14 травня 2014 року Чернігів Справа № 825/1292/14
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Тихоненко О.М.,
за участі секретаря Тищенко М.В.,
представника позивача Васильєва О.М.,
представників відповідача Ананка Ю.М., Хроленка О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Автоком-Сервіс» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
17.04.2014 Приватне підприємство «Автоком-Сервіс» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області) та просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 10.04.2014: № 0001102200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 247 074,00 грн. (197 659,00 грн. за основним платежем та 49 415,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0001112200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 152 396,00 грн. (101 597,00 грн. за основним платежем та 50 799,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).
Свої вимоги позивач мотивує тим, що на протязі 2012-2013 років останній мав господарські взаємовідносини з контрагентами, а саме: Приватним підприємством «АВК-БУД» (далі - ПП АВК-БУД) з приводу купівлі товару (договори купівлі-продажу від 12.11.2012 № 1211 та від 19.03.2013 № 1903); Товариством з обмеженою відповідальністю «Новітні Технології Модернізації» (далі - ТОВ «Новітні Технології Модернізації») з приводу комплексних робіт з будівництва (договір будівельного підряду № 2198 від 27.12.2012 та договір підряду № 1203 від 20.05.2013); Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Георесурси» (далі - ТОВ «НВП «Георесурси») з приводу купівлі товару та надання послуг (договір купівлі-продажу № 18/06/13-1 від 18.06.2013, договір надання послуг № 18/06/13-2 від 18.06.2013 та договір надання послуг № 13/5/13-01 від 13.05.2013); Приватним підприємством «Оптовичок» (далі - ПП «Оптовичок») з приводу надання послуг з технічного обслуговування (договір надання послуг № 01/04/13-1 від 01.04.2013); Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Автотехмаркет» (далі - ТОВ «СЦ «Автотехмаркет») з приводу придбання товару, в тому числі запасних частин для автомобіля (договір про дострокове постачання № 15/1 від 20.02.2012); Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Мастер» (далі - ТОВ «Строй Мастер») з приводу перевезення вантажів (договір № 2207 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні від 22.07.2013). Сума коштів, сплачених позивачем за отримані товари (роботи, послуги), віднесена ним до складу валових витрат та суму податку на додану вартість (далі - ПДВ) сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договори, накладні, акти виконаних робіт, рахунки, виписки банку, касові ордери, оборотно-сальдові відомості, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар (роботи, послуги) був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Також, необхідно зазначити, що при заповненні додатку ТП в рядку А1 були відображені однією сумою доходи отримані від здійснення торгівельної діяльності котра підлягає патентуванню (готівка) та котра не підлягає (безготівкова). Крім того, у випадку одночасного здійснення платником податків діяльності, яка підлягає патентуванню, та інших видів діяльності і при неможливості здійснити пряме розмежування між ними суми амортизаційних відрахувань та витрат, для визначення їх розміру застосовується коефіцієнт, визначений по співвідношенню суми прибутку від діяльності, що не підлягає патентуванню, до загальної суми прибутку з урахуванням діяльності, що підлягає патентуванню. Таким чином, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки від 31.03.2014 № 829/22/35956320, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 31.03.2014 № 829/22/35956320. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, в результаті чого занижено ПДВ на суму 197 659,00 грн.; пп.14.1.27, пп.14.1.246 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.267.1.1. п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 101 597,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 10.04.2014: № 0001102200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 247 074,00 грн. (197 659,00 грн. за основним платежем та 49 415,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0001112200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 152 396,00 грн. (101 597,00 грн. за основним платежем та 50 799,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями). Також податковий орган зазначає, що факт здійснення операцій позивача з ПП «АВК-БУД», ТОВ «НВП «Георесурси», ПП «Оптовичок», ТОВ «Новітні Технології Модернізації», ТОВ «СЦ «Автотехмаркет» по поставці товарно-матеріальних цінностей на користь позивача не доведено стосовно врахування реального часу здійснення операцій, находження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, транспортних засобів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для виконання такого постачання або здійснення діяльності. Таким чином, первинні бухгалтерські документи, складені від імені контрагентів - ПП «АВК-БУД», ТОВ «НВП «Георесурси», ПП «Оптовичок», ТОВ «Новітні Технології Модернізації», ТОВ «СЦ «Автотехмаркет» не є документами, які можуть бути підставою для відображення в податковому обліку ПП «Автоком-Сервіс». В судовому засіданні представники відповідача підтримали вищезазначену позицію та вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Позивач (код ЄДРПОУ 35956320) зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 11.06.2008, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 581471 (том № 1 а.с.7), з 12.06.2008 перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Чернігові, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 12.05.2010 № 326/10/29-017 (том № 1 а.с.10) та з 23.06.2008 є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом № 100123318 НБ № 072236 про реєстрацію платника ПДВ (том № 1 а.с.9).
Згідно довідки АА № 604816 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.11 торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; 45.32 роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 71.20 технічні випробування та дослідження (том № 1 а.с.8).
Судом встановлено, що ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області на підставі направлень від 03.03.2014 № 715-717, згідно із ст.ст.20, 77, 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка, проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 31.03.2014 № 829/22/35956320 (далі - акт перевірки) (том № 2 а.с.12-46).
В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, в тому числі:
п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 197 659,00 грн., в тому числі за: березень 2012 року - 1 285,00 грн., листопад 2012 року - 19 118,00 грн., грудень 2012 року - 23 205,00 грн., лютий 2013 року - 5 100,00 грн., березень 2013 року - 6 283,00 грн., квітень 2013 - 31 004,00 грн., травень 2013 року - 19 260,00 грн., червень 2013 року - 40 611,00 грн., липень 2013 року - 51 793,00 грн.;
пп.14.1.27, пп.14.1.246 п.14.1 ст.14, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.267.1.1. п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 101 597,00 грн., в тому числі за 2012 рік на суму 53 384,00 грн., за 2013 рік на суму 48 213,00 грн.
За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 10.04.2014:
№ 0001102200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 247 074,00 грн. (197 659,00 грн. за основним платежем та 49 415,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (том № 2 а.с.47);
№ 0001112200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 152 396,00 грн. (101 597,00 грн. за основним платежем та 50 799,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (том № 2 а.с.48).
Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпунктом 14.1.27. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п.138.1. ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що позивачем укладено ряд договорів, а саме:
12.11.2012 позивачем (Покупець) укладено договір № 1211 купівлі-продажу з ПП «АВК-БУД» (Продавець) (том № 1 а.с.30). Відповідно до вказаного договору Продавець зобов'язується передавати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується оплатити товар та прийняти його. Так, на протязі листопада-грудня 2012 року ПП «АВК-БУД» надано позивачу товар, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ПП «АВК-БУД» суму коштів за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями (том № 1 а.с.31-59);
19.03.2013 позивачем (Покупець) укладено договір № 1903 купівлі-продажу з ПП «АВК-БУД» (Продавець) (том № 1 а.с.62). Відповідно до вказаного договору Продавець зобов'язується передавати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується оплатити товар та прийняти його. Так, на протязі березня 2013 року ПП «АВК-БУД» надано позивачу товар, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ПП «АВК-БУД» суму коштів за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями (том № 1 а.с.63-65, 69-71, 73-75);
27.12.2012 позивачем (Замовник) укладено договір будівельного підряду № 2198 з ТОВ «Новітні Технології Модернізації» (Генпідрядник) (том № 1 а.с.83-85). Відповідно до вказаного договору Генпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати увесь комплекс робіт з будівництва лінії випробувань та досліджень колісних транспортних засобів та машин за адресою: вул.. Інструментальна, 34, м. Чернігів у відповідності до проектної документації, а Замовник зобов'язується надати Генпідряднику будівельний майданчик для виконання робіт, проектно-кошторисну документацію, дозвіл на початок виконання робіт та інше. Так, в лютому 2013 року ТОВ «Новітні Технології Модернізації» виконано комплекс робіт з будівництва, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Новітні Технології Модернізації» суму коштів за надані послуги. Розрахунки між замовником та генпідрядником здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: актом виконаних робіт, податковою накладною, актом використання матеріалів, платіжним дорученням (том № 1 а.с.86-88, 95);
20.05.2013 позивачем (Замовник) укладено договір підряду № 1203 з ТОВ «Новітні Технології Модернізації» (Підрядник) (том № 1 а.с.96-97). Відповідно до вказаного договору Замовник доручає, а Підрядник зобов'язується виконати роботи по поліпшенню будівлі, лінії технічних випробувань та досліджень колісних транспортних засобів та машин за адресою: вул.. Інструментальна, 34е, м. Чернігів на умовах, викладених в даному договорі, а Замовник зобов'язується своєчасно прийняти виконану роботу та оплатити її у відповідності з фактичними об'ємами виконаних робіт. Так, в червні 2013 року ТОВ «Новітні Технології Модернізації» виконано комплекс передбачених договором робіт, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Новітні Технології Модернізації» суму коштів за надані послуги. Розрахунки між замовником та генпідрядником здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: актами виконаних робіт, податковими накладними, актами використання матеріалів, актами передачі-прийняття матеріалів, платіжним дорученням (том № 1 а.с.98-122);
18.06.2013 позивачем (Покупець) укладено договір № 18/06/13-1 купівлі-продажу з ТОВ «НВП «Георесурси» (Продавець) (том № 1 а.с.125). Відповідно до вказаного договору Продавець зобов'язується передавати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується оплатити товар та прийняти його. Так, на протязі травня-липня 2013 року ТОВ «НВП «Георесурси» надано позивачу товар, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «НВП «Георесурси» суму коштів за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: рахунками-фактури, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями (том № 1 а.с.126-173, 176-178, 180-192);
13.05.2013 позивачем (Замовник) укладено договір № 13/5/13-01 надання послуг з ТОВ «НВП «Георесурси» (Виконавець) (том № 2 а.с.128). Відповідно до вказаного договору Виконавець зобов'язується надавати послуги з технічного обслуговування обладнання станції технічного обслуговування, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
18.06.2013 позивачем (Замовник) укладено договір № 18/06/13-2 надання послуг з ТОВ «НВП «Георесурси» (Виконавець) (том № 1 а.с.193). Відповідно до вказаного договору Виконавець зобов'язується надати послуги по встановленню воріт ролетних великих, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги. Так, на протязі червня 2013 року ТОВ «НВП «Георесурси» надано позивачу послуги, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «НВП «Георесурси» суму коштів за надані послуги. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: рахунками-фактури, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжним дорученням (том № 1 а.с.194-199, 203);
01.04.2013 позивачем (Замовник) укладено договір № 01/04/13-1 надання послуг з ПП «Оптовичок» (Виконавець) (том № 1 а.с.204). Відповідно до вказаного договору Виконавець зобов'язується надати послуги з технічного обслуговування обладнання станції технічного обслуговування, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. Так, на протязі квітня 2013 року ПП «Оптовичок» надано позивачу послуги, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Оптовичок» суму коштів за надані послуги. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: рахунками-фактури, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжним дорученням (том № 1 а.с.205-216, 218-223);
20.02.2012 позивачем (Покупець) укладено договір про довгострокове постачання № 15/1 з ТОВ «СЦ «Автотехмаркет» (Постачальник) (том № 1 а.с.224). Відповідно до вказаного договору Постачальник зобов'язується протягом дії Договору поставляти Покупцю товари (в тому числі, але не виключно - запасні частини для автомобілів) окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в видатковій накладній, Покупець зобов'язаний приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах. Так, на протязі березня 2012 року ТОВ «СЦ «Автотехмаркет» надано позивачу товар, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «СЦ «Автотехмаркет» суму коштів за надані послуги. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжним дорученням (том № 1 а.с.225-230, 232-233, том № 2 а.с.147-149);
22.07.2013 позивачем (Замовник) укладено договір № 2207 про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні з ТОВ «Строй Мастер» (Перевізник) (том № 1 а.с.234-235). Відповідно до вказаного договору Замовник зобов'язується надавати для перевезення вантажі, а Перевізник приймати їх та доставляти вантажі до вказаного пункту призначення. Так, на протязі липня 2013 року ТОВ «Строй Мастер» надано позивачу послуги, а позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Строй Мастер» суму коштів за надані послуги. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.
Реальність виконання вказаної господарської операції підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, платіжним дорученням (том № 1 а.с.236-241, том № 2 а.с.151).
Вказані операції належними чином відображена в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується картками рахунку: 6851, 631 (том № 1 а.с.60-61, 123-124, 200-202, 217, 231, ).
На підтвердження факту використання в господарській діяльності, придбаних у вищезазначених контрагентів товарів (робіт, послуг) позивачем надано акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, акти списання, накази про введення в експлуатацію основних засобів, інструкції по експлуатації та каталог запасних частин, технічний паспорт на виробничий будинок, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, дані підстанції трансформаторної комплектної, інвентарні картки обліку основних засобів, інструкції по експлуатації станків (том № 1 а.с.66-68, 72, 76-82, 89-95, 174-175, 179, 242-244, 248-256, том № 2 а.с.1-11, 129-136).
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.
Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Як на підставу нікчемності правочину позивача з вищезазначеними контрагентами відповідач посилається на 1. Акт ДПІ у м. Чернігові ДПС від 27.06.2013 № 160/22/38341028 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Оптовичок» щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за вересень-грудень 2012 року, січень-квітень 2013 року, яким встановлено, що не можливо підтвердити факт реального здійснення господарських операцій за вересень-грудень 2012 року, січень-квітень 2013 року з контрагентами постачальниками та з контрагентами покупцями; 2. Акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 30.05.2013 № 144/22-6/37069382 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Новітні Технології Модернізації» з питань документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Інтер Стіл Корпорейшн» за лютий-березень 2013 року, яким встановлено неможливість реального здійснення господарських відносин та неможливість проведення зустрічної звірки із покупцями; 3. Акт ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 08.11.2013 № 258/22/35108691 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «НВП «Георесурси» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за березень-липень 2013 року, яким встановлено, що станом на 08.11.2013 не можливо документально підтвердити реальність здійснення господарських відносин із постачальниками товарів (робіт, послуг) на загальну суму ПДВ 155 114,00 грн., у тому числі за березень 2013 року - 5 662,00 грн., за квітень 2013 року - 11 312,00 грн., за травень 2013 року - 41 210,00 грн., за червень 2013 року - 27 719,00 грн., за липень 2013 року - 69 211,00 грн. та з покупцями товарів (робіт, послуг) на загальну суму ПДВ 155967,00 грн.; 4. Акт ДПІ у м. Чернігові ДПС від 27.06.2013 № 161/22/34018801 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «АВК-БУД» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за червень-липень, жовтень-листопад 2012 року, січень, березень, квітень 2013 року, яким встановлено, що станом на 27.06.2013 не можливо документально підтвердити реальність здійснення господарських відносин із постачальниками на загальну суму ПДВ 438 394,00 грн. та з покупцями на загальну суму ПДВ 439 465,00 грн.; 5. Акт Ленінської ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області від 06.12.2013 № 348/22-06-34580308 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СЦ «Автотехмаркет» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.10.2010 по 31.12.2012 та податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 30.09.2013 по взаємовідносинам з ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол», яким встановлено порушення вимог ПК України, в результаті чого неправомірно завищено доходи на загальну суму 641 888,00 грн., неправомірно завищено витрати на загальну суму 405 336,00 грн. Також, за період з 01.10.2010 по 30.09.2013 завищено податкові зобов'язання у сумі 128 378,00 грн. та завищено податковий кредит по операціям з придбання товарів (запасні частини для автомобілів) від ТОВ «Вектра 3000» на загальну суму 81 067,00 грн.; 6. Акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 14.08.2013 № 208/22-22/37069382 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Новітні Технології Модернізації» з питань документального підтвердження господарських відносин за період з 01.01.2012 по 30.06.2013, яким встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за перевіряє мий період (том № 2 а.с.59-115).
Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.
Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.
Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентами.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.
Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.
Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача - ПП «АВК-БУД», ТОВ «НВП «Георесурси», ПП «Оптовичок», ТОВ «Новітні Технології Модернізації», ТОВ «СЦ «Автотехмаркет» зареєстровані в якості юридичних осіб, взяті на податковий облік в якості платників податків, та є платниками податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи (том № 1 а.с.13-29, 245-247).
Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочини позивача з вищезазначеними контрагентами укладено позивачем з метою отримання товарів (робіт, послуг), тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.
Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.
Суми за вказаними правочинами включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.
Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.
Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарської операції, за наслідками якої виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем товару, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.
За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.
Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Також, необхідно зазначити, що при заповнені Додатка ТП Декларації з податку на прибуток за 2012 рік показник строки А3 «Інші витрати, понесені у зв'язку з отриманням доходів, визначених у рядку А1» був вирахуваний наступним чином:
Інші витрати складаються з адміністративних витрат та витрат на збут.
В свою чергу адміністративні витрати підприємства за 2012 рік, які підлягають розподілу між патентованою та непатентованою діяльністю склали 455 273,00 грн., та складаються з:
амортизація основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів загальногосподарського використання - 37 296,00 грн.;
плата за розрахунково-касове обслуговування - 15 830,00 грн.;
забезпечення підприємства канцелярським приладдям - 10 204,00 грн.;
заробітна плата адміністративного персоналу - 185 284,00 грн.;
нарахування на зарплату - 63 260,00 грн.;
витрати на електропостачання - 90 067,00 грн.;
витрати на опалення - 21 698,00 грн.;
витрати на телефонний зв'язок - 18 461,00 грн.;
орендна плата за землю - 5 173,00 грн.;
витрати на страхування майна - 1 991,00 грн.;
витрати на періодичні видання - 3 563,00 грн.;
витрати на інші послуги для забезпечення господарської діяльності - 2 446,00 грн.
З них 172 914,00 грн., було відображено в рядку Б3 Додатку ТП Декларації з податку на прибуток за 2012 рік.
Отже, сума адміністративних витрат, що підлягають розподілу між патентованою та непатентованою діяльністю становить 282 359,00 грн. (455 273,00 грн. - 172 914,00 грн.)
До складу Витрат на збут за 2012 рік, які становлять 124 541,00 грн., і які пов'язані виключно з реалізацією товарів, входять наступні витрати:
амортизація основних засобів, пов'язаних зі збутом товарів - 21 956,00 грн.;
витрати на транспортування товарів - 14 546,00 грн.;
заробітна плата працівників, що зайняті збутом товарів - 62 458,00 грн.;
нарахування на зарплату - 23 228,00 грн.;
витрати на рекламу - 2 084,00 грн.;
витрати на страхування - 268,00 грн.
Отже витрати, що підлягають розподілу між патентованою та непатентованою торгівельною діяльністю, складають 406 900,00 грн. (282 359,00 грн. + 124 541,00 грн.).
Також, суд звертає увагу на той факт, що Державна податкова служба України в своєму листі від 27.10.2011 № 4445/6/15-1216 щодо обліку доходів, витрат та амортизаційних відрахувань, що неможливо чітко розподілити між діяльністю, що підлягає патентуванню та іншими видами діяльності, зазначила, що: «Відповідно до п.152.2 ст.152 ПК України платник податку, який проводить діяльність, що підлягає патентуванню відповідно до розділу XII цього Кодексу, зобов'язаний окремо визначати податок від кожного виду такої діяльності та окремо визначати податок від іншої діяльності. З цією метою ведеться окремий облік доходів, отриманих від діяльності, що підлягає патентуванню, та витрат, пов'язаних з веденням діяльності з урахуванням від'ємного значення як результату розрахунку об'єкта оподаткування.
Згідно з п.14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Пунктом 152.11 статті 152 ПК України встановлено, що платники податку, дохід (прибуток) яких повністю та/або частково звільнено від оподаткуванням цим податком, а також ті, що проводять діяльність, яка підлягає патентуванню, ведуть окремий облік доходу (прибутку), який звільняється від оподаткування згідно з нормами цього Кодексу, або доходу, отриманого від діяльності, що підлягає патентуванню. При цьому:
до складу витрат таких платників податку, пов'язаних з отриманням доходу (прибутку), що не звільняється від оподаткування, не включаються витрати, пов'язані з отриманням такого звільненого доходу (прибутку);
сума амортизаційних відрахувань, нарахованих на основні засоби, що використовуються для отримання такого звільненого доходу (прибутку), не враховується у витратах, пов'язаних з отриманням доходу (прибутку), що не звільняється від оподаткування.
У разі якщо основні засоби використовуються для отримання звільненого доходу (прибутку) та інших доходів (прибутків), які підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом на загальних підставах, витрати платника податку підлягають збільшенню на частку загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань, яка так відноситься до загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань звітного періоду, як сума доходів (прибутків), що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом на загальних підставах, відноситься до загальної суми доходів (прибутків) з урахуванням звільнених.
Таким чином, у випадку одночасного здійснення платником податків діяльності, яка підлягає патентуванню, та інших видів діяльності і при неможливості здійснити пряме розмежування між ними суми амортизаційних відрахувань та витрат, для визначення їх розміру застосовується коефіцієнт, визначений по співвідношенню суми прибутку від діяльності, що не підлягає патентуванню, до загальної суми прибутку з урахуванням діяльності, що підлягає патентуванню».
Крім того, актом перевірки (п.3.1.2) встановлено, що дохід від ЛПЦ (лакофарбувального підрозділу) позивача менше сум нарахованої амортизації в розмірі 204 781,58 грн. за 2012 рік та 87 052,97 грн. за 2013 рік.
ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області зазначає, якщо економічні вигоди підприємства від лакофарбу вального підрозділу менше, ніж очікувалась, то необхідно переглянути питання щодо збільшення терміну корисного використання об'єкта основних засобів та зменшення сум нарахованої амортизації, а тому представники відповідача вважають, що перевищення витрат над доходами не є використанням в господарській діяльності та виключається з витрат підприємства.
Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Пунктом 144.3 статті 144 ПК України передбачено, що не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування:
витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.
Термін «невиробничі основні засоби» означає необоротні матеріальні активи, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.
А, отже право платника податків на віднесення сум за ЛПЦ до витрат не ставить в залежність від отримання прибутку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.
Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 2% розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827,00 грн.) та не більше 4 розмірів мінімальних заробітних плат (до 4 872,00 грн.).
Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10% розміру ставки судового збору (182,70 грн. - 487,20 грн.). Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Позивачем під час подання адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 487,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 159 від 16.04.2014 (а.с.2).
Тому відповідно до вимог ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 487,20 грн. присуджується на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 10.04.2014 № 0001102200 та № 0001112200.
Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Приватного підприємства «Автоком-Сервіс» (код ЄДРПОУ 35956320) судовий збір в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя О.М. Тихоненко