06 березня 2014 рокусправа № 804/10127/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,
представників сторін:
позивача : - Руденко Є.Д., дов. від 23.07.13 р., Гаркуша С.В., дов. від 27.01.14 р.
відповідача: - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю"КАРІ УКРАЇНА"
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 р. у справі № 804/10127/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"КАРІ УКРАЇНА"
до Державної податкової інспекція у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№0001242205, 0001282205, 0001272205 від 10.07.2013року, -
25.07.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРІ УКРАЇНА" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі акту перевірки № 1142/224/37989494 від 20.06.2013 р. "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ "КАРІ УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 37989494) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства з 01.01.2012р. по 31.12.2012 р.":
- від 10 липня 2013 р. № 0001242205, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 581 597 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 145 399,25 грн.;
- від 10 липня 2013 р. № 0001282205, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 39 946 грн.;
- від 10 липня 2013 р. № 0001272205, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 1 457 056 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю та надуманістю висновків податкового органу, здійснені на підставі проведеної перевірки щодо фіктивності господарської діяльності позивача. Реальність господарських операцій ТОВ «Карі Україна» з контрагентами підтверджується належним чином оформленою первинною документацією. Крім того, позивач зазначає, що правочини укладені з ПII «Аскат» виконані до моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, тому вважати їх недійсними та фіктивними підстави відсутні. Щодо висновків податкового органу про збитковість ремонтних робіт, позивач зазначає, що вказані ремонтні роботи, на теперішній час не приносять прибутку, проте направлені на облаштування магазинів Товариства, а отже мають відношення до господарської діяльності позивача, оскільки спрямовані на налагодження торговельної діяльності, іі відповідно отримання прибутку.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 р. у справі № 804/10127/13-а (суддя Лозицька І. О.) у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.
Постанову суду мотивовано тим, що під час судового розгляду позивачем не доведено правомірності укладених угод, формування валових витрат, податкового кредиту тощо, а надані позивачем докази судом визнані неналежними.
Не погодившись з постановою суду, ТОВ «КАРІ Україна» подано апеляційну скаргу згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 р. у справі №804/10127/13-а, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги по суті повторюють обґрунтування позовних вимог, скаржник вважає, що судом першої інстанції не досліджено та не встановлено дійсної природи відносин позивача з контрагентами, не досліджені докази надані позивачем, в той час як суд першої інстанції безпідставно спирався тільки на пояснення податкового органу - відповідача по справі. Зазначене обґрунтування апеляційної скарги підтримано представниками позивача в судових засіданнях апеляційної інстанції.
Представником відповідача в першому судовому засіданні заявлено, з посиланням на акт перевірки про доведеність позиції податкового органу тим же актом перевірки на порушення, встановлені при перевірці позивача, та зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги.
Обставини, пов'язані з проведенням ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська документальної позапланової виїзної перевірки нарахування ТОВ «КАРІ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. (акт перевірки №1142/224/37989494 від 20.06.2013 р., т.1, а. с.51-79), встановлені під час цієї перевірки порушення, зміст цих порушень та зміст прийнятих на підставі вказаного акту перевірки спірних податкових повідомлень-рішень (т.1, а. с.44-46) відображені в постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 р. і відповідають матеріалам даної справи.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ТОВ «КАРІ Україна» підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з таких підстав:
1. Згідно висновків вищевказаного акту перевірки від 20.06.2013 р. податківцями встановлено порушення п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого ТОВ " Карі Україна":
- завищено валові витрати на суму 1979885 грн.: у 2 кварталі 2012 р. на суму
70440 грн., у 3 кварталі 2012 р. на суму 755230 грн., у 4 кварталі 2012 р. на суму 1154215
грн.;
- завищено податковий кредит з податок на додану вартість на суму 395976 грн.: у травні 2012 року на суму 14038 грн., у липні 2012 р. у сумі 24574 грн., у серпні 2012 р. у сумі 49910 грн., у листопаді 2012 р. у сумі 230895 грн., у грудні 2012 р. у сумі 76510 грн.
Даний висновок податкового органу обґрунтовано тим, що договірні відносини (супроводження вантажу), які мали місце у травні, липні-листопаді 2012 року, між ТОВ «КАРІ Україна» та ПП «Аскат», не спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, оскільки такий правочин (договір) є нікчемним згідно ч.1, ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.228, ЦК України, з огляду на те, що ПП «Аскат» визнано банкрутом, у вказаного підприємства відсутні персонал, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, транспортні засоби та торгівельне обладнання, що поставило під сумнів факти здійснення суб'єктами господарювання задекларованих поставок та надання послуг, тобто відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності.
Як свідчать матеріали справи і не заперечується сторонами, у періоді, що перевірявся, ТОВ «КАРІ Україна» мало господарські відносини з придбання у ПП «Аскат» певних послуг.
Так, за договором доручення № 011603 від 16.03.2012 р. ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» (Довіритель) доручає, а ПП «Аскат» (Повірений) приймає на себе зобов'язання здійснити дії, пов'язані із митним оформленням товарів в митному органі (пред'явлення товару, транспортних засобів та документів на товар), вчинити фактичні дії по митному оформленню, попереднім операціям в сфері митної справи через митного брокера ПП «ЕДВАНСС», що діє на підставі ліцензії АВ 594630 від 30.01.2012 р., виданої Державною митною службою України (т.1, а. с.128-130).
Тобто, з умов даного договору вбачається, що ПП «Аскат» самостійно не надавало послуги з навантажування-розвантажування товару, подавання автотранспорту, експедирування, доставки товару по м.Одеса, повернення контейнеру, зберігання та ін., а зобов'язувалось вчинити для довірителя певні юридичні дії, в тому числі за допомогою третіх осіб митного брокера ПП «ЕДВАНС», ТОВ «ОРЛАН», ТОВ «ЛЕРЮД», Іллічівський морський торговельний порт та ін.
При цьому, колегія суддів зауважує, що в акті перевірки від 20.06.2013 р. та в оскарженій постанові суду першої інстанції невірно встановлено, що між ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» та ПП «Аскат» існували господарські відносини по договору поставки № 01603 від 16.03.2012 р., наявність якого матеріалами справи не підтверджується.
Згідно п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до п.135.1, п.135.2 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:
доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;
інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати , не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).
У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно положень п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що підтверджують реальність господарської операції (додаток до акту перевірки № 8), станом на 31.12.2012 р. у Товариства заборгованість перед ПП «Аскат» за послуги відсутня.
Використання позивачем отриманих від ПП «Аскат» послуг у власній господарській діяльності підтверджується тим, що товар, який реалізується ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» у власних магазинах, придбавається останнім та ввозиться на митну територію України на підставі контракту № КR-UА/1202/22 від 22.02.2012 р., укладеного між ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» та компанією Warome Limited (Гонконг) на умовах РОВ Китай (ІНКОТЕРМС-2010).
Товар, придбаний ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» на підставі вказаного контракту, доставлявся на митну територію України та потребував послуг з розмитнення, розвантаження тощо, тому послуги згідно договору доручення № 011603 від 16 березня 2012р., що надавались Товариству ПП «Аскат» за допомогою третіх осіб (ПП «ЕДВАНС», ТОВ «ОРЛАН», ТОВ «ЛЕРЮД», Іллічівський морський торговельний порт та ін.) безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» та придбавалися останнім з метою їх використання в господарській діяльності, викликаючи зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі ТОВ «КАРІ УКРАЇНА».
При цьому, відповідачем належними доказами зворотне не доведено.
Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).
Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.
Щодо доводів скаржника про те, що у контрагента позивача відсутні виробниче обладнання, транспортні засоби, необхідні умови для здійснення господарської діяльності в частині продажу, реалізації, ві двантаження товарно-матеріальних цінностей, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що для здійснення послуг з супроводження товару (зокрема, митних), не є обов'язковим наявність виробничого обладнання, транспортних засобів, складських приміщень тощо. Тим більш, що до надання таких послуг залучались треті особи.
Щодо посилань скаржника на нікчемність правочину доручення, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.
Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, скаржником не наведена.
При цьому, органам ДПС статтею 20 ПК України, якою визначаються права органів ДПС, не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.
Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності правочинів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно суд.
Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Отже, договори поставки, купівлі-продажу, доручення не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Акт перевірки від 20.06.2013 р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилась в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки про нікчемність правочинів, не міг керуватись лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.
Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб контрагентів позивача по ланцюгу постачання.
Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.
Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти по ланцюгу постачання, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди, тому твердження скаржника на те, що ТОВ «КАРІ Україна» являється вигодонабувачем ПП «Аскат», є недоведеним.
Також жодною нормою законодавства України не передбачався обов'язок платників податків - одержувачів товарів (робіт, послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей повноти сплати податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей про походження дані товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо. Тим більш, що статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.
Разом з тим і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).
Крім того, згідно п.3 ч.1 ст.163 КАС України постанова складається з: мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.
Колегія суддів звертає увагу, що в всупереч вимог п.3 ч.1 ст.163 КАС України суд першої інстанції в мотивувальній частині оскарженої постанови, навівши суть даного порушення та статті Податкового кодексу України, не навів жодних доказів та мотивів з яких суд виходив при прийнятті до уваги позиції відповідача.
Отже, колегія суддів, з огляду на недоведеність, вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність зв'язку послуг, отриманих позивачем від ПП «Аскат» за договором № 011603 від 16.03.2013 р., з господарською діяльністю Товариства, тому висновки податкового органу про порушення ТОВ «КАРІ Україна» п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, є необґрунтованими.
2. Податківцями під час перевірки встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті якого Товариством:
- завищено валові витрати (в розрізі р.06.2 Декларації з податку на прибуток (амортизація) на суму 318850 грн. у 4 кварталі 2012 р.
- завищено податковий кредит з податок на додану вартість на суму 884893 грн.: у травні 2012 року на суму 186886,94 грн., у липні 2012 р. у сумі 191728,8 грн., у серпні 2012 р. у сумі 266281,71 грн., у жовтні 2012 р. у сумі 81195,49 грн., у листопаді 2012 р. у сумі 149153,04 грн., у груді 2012 р. у сумі 9647,22 грн.
Перевіркою встановлено, що ТОВ "КАРІ УКРАЇНА" у періоді, який перевірявся, мало господарські відносини за договорами підряду з придбання будівельних (ремонтних) робіт у ТОВ "Рім-Буд", ТОВ "Гарантрембут", ТОВ "Інженерно-технічна компанія "Автоматик груп", «САЛЮТ-ЛЮКС ЛТД ООО». При цьому, отримані роботи Товариством не віднесено до складу валових витрат, а відображено у бухгалтерському та податковому обліку як амортизаційні відрахування, нараховані на отримані послуги.
Так, податківці дійшли висновки, що вказані ремонтні роботи не мають відношення до господарської |діяльності ТОВ «Карі Україна» з огляду на те, що:
- надані до перевірки акти виконаних робіт та податкові накладні не містять повну інформацію про отримані роботи та будь-яких доказів щодо необхідності проведення даного виду робіт;
- така діяльність Товариства не приносить прибуток, а залишає його у стані збитковості протягом тривалого часу (9 місяців).
Позивач не заперечує, що витрати на придбання ремонтних послуг у вигляді амортизаційних відрахувань у розмірі 318849,96 грн. не враховуються при формуванні ТОВ "Карі Україна" витрат на збут (акумульовані на рахунку 93.04.01 «амортизація основних засобів»), що, на думку відповідача, за своєю економічною суттю не дозволяє Товариству встановити правомірність віднесення даних послуг, оскільки такі ремонтні роботи не мають відношення до господарської діяльності ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» (неможливо встановити зв'язок отриманих ремонтних робіт з роботою (відкриттям) торгівельних точок).
За вказаними договорами вищенаведені підрядні організації здійснювали будівельні (ремонтні) роботи в орендованих ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» приміщеннях, вказаних в договорах підряду або додаткових угодах до них, що розміщені, зокрема, в ТЦ «Фабрика» (м.Херсон), ТЦ «Ривьера» (м.Одеса), ТЦ «Мега Мол» (м.Вінниця), ТЦ «Київ» (м.Полтава), ТЦ «ДАФІ» (м.Дніпропетровськ), ТЦ «Караван» (м.Дніпропетровськ), ТЦ «ТАРКЗЕТ» (м.Харків), ТЦ «ЦУМ» (м.Дніпродзержинськ) та ін.
За твердженням позивача такі будівельні роботи були необхідними ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» для ведення господарської діяльності, оскільки орендовані ним приміщення в торгових центрах були непридатними для використання, потребували ремонту та були необхідними для пристосування до індивідуального дизайну приміщень магазинів КАРІ.
Відповідно до положень п.п.146.12 п.146.19 ст.146 ПК України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.
У разі якщо договір оперативної оренди (лізингу) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати ремонти та/або поліпшення об'єкта оперативної оренди (лізингу), частина вартості таких ремонтів та/або поліпшень у сумі, що перевищує віднесену на витрати згідно з абзацом другим пункту 146.11 та пункту 146.12 цієї статті, амортизується орендарем чи концесіонером як окремий об'єкт в порядку, встановленому для групи основних засобів, до якої відноситься об'єкт оперативної оренди (лізингу), що ремонтується та/або поліпшується.
Згідно умов договорів оренди/суборенди ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» як оренда/суборендар повинен належним чином висвітлювати внутрішній простір приміщення, а також внутрішні фасадні вивіски. Утримувати приміщення, фасади й вітрини, всі вивіски, що належать до приміщення, роздрібні товари, обстановку інтер'єра, торгівельне обладнання й інше майно, яке розташоване в приміщенні, в акуратному, чистому й безпечному стані.
Крім того, ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» як орендар/суборендар може здійснювати будь-які некапітальні зміни чи перепланування приміщення, інженерних систем, оздоблювальні роботи, поточний ремонт приміщення, оснащення приміщення, й пов'язаних з ним вивісок, зміну будь-яких ушкоджених елементів приміщення.
Згідно ч.1, ч.2 ст.776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.
Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, враховуючи положення договорів оренди/суборенди приміщень, укладених ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» із контрагентами-орендодавцями, договори підряду на виконання будівельних робіт укладені з метою виконання умов відповідних договорів оренди/суборенди, згідно яких ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» як орендар/суборендар використовує приміщення з метою проведення комерційної діяльності згідно законодавства України та забезпечує проведення їхнього ремонту.
Отже, пов'язаність будівельних робіт, придбаних позивачем у ТОВ "Рім-Буд", ТОВ "Гарантрембут", ТОВ "Інженерно-технічна компанія "Автоматик груп", «САЛЮТ-ЛЮКС ЛТД ООО», з господарською діяльністю Товариства, підтверджується матеріалами справи, у т. ч. договорами оренди/суборенди та договорами підряду.
Крім того, відповідачем не доведено, що умови таких договорів оренди/суборенди приміщень не надають можливість Товариству здійснювати господарську діяльність в той час, коли проводяться деякі види будівельних робіт.
Згідно наведеного у п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначення, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За приписами ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Згідно статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Діяльність по придбанню товарів, матеріалів та виробництву продукції супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій придбання товарів, робіт, послуг платник податку може не отримати доходів, а понести витрати. Законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування валового доходу та податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.
Таким чином, господарська діяльність пов'язана із підприємницьким ризиком і може привести до того, що роботи не будуть використані в оподатковуваних операціях, у зв'язку із непередбачуваними обставинами діяльності господарства, попиту ринку тощо. Отже, збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.
З огляду ж на визначення господарської діяльності, що міститься у пункті п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами, а відтак і продаж позивачем власної продукції за ціною, нижчою планової собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.
Стосовно посилань відповідача на те, що акти виконаних робіт та податкові накладні не містять повну інформацію про отримані роботи та будь-яких доказів щодо необхідності проведення даного виду робіт, колегія суддів зазначає наступне:
Згідно вищенаведених положень ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Чинним законодавством не наведено виключного переліку вимог щодо оформлення результатів виконання вказаних послуг. Документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг, при цьому відповідні відомості можуть бути викладені у декількох окремих документах.
З матеріалів справи вбачається, що виконання контрагентами позивача робіт за договорами підряду підтверджуються податковими накладними зареєстрованими в ДПС України, про що свідчать відповідні квитанції, видатковими накладними на матеріали, рахунками-фактурами, і платіжними дорученнями, довідками про вартість виконаних робіт форми КБ-3 та актами і виконаних робіт (перелік та вид робіт в цих актах виконаних робіт наведено). Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі необхідні реквізити.
При цьому, ані актом перевірки, ані судом першої інстанції не встановлено дефектність або неналежне оформлення актів виконаних робіт, а також не встановлено, що податкові накладні не відповідають приписам Наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за №1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної».
Отже, колегія суддів вважає безпідставними висновки відповідача та суду першої інстанції про порушення Товариством п.44.1 ст.44, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України.
3. Перевіркою встановлено порушення Товариством п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.139.1.1. ст.139.1 ст.139, п.198.3 ст.198 ПК України, яке полягає у віднесенні до валових витрат ТОВ «КАРІ Україна» витрат з відшкодування спожитої електроенергії, води, експлуатаційних витрат, понесених за договорами оренди/суборенди, та у формуванні податкового кредиту за рахунок ПДВ, сплаченого у ціні такого відшкодування, з огляду на те, що експлуатаційні послуги, які не мають відношення до фінансово-господарської діяльності Товариства, а підприємства-орендодавці/суборендодавці, які надавали послуги з постачання електроенергії, не мали у видах діяльності «постачання електроенергії» та «надання експлуатаційних послуг».
Так, з матеріалів справи вбачається і не спростовується сторонами, що ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» в 2012 році укладено договори на оренду (суборенду) приміщень з такими юридичними особами: ТОВ «ТРЦ Фабрика» ТОВ «Трейдленд» ТОВ «АЙ ДІ», ТОВ «УНІВЕРСАЛ-ЮГ», ПАТ «АКТА», ПАТ «Аврора», ТОВ «АКТА-СЕРВІС», ТОВ «МЕТРОПОЛИЯ», ТОВ «Групп Естейт ЛТД», ПП ОСОБА_5, ПП «ТЦ «Київ», ТОВ « 555-ІФ», ТОВ «НОВІ БІЗНЕС ПОГЛЯДИ» та іншими.
За умовами цих договорів орендар/суборендар зобов'язаний щомісячно відшкодовувати орендодавцеві витрати на оплату використаної в приміщенні електроенергії і води в розмірі, визначеної згідно показань лічильників, встановлених в приміщені, з використанням відповідних тарифів оплати, встановлених згідно чинного законодавства на основі виставлених орендодавцем рахунків та сплачувати орендодавцю вартість витрат на експлуатацію Торгового центру.
Згідно п.138.12.2, п.138.12 ст.138 ПК України до складу інших витрат, у тому числі включаються: інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.
На виконання умов договорів орендодавцями виставлялись рахунки-фактури на оплату комунальних послуг зокрема за спожиту електроенергію та виписувались податкові накладні.
З матеріалів справи вбачається, що оплата за комунальні послуги згідно рахунків проводилась Товариством у безготівковій формі через банківську установу, що підтверджується платіжними дорученнями. Витрати за перевіряємий період на відшкодування електроенергії орендодавцям (орендарям) підтверджується первинними документами, серед яких, зокрема, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) щодо відшкодування комунальних послуг (вартість електроенергії).
Понесення ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» експлуатаційних витрат підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунків-фактур, актів прийму наданих послуг та податкових накладних.
При цьому, відповідач не посилається на те, що вказані комунальні послуги та експлуатаційні витрати не підтверджені всіма необхідними належним чином оформленими первинними документами, ведення яких передбачено правилами ведення податкового обліку.
Отже, витрати, понесені ТОВ «КАРІ Україна» як відшкодування (компенсація) за спожиту електроенергію орендодавцям за договорами оренди (суборенди), пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» - роздрібною торгівлею товарами в орендованих приміщеннях, що зумовлювало необхідність використання відповідного обсягу електроенергії і позиція податкового органу та суду першої інстанції про те, що підприємства-орендодавці/суборендодавці, які надавали послуги з постачання електроенергії, не мали у видах діяльності «постачання електроенергії» є безпідставними і такими, що не мають правового підґрунтя, оскільки жодною нормою чинного законодавства не передбачено, що підприємства (установи, організації), які передають у найм (оренду) приміщення, мають бути постачальниками електроенергії.
Щодо експлуатаційних витрат, то такі витрати не суперечать вимогам до договорів найму, наведеним у главі 58 Цивільного кодексу України.
За твердженням позивача орендарі торгового центру, пропорційно до орендованої ними площі приміщень сплачують експлуатаційні витрати. І такі витрати на послуги із експлуатаційного та технічного обслуговування по суті є обов'язковими, оскільки без їх сплати неможливо орендувати приміщення і не можливо утримувати приміщення у складі будівлі, у якій знаходиться приміщення, у тому привабливому та цікавому для споживачів стані, який і залучає споживачів до відвідування торгового центру та приміщень ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» і до формування у споживача купівельного наміру на придбання товарів у магазинах ТОВ «КАРІ УКРАЇНА».
Відповідно до абзаців «д», «з» п.п.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Отже, перелік витрат на збут не є виключним і до складу витрат на збут можуть бути віднесені інші витрати, пов'язані із збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними висновки відповідача та суду першої інстанції про порушення Товариством п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.п.139.1.1. ст.139.1 ст.139, п.198.3 ст.198 ПК України.
4. Перевіркою встановлено, що Товариством порушено вимоги п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 ПК України, внаслідок чого було завищено податковий кредит всього на суму 36 083 грн.
Так, ТОВ «КАРІ УКРАЇНА» в 2012 році внесено до складу податкового кредиту наступні суми податку на додану вартість: у червні 2012 року по податковій накладній від підприємства ТОВ «Експортно-Імпортна компанія «Верес» на суму ПДВ 18250 грн., у серпні 2012 року по податковій накладній від підприємства ТОВ «Акрос Систем» на суму ПДВ 5345 грн., у жовтні 2012 року по податковій накладній від підприємства ТОВ «Експортно-Імпортна компанія «Верес» на суму ПДВ 3650 грн., у листопаді 2012 року по податковій накладній від підприємства ПП «АКТА» на суму ПДВ 4101 грн., у грудні 2012 року по податковій накладній від підприємства ТОВ «САБРІЗ», ТОВ «НІПРОН» на суму ПДВ 4737 грн., всього на суму 36083 грн.
До висновків про порушення податкового законодавства відповідач дійшов з тих підстав, що системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України відповідачем встановлено розбіжність за зазначені періоди на загальну суму 36083 грн.
При цьому, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не встановлено в чому саме полягає порушення Товариством приписів податкового законодавства, і всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України, не доведено, що саме дії позивача призвели до порушення останнім п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 ПК України.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що в порушення вимог п.3 ч.1 ст.163 КАС України суд першої інстанції в мотивувальній частині оскарженої постанови, навівши висновки податкового органу щодо вищезазначених обставин та статті Податкового кодексу України, не навів жодних доказів та мотивів з яких суд прийняв до уваги прийнятті позиції відповідача.
Отже, колегія суддів вважає необґрунтованим:
- збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 581 597 грн. - за основним платежем та 145 399,25 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями) згідно податкового повідомлення-рішення від 10 липня 2013 р. № 0001242205 (т.1, а. с.46),
- зменшення Товариству від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 39 946 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 10 липня 2013 р. № 0001282205 (т.1, а. с.45),
- зменшення Товариству від'ємного значення податку на додану вартість на суму 1457056 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 10 липня 2013 р. № 0001272205 (т.1, а. с.44).
Відповідно до положень ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 р. у даній справі та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, визнавши протиправними та скасувавши спірні податкові повідомлення-рішення.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд апеляційної інстанції -
Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРІ УКРАЇНА" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 р. у справі № 804/10127/13-а задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 р. у справі № 804/10127/13-а скасувати та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 10 липня 2013 р. № 0001242205, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "КАРІ УКРАЇНА" збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 581 597 грн., та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 145 399,25 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 10 липня 2013 р. № 0001282205, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "КАРІ УКРАЇНА" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 39 946 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 10 липня 2013 р. № 0001272205, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "КАРІ УКРАЇНА" зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 1 457 056 грн.
Постанова суду набирає законної сичи відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст.212 КАС України.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко