12 травня 2014 року м. Київ К/9991/14174/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва
на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.09.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011
у справі №2а-4112/09/2670
за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Енерго Буд», 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучацький консервний завод»
про стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.09.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011, у задоволенні позовних вимог ДПІ у Печерському районі м.Києва про застосування наслідків недійсності угоди №15/02 від 15.02.2006 укладеної між ТОВ «Інтер-Енерго Буд» та ТОВ «Бучацький консервний завод», передбачених ст.208 ГК України, відмовлено.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову, з підстав порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Судами попередніх інстанцій, встановлено, що між ТОВ «Інтер-Енерго Буд» та ТОВ «Бучацький консервний завод» було укладено договір купівлі-продажу обладнання від 15.02.2006 №15/02, на виконання якого ТОВ «Бучацький консервний завод» перераховано ТОВ «Інтер-Енерго Буд» передоплату в розмірі 3358333,33 грн. та ПДВ 671666,67 грн. згідно платіжного доручення №70 від 23.02.2006, а ТОВ «Інтер-Енерго Буд» видано податкову накладну №1 від 23.02.2006. В подальшому, для забезпечення виконання умов договору щодо поставки обладнання, зазначені кошти ТОВ «Інтер-Енерго Буд» були перераховані ПП «Трейд». Станом на 23.02.2007 договір не виконано.
Податковий орган недійсність зазначеної угоди обґрунтовує наявністю рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.05.2006 про припинення юридичної особи ПП «Трейд».
Однак, для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 ГК України Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів.
Сама по собі оскаржувана угода не є такою, що суперечать інтересам держави та суспільства.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Податковим органом не надано доказів виключення ПП «Трейд» на час укладення угоди з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, крім того припинення юридичної особи контрагента у ланцюгу постачання не доводить наявності умислу у відповідачів на укладення угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Слід також зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, передбачені нею санкції застосовує лише суд, що відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то судова колегія підтримує думку судів попередніх інстанцій про те, що вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України.
З урахуванням викладеного, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених ст. 250 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
За таких обставин, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 21.09.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 03.03.2011 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун