Ухвала іменем україни 22 квітня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_38,
суддів: ОСОБА_39, ОСОБА_40,
за участю прокурора ОСОБА_41,
захисника ОСОБА_1,
засуджених: ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також захисника останнього - ОСОБА_5 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2013 року.
Цим вироком засуджено:
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого, останнього разу - за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2008 року за ч. 1 ст. 186 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн,
за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 9 місяців із конфіскацією майна, яке є його власністю;
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше судимого, останнього разу - за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від
16 травня 2005 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187,
ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна, яке є його власністю; 04 січня 2011 року звільненого умовно-достроково на строк 1 рік 11 місяців 2 дні,
за ч. 5 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно ОСОБА_3 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна, яке є його власністю;
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, такого, що не має судимості,
до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК - на строк 4 роки; за ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 185 КК - на строк 5 років; за ч. 5 ст. 185 КК - на строк 7 років 9 місяців із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; а також за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 4 місяців із конфіскацією майна, яке є його власністю.
Постановлено стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь: ОСОБА_6 - 13 928,48 грн; ОСОБА_7 - 34 918,6 грн; ОСОБА_8 - 9 555,0 грн; ОСОБА_9 - 500,0 грн; ОСОБА_10 -
21 625,5 грн; ОСОБА_11 - 23 695,2 грн; ОСОБА_12 - 20 592,6 грн; ОСОБА_13 - 25 250,0 грн та ОСОБА_14 - 8 775,0 грн.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_15, ОСОБА_16,
ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20 залишено без розгляду.
Вирішено питання про стягнення судових витрат і про долю речових доказів.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня
2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин.
У грудні 2011 року ОСОБА_4 умисно з метою таємного викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, створив і очолив організовану групу, до складу якої увійшли ОСОБА_3 та
ОСОБА_2. Вказані особи розробили єдиний план, розподілили функції кожного з учасників. Відповідно до цього плану ОСОБА_4 мав забезпечити прибуття учасників групи на автомобілі марки Skoda Octavia (реєстр. № НОМЕР_1) під його ж керуванням до м. Чернігова, а також разом із ОСОБА_3 повинні були підшуковувати квартири, проникати до них і викрадати майно; ОСОБА_2 на вказаному автомобілі повинен був доставити учасників групи до місць вчинення злочинів; під час їх вчинення стежити за оточуючою обстановкою; в разі небезпеки попередити учасників про загрозу; забезпечити оперативний від'їзд учасників групи з викраденим майном. Отримані в результаті вчинення злочинів гроші та майно розподіляли учасники групи розподіляли між собою.
Діючи за раніше розробленим планом, у складі такої групи
ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у січні та березні 2012 року вчинили ряд крадіжок, поєднаних із проникненням у житло, із квартир у
м. Чернігові за таких обставин.
23 січня 2012 року приблизно о 09.00 год. ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вказаному автомобілі під керуванням останнього прибули до будинку АДРЕСА_4, де ОСОБА_2 лишився спостерігати за оточуючою обстановкою з тим, щоби по наданому ОСОБА_4 мобільному телефону марки «Самсунг» повідомити про появу сторонніх осіб, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 пішли до під'їзду № 1 вказаного будинку, де підшукали квартиру № НОМЕР_2 і, переконавшись у відсутності господарів, проникли всередину, звідки таємно викрали належне ОСОБА_21 майно на загальну суму 11 210 грн.
У такий же спосіб ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у складі організованої групи, проникнувши до житла, повторно таємно викрали чуже майно:
- 24 січня 2012 року протягом 09.00-10.00 год. із квартири АДРЕСА_5 - належне ОСОБА_7 майно на загальну суму 35 874,88 грн;
- 24 січня 2012 року в ранковий час із квартири АДРЕСА_6 - належне ОСОБА_9 майно на загальну суму 1500 грн;
- 24 січня 2012 року в денний час із квартири АДРЕСА_7 - належне ОСОБА_6 майно на загальну суму 14 928,46 грн;
- 25 січня 2012 року приблизно о 09.00 - 09.30 із квартири АДРЕСА_8 - належне ОСОБА_10 майно на загальну суму 23 093,05 грн;
- 14 березня 2012 року в період 10.00 - 14.50 із квартири АДРЕСА_9 - належне ОСОБА_11 майно на загальну суму 24 659,90 грн;
- 15 березня 2012 року приблизно о 09.00-10.30 із квартири АДРЕСА_10 - належне ОСОБА_13 майно на загальну суму 22 250 грн;
- 15 березня 2012 року приблизно о 13.00-14.00 із квартири АДРЕСА_11 - належне ОСОБА_15 майно на загальну суму 32 152,5 грн;
- 16 березня 2012 року приблизно о 09.00- 09.30 із квартири АДРЕСА_12 - належне ОСОБА_14 майно на загальну суму 8 775,0 грн.
Приблизно у 2010 році ОСОБА_2 за невстановлених досудовим слідством обставин у м. Ужгороді з метою придбання завідомо підробленого документа передав невстановленій досудовим слідством особі на ім'я ОСОБА_37 свою фотокартку, і через деякий час від цієї особи за 1000 дол. США отримав такий документ - службове посвідчення серії НОМЕР_3, видане
22 вересня 2010 року Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України на ім'я майора міліції ОСОБА_24 - оперуповноваженого в Органах внутрішніх справ Управління внутрішньої безпеки в Київській області Департаменту внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України, яке ОСОБА_2 постійно зберігав при собі.
04 квітня 2012 року приблизно о 14.10 год. ОСОБА_2 використав указаний завідомо підроблений документ під час затримання його працівниками міліції на автозаправній станції «КЛО» по вул. Лісовій, 1/а у
с. Кочерові Радомишльського району Житомирської області.
Крім того, протягом 2003-2004 років ОСОБА_2 з корисливих мотивів за попередньою змовою з особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження таємно викрали чуже майно, поєднане з проникненням у житло:
- 16 червня 2003 року в період із 10.00-13.00 із квартири АДРЕСА_1 - належне ОСОБА_25 майно на загальну суму 9 965,04 грн, що є великим розміром;
- 15 липня 2003 року приблизно о 21.00-22.00 із квартири АДРЕСА_13-належне
ОСОБА_20 майно на загальну суму 21 298,9 грн, що є особливо великим розміром;
- 19 липня 2003 року приблизно о 03.00 із будинку АДРЕСА_14 - належне ОСОБА_17 майно на загальну суму 24 792 грн, що є особливо великим розміром;
- у період із 26 по 31 липня 2003 року в нічний час із квартири АДРЕСА_15-належне ОСОБА_19 майно на загальну суму 27 261,92 грн, що є особливо великим розміром;
- 28 серпня 2003 року в період із 23.00- 24.00 із квартири АДРЕСА_3 - належне ОСОБА_18 майно на загальну суму 12 279,84 грн, що є особливо великим розміром;
- 26 травня 2004 року приблизно о 11.30 з метою проникнення та вчинення таємного викрадення майна прибули до квартири АДРЕСА_16, однак не довели свій злочин до кінця з причин, які не залежали від їх волі, оскільки були затримані працівниками міліції.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту дізнання й досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а вирок місцевого суду в частині засудження за епізодами вчиненими протягом січня та березня 2012 року - змінити, виключити кваліфікуючу ознаку вчинення таємного викрадення майна у складі організованої групи, перекваліфікувати його дії з ч. 5 на ч. 3 ст. 185 КК та призначити покарання із застосуванням статей 69, 75 КК. Вирок місцевого суду в частині його засудження за вчинення крадіжок у м. Харкові у 2003-2004 роках скасувати, а справу направити на нове розслідування. На обґрунтування своїх вимог, вказує на те, що крадіжки у 2012 році він вчиняв за попередньо змовою групою осіб із ОСОБА_4, а ОСОБА_3 обмовив через застосування працівниками міліції психічного та фізичного тиску, а крадіжки у 2003-2004 роках вчиняв за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_26, а не в складі організованої групи разом із іншими особами. Крім того, звертає увагу касаційного суду на те, що цивільні позови у справі вирішено не правильно.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту дізнання й досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а вирок місцевого суду в частині засудження за епізодами вчиненими протягом січня та березня 2012 року - змінити, виключити кваліфікуючу ознаку вчинення таємного викрадення майна у складі організованої групи, перекваліфікувати його дії з ч. 5 на ч. 3 ст. 185 КК та призначити покарання із застосуванням статей 69, 75 КК. На обґрунтування своїх вимог, вказує на те, що матеріли справи не містять належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні крадіжок протягом січня-березня 2012 року.
У касаційній скарзі зі змінами до неї захисник засудженого ОСОБА_3 - ОСОБА_27, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, істотне порушення кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту дізнання й досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить постановлені у справі судові рішення змінити, перекваліфікувати дії його підзахисного з ч. 5 ст. 185 на ст. 198 КК та призначити покарання у межах санкції вказаної норми КК. На обґрунтування своїх вимог вказує на те, що матеріали справи не містять достатніх, достовірних і належних доказів на підтвердження винуватості його підзахисного у вчиненні у складі організованої групи крадіжок, поєднаних із проникненням до житла.
Засуджений ОСОБА_3, наводячи у касаційній скарзі доводи, аналогічні доводам його захисника, просить постановлені у справі судові рішення в частині його засудження за ч. 5 ст. 185 КК скасувати, а справу закрити за недоведеністю його участі у вчиненні злочину.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, захисника ОСОБА_1, які підтримали касаційні скарги, вислухавши думку прокурора про залишення постановлених у справі судових рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у касаційних скаргах та доповненнях до них, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Під час перевірки матеріалів справи було встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_23 в частині вчинення протягом 2003-2004 років на території Харківської області злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 3
ст. 185 КК, ґрунтується на зібраних органом досудового слідства та ретельно досліджених у судовому засіданні доказах, яким у вироку дано всебічну, повну та об'єктивну оцінку. Жодних даних, які ставили би під сумнів достовірність зібраних органом досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказів, колегія суддів не встановила.
В основу цього висновку місцевий суд поклав дані, що містяться у протоколах слідчих дій та інші наявні в матеріалах кримінальної справи докази, достовірність яких у колегії суддів апеляційного суду сумніву не викликала, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Проаналізувавши всі досліджені у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, місцевий суд обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів протягом 2003-2004 років на території Харківської області та правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК.
Разом із тим, на думку колегії суддів, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не відповідає вимогам
статей 323, 334 КПК 1960 року в частині їх засудження за епізодами вчинення ними крадіжок протягом січня та березня 2012 року в м. Чернігові.
В основу свого висновку місцевий суд поклав докази, що містилися в матеріалах справи, зокрема, показання засуджених на досудовому слідстві,
показання свідків як на досудовому так і під час судового слідства, показання потерпілих, протоколи огляду місця подій та автомобіля марки Skoda Octavia, висновки експертів, явки з повинними засуджених, протоколи очних ставок між засудженими, протоколи відтворення обстановки та обставин подій від 05 квітня 2012 року за участю засуджених, а також інші докази, що містилися у матеріалах справи та які сумніву у своїй належності, допустимості та достатності у суду не викликали.
Однак, перевіркою матеріалів справи встановлено, що міститься неузгодженість у змісті окремих доказів.
З огляду на матеріали справи засуджені та їх захисники під час судового слідства стверджували, що докази, якими орган досудового слідства доводить винуватість засуджених у вчиненні ряду крадіжок у м. Чернігові у складі організованої групи, зібрано з порушенням вимог КПК 1960 року.
Зокрема належним чином не перевірено твердження засуджених про порушення їх конституційного права на захист під час затримання співробітниками Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області у с. Кочерові Радомишльського району Житомирської області 04 квітня 2012 року о 15:00 год., тоді як лише 05 квітня 2012 року було складено протокол про затримання із зазначенням часу, підстав і мотивів затримання і саме ця дата була визначена судом у резолютивній частині вироку датою обчислення строків відбування покарання. Однак, мотивувальна частина вироку всупереч вимогам ст. 334 КПК 1960 року не містить даних, достовірно встановлених місцевим судом про місцезнаходження ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 саме 03 та 04 квітня 2012 року.
Поза увагою місцевого суду залишилися розбіжності у документах щодо вилученого викраденого майна, що знаходилось в автомобілі затриманих марки Skoda Oktavia (реєстр. № НОМЕР_1). Так фототаблиця до протоколу огляду від 04 квітня 2012 року (а.с. 236-253, т. 4) засвідчує наявність у багажному відділенні автівки чотирьох сумок, тоді як на фото до протоколу огляду місця події від 05 квітня 2012 року (а.с. 254-257) зафіксовано наявність у багажному відділенні цієї ж автівки однієї великої валізи, відсутньої при первинному огляді автомобіля. У вказаних відповідних протоколах опис вилученого майна з належного одному із затриманих автомобіля також відрізняється.
Крім того, судом не дано оцінку допустимості доказів, які отримані на досудовому слідстві.
Так, відповідно до п. 20 ст. 32 КПК 1960 року протокол - це документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки.
Відповідно до положень ст. 127 КПК 1960 року понятий - це не заінтересована у справі особа, яка на запрошення слідчого присутня під час провадження передбачених КПК 1960 року слідчих дій і своїм підписом засвідчує відповідність записів у протоколі виконаним діям. Поняті зобов'язані бути присутніми під час провадження слідчих дій, після закінчення яких завірити своїм підписом у протоколі факт, зміст і результати слідчої дії. В разі необхідності поняті можуть бути викликані для допиту як свідки про обставини проведеної в їх присутності слідчої дії.
Зі змісту протоколів відтворення обстановки та обставин події від
05 квітня 2012 року за участю засуджених вбачається, що слідчий вказані вимоги процесуального закону не дотримав, на що не звернув увагу місцевий суд.
З протоколу вказаних слідчих дій за участю засудженого ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в якості понятих були присутні
відповідно ОСОБА_28 та ОСОБА_29 (а.с. 47-58, т. 5); ОСОБА_30 та ОСОБА_31 (а.с. 76-91, т. 5); ОСОБА_32 та ОСОБА_33 (а.с. 22-31, т. 5).
Водночас із протоколу судового засідання вбачається, що під час допиту в місцевому суді в якості свідків поняті, потерпілі та самі засуджені давали суперечливі показання про перебування понятих на місці вчинення злочинів під час проведення вказаних слідчих дій.
Крім того, в основу обвинувального вироку щодо доведеності винуватості ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за епізодами крадіжок, вчинених у січні та березні 2012 року в м. Чернігові суд поклав показання засуджених на досудовому слідстві, однак належним чином не перевірив доводи останніх щодо незаконних методів слідства в тому числі й щодо застосування насильства відносно ОСОБА_4
Як вбачається із протоколу судового засідання, засуджені скаржились на те, що їх затримали 03 квітня 2012 року незаконно, після їх побиття працівниками міліції, вони 05 квітня 2012 року вимушено обмовили себе, зізнавшись у вчиненні крадіжок у складі організованої групи, про що написали явки з повинною. На підтвердження застосування насильства засуджені посилались на те, що ОСОБА_4, бажаючи припинити незаконні дії працівників міліції, завдав собі удару канцелярським ножем, спричинивши поріз верхньої третини правого стегна.
Положення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року беззастережно забороняє катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання.
Апеляційний суд у свою чергу також на такі доводи засудженого належної уваги не звернув і, відхиляючи доводи апеляційних скарг засуджених із цього питання, послався на результати службової перевірки та постанову старшого слідчого прокуратури м. Чернігова від 19 липня 2013 року про закриття кримінального провадження, внесеного 25 січня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013260010000049, за відсутності в діях працівників міліції Чернігівського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області ОСОБА_34, ОСОБА_35 та ОСОБА_36 складу кримінального правопорушення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Проте, апеляційний суд, пославшись на постанову слідчого про обставини отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_4 у вигляді різаної рани верхньої третини правого стегна, які за висновком судово-медичної експертизи могли утворитися 05 квітня 2012 року, тобто в період його затримання або утримання під вартою, не дав оцінки цій постанові слідчого з точки зору ефективності проведення розслідування, не з'ясував обставини за яких
ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження при наявності протиріч між поясненнями засудженого ОСОБА_4 та працівників міліції.
Такі обставини ставлять під сумнів добровільність явки з повинною ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також пояснень та показань останніх від 05 квітня 2012 року в якості підозрюваних, які покладено в основу висновку суду про вчинення ними злочинів у складі організованої групи у січні та березні 2012 року в м. Чернігові, з огляду також на те, що в подальшому засуджені відмовилися від них з посиланням на недозволені методи.
Апеляційний суд, перевіряючи законність прийнятого судом першої інстанції рішення, на допущенні порушення процесуального закону уваги не звернув у зв'язку з чим судові рішення в частині скоєння ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 крадіжок, за епізодами вчинених у січні та березні 2012 року в м. Чернігові підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно вжити всіх передбачених кримінально-процесуальним законом заходів для повного з'ясування обставин справи, а також отримання ОСОБА_4 різаної рани, ретельно проаналізувати всі зібрані у справі докази, що підтверджують чи спростовують пред'явлене обвинувачення, оцінити їх з точки зору належності, допустимості та достатності, і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Враховуючи наведене і керуючись статтями 394-396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI Перехідних положень КПК, колегія суддів
Касаційній скарги засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 лютого
2013 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2013 року щодо ОСОБА_4 в частині обвинувачення за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 185 КК, ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 185 КК, а також ОСОБА_2 в частині обвинувачення за ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 358 КК за епізодами крадіжок, вчинених у січні та березні 2012 року в м. Чернігові скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд.
Судді:
ОСОБА_42 ОСОБА_44 ОСОБА_43