іменем україни
14 травня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року,
У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 26 грудня 2007 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 72 965 доларів США. У результаті порушення умов кредитного договору за ним утворилася заборгованість. Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 109 173,23 доларів США.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» кошти у розмірі 875 839 грн. 23 коп.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив свої зобов'язання за кредитним договором, у результаті чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню.
Апеляційний суд погодився із доводами та висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що застосування строку позовної давності неможливе, оскільки банк протягом усього строку кредитного договору вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, яка підлягає сплаті.
Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.
Судами встановлено, що відповідно до умов кредитного договору від 26 грудня 2007 року ПАТ «УкрСиббанк» позичило ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 72 965 доларів США.
Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
ОСОБА_3 посилався на те, що він перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з серпня 2009 року, у той час як із даним позовом банк звернувся у жовтні 2012 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частина 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим.
Зазначеного суд апеляційної інстанції не врахував та у порушення ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив тверджень відповідача про сплив строку позовної давності відносно вимог про стягнення кредитної заборгованості з нарахованими на неї відсотками, та пенею. При цьому ОСОБА_3 посилався на те, що 27 серпня 2009 року банк, скориставшись наданим йому ст. 1050 ЦК України правом на дострокове повернення позики, надіслав йому листа про стягнення усієї суми кредиту з нарахованими на неї відсотками та пенею за порушення умов кредитного договору, а до суду банк звернувся у жовтні 2012 року, тобто поза межами строку позовної давності, про застосування якого просив відповідач.
При цьому апеляційний суд не перевірив періоду нарахування пені з урахуванням ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Крім того, пославшись на те, що заяву про застосування строків позовної давності можна подати лише до суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на зміст рішення районного суду, в якому зазначається, що представник відповідача просив про застосування позовної давності.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
М.К. Гримич
О.В. Умнова
І.М. Фаловська