОСОБА_4 (а.с.10), а відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно до ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 25 Закону України від 2 жовтня 1992 р. N 2654-XII "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження. У позовній заяві позивач просив встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» із початковою ціною продажу, яку буде визначено в межах виконавчого провадження на підставі ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вказаний спосіб реалізації предмета іпотеки не протирічать закону, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись п.4 ч.1, ч.2 ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Надра» - задовольнити.
Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2014 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог - скасувати та ухвалити нове рішення.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 858850/ФЛ від 24 липня 2008 року в розмірі 1 162 542,92 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1, яка придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 24 липня 2008 року.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: