іменем україни
14 травня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,
Умнової О.В., Фаловська І.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру», ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Ікос Фінанс», треті особи: орган опіки та піклування Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання іпотечного договору недійсним за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Ікос Фінанс» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 07 листопада 2013 року,
У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 26 червня 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Тріада» (далі - ТОВ «Тріада») в особі директора ОСОБА_4 отримало від акціонерного товариства «АвтоЗАЗбанк» (далі - АТ «АвтоЗАЗбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру» (далі - ПАТ «Банк Кіпру»), 600 тис. грн. У забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що на момент укладення зазначеного договору іпотеки позивачка, яка є дитиною іпотекодавця, була неповнолітньою, а згоди органу опіки і піклування на його укладення сторони не отримували, просила визнати договір іпотеки недійсним.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 07 листопада 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір іпотеки від 26 червня 2007 року, укладений між АТ «АвтоЗАЗбанк» та ОСОБА_4 недійсним. Розподілено судові витрати.
У касаційній скарзі ТОВ «Ікос Фінанс» просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладення договору іпотеки неповнолітня ОСОБА_3, дочка іпотекодавця, мала право користування спірним житловим будинком, проте згода органу опіки і піклування не надавалася, що є підставою для визнання указаного договору недійсним.
Апеляційний суд погодився із мотивами та висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що неповнолітня ОСОБА_3 на час укладення спірного договору іпотеки мала інше житло.
Проте повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що 26 червня 2007 року ТОВ «Тріада» в особі ОСОБА_4 уклало із АТ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником якого є ПАТ «Банк Кіпру» кредитний договір, відповідно до умов якого отримало 600 тис. грн. У забезпечення виконання умов кредитного договору банк того ж дня уклав з ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1.
19 травня 2011 року банк відступив право вимоги за зазначеними договорами товариству з обмеженою відповідальністю «Ікос Фінанс» (далі - ТОВ «Ікос Фінанс»).
Пред'являючи позов, ОСОБА_3, посилалась на те, що на момент укладення договору іпотеки вона була неповнолітньою, мала право користування житловим будинком, переданим в іпотеку, а згоди органу опіки і піклування на його укладення сторони договору не отримували.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення районного суду, не звернув уваги на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 придбаний ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_6, а тому він з письмової згоди дружини мав право розпоряджатися цим майном на власний розсуд.
Статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 мають дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у ч. 6 ст. 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.
Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивачка майнових прав на спірну квартиру не має.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Разом із тим апеляційний суд не звернув уваги на положення п. 6 договору іпотеки від 26 червня 2007 року за яким іпотекодавець засвідчив, що малолітніх та неповнолітніх членів сім'ї, а також інших непрацездатних осіб, які б згідно з законом мали право користування жилим приміщенням і чиї права та охоронювані законом інтереси порушувалися б внаслідок укладення цього договору немає (а.с. 99-101).
Крім того, існує нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4, яка ніким не скасована та в якій вказано, що внаслідок передачі в іпотеку житлового будинку АДРЕСА_1 ним не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей (а.с. 108).
Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилась довідка квартального комітету № 19 від 21 червня 2007 року, яка надавалась при оформленні договору іпотеки та відповідно до якої у спірному житловому будинку неповнолітні особи не зареєстровані (а.с. 109).
При цьому апеляційний суд належним чином не перевірив повноважень Квартального комітету № 19 на видачу довідки про зареєстрованих у житловому будинку осіб, не дали оцінки рішенню виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 жовтня 2002 року «Про легалізацію шляхом повідомлення квартального комітету № 19» та Положенню про квартальний комітет, відповідно до якого зазначений комітет наділений повноваженнями вести облік громадян, у тому числі й за спірною адресою.
Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, неповно з'ясував обставини справи, не дав належної правової оцінки доказам, на які посилались відповідачі в обґрунтування своїх заперечень, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Встановивши розбіжності наданої інформації, викладеної у довідках сектору адресно-довідкової роботи Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, відносно дати реєстрації позивачки у спірному будинку, суд апеляційної інстанції належним чином не з'ясував причин таких розбіжностей, не дав оцінки будинковій книзі, яка є первинним документом, що містить інформацію про наявність права осіб на користування житловим будинком, не перевірив, чи містяться у ній відомості щодо проживання неповнолітньої ОСОБА_3 у спірному житловому будинку на момент укладення іпотечного договору.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ікос Фінанс» задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 07 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
О.В. Умнова
І.М. Фаловська