24 квітня 2014 року м. Львів Справа № 876/2577/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Рибачука А.І.,
суддів - Клюби В.В., Яворського І.О.,
з участю секретаря - Саламахи О.І.,
представника позивача - Копинця А.В.,
представників відповідача - Чижевського М.В., Кундика В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року по справі № 813/9573/13-а за позовом Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів «Трускавецькурорт» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Трускавецькурорт») до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів «Трускавецькурорт» (далі - ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Дрогобицька ОДПІ), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької ОДПІ від 08 жовтня 2013 року № 0002562210.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Дрогобицької ОДПІ від 08 жовтня 2013 року № 0002562210.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Дрогобицька ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 18 вересня 2013 року № 95/22-1/30322940, а тому висновки суду першої інстанції про протиправність даного податкового повідомлення-рішення та відповідно про наявність підстав для його скасування є помилковими.
Представники відповідача в судовому засіданні підтримали вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 18 вересня 2013 року № 95/22-1/30322940, складеного за результатами позапланової невиїзної перевірки ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Леміш груп» (далі - ТзОВ «Леміш груп») за період з 01 червня 2010 року по 31 грудня 2012 року, Дрогобицькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 жовтня 2013 року № 0002562210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 1714561.00 грн., з яких на 1371649.00 грн. за основним платежем та на 342912.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 1371649.00 грн.
Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Леміш груп» не спричинили реального настання правових наслідків, укладені між ними угоди носять фіктивний характер, оскільки ТзОВ «Леміш груп» будь-якої господарської діяльності не здійснювало, за юридичною адресою не знаходилось, було створено лише з метою надання податкової вигоди третім особам, що підтверджується вироками Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року по справі № 2610/9798/2012 та від 24 січня 2012 року по справі № 1-2005/11, якими визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частинами 1, 2 статті 205 Кримінального кодексу України, керівників та засновників ТзОВ «Леміш груп» ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у зв'язку з чим позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми цього податку, вказані у податкових накладних, виписаних даним контрагентом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що викладені в акті перевірки від 18 вересня 2013 року № 95/22-1/30322940 висновки про порушення ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на додану вартість, є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на вироках Шевченківського районного суду м. Києва щодо керівників та засновників ТзОВ «Леміш груп» за відсутності дослідження первинних документів позивача, що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.
Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Як видно з матеріалів справи, на момент проведення відповідачем перевірки ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт» оригінали первинних документів по фінансово-господарських відносинах з ТзОВ «Леміш груп» за період з 01 червня 2010 року по 31 грудня 2012 року були вилучені УБОЗ ГУ УМВС України у Львівській області, що підтверджується копією протоколу виїмки від 03 липня 2012 року, та були приєднані до матеріалів кримінальної справи, а відповідно не були предметом дослідження під час проведення перевірки.
Таким чином, висновки податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість ґрунтуються лише на інформації, яка міститься в довідці від 21 грудня 2010 року № 1/23-2/30322940 «Про результати проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності та опрацювання встановлених ризикових операцій ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт», довідці від 02 березня 2012 року №1/22-10/30322940 «Про результати проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності та опрацювання встановлених ризикових операцій ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт», а також у вироках Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2012 року по справі №2610/9798/2012 по обвинуваченню керівника та засновника ТзОВ «Леміш груп» ОСОБА_4 у скоєнні злочинів, передбачених частиною 5 статті 27, частини 1 статті 205, частини 2 статті 358 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво та підробка документів) та від 24 січня 2012 року по справі №1-2005/11 по обвинуваченню керівника та засновника ТзОВ «Леміш груп» ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені вище вироки суду не можуть служити самостійною і достатньою підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, так як питання реальності господарських операцій між ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт» та ТзОВ «Леміш груп» при їх ухваленні не досліджувалося, і обставини формування позивачем податкового кредиту не встановлювалися, а тому наведені в них висновки про створення ТзОВ «Леміш груп» без мети реального провадження підприємницької діяльності та недослідження податковим органом відповідної первинної документації позивача під час проведення перевірки жодним чином не свідчить про безтоварність господарських операцій між даними господарськими товариствами.
Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Окремо слід зазначити, що постановою слідчого другого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління ФР ГУ Міндоходів у Львівській області підполковника податкової міліції Туранського Ю.В. закрито кримінальне провадження, розпочате за фактом несплати службовими особами ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт» податку на додану вартість в сумі 1371649.00 грн., що був зафіксований згаданим вище актом перевірки, у зв'язку з відсутністю в діянні службових осіб ЗАТ ЛОЗ «Трускавецькурорт» складу кримінального правопорушення (злочину) передбаченого частиною 2 статті 212 Кримінального кодексу України.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року по справі № 813/9573/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: А.І. Рибачук
Судді В.В. Клюба
І.О. Яворський
Повний текст ухвали виготовлено 29 квітня 2014 року.