"07" травня 2014 р. м. Київ К/9991/46207/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Малиніна В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року,
У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що позивач з липня 1980 року по січень 1993 року працював на різних посадах державного службовця у Чернігівській обласній державній адміністрації. У січні 1993 року позивач був обраний суддею Прилуцького міського суду Чернігівської області. З березня 2001 року позивач працює на посаді судді апеляційного суду Чернігівської області. Голова апеляційного суду Чернігівської області звернувся до Державної судової адміністрації України із запитом щодо роз'яснення ймовірності зарахування до спеціального стажу роботи позивача, як судді, періоду роботи на посадах державного службовця, зайняття яких вимагає вищої юридичної освіти. Державна судова адміністрація України у листі від 22 жовтня 2010 року повідомила, що зарахування до стажу роботи, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді періодів роботи на посадах державного службовця, які зазначені у листі, не передбачено чинним законодавством. Просив визнати право на зарахування часу роботи позивача з липня 1980 року по січень 1993 року у Чернігівській обласній державній адміністрації на посадах державного службовця, зайняття яких вимагає вищої юридичної освіти до спеціального стажу роботи судді, що дає право на відставку і отримання щомісячного довічного грошового утримання; зобов'язати Державну судову адміністрацію України у відповідності до встановленого порядку статті 43 Закону України «Про статус суддів» призначити позивачу щомісячне довічне грошове утримання з дня звернення позивача до суду.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2010 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2010 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з липня 1980 року по січень 1993 року (12 років 6 місяців) згідно записів у трудовій книжці №16-24 працював у виконкомі Чернігівської обласної ради народних депутатів на посадах відповідального секретаря комісії по боротьбі з пияцтвом, інструктора по роботі добровільних дружин, інструктора організаційно-інструкторського відділу, провідного спеціаліста по роботі групи виконкомів місцевих рад народних депутатів, провідного спеціаліста юридичного відділу виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів. У січні 1993 року позивач був обраний суддею Прилуцького міського суду Чернігівської області. З березня 2001 року позивач працює на посаді судді апеляційного суду Чернігівської області. На запит голови апеляційного суду Чернігівської області у 6 жовтня 2010 року листом Державної судової адміністрації від 22 жовтня 2010 року №12-7176/10 було повідомлено, що зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді період роботи з липня 1980 року по січень 1993 року не передбачено чинним законодавством.
Відповідно до положень статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ, який втратив чинність на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VІ, передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.
Відповідно до частини 4 статті 43 цього Закону до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Дія цієї статті залишилась чинною у зв'язку із прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI згідно підпункту 1 пункту 2 розділу 12 Прикінцевих положень.
З 1 березня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року №545 якою пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» доповнено абзацом 2 такого змісту: «до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби». Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратила чинність з 1 січня 2011 року.
Чинним на час існування спірних правовідносин було визначено вичерпний перелік посад, робота на яких дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання законодавством. Посади, на яких працював до призначення суддею позивач, до цього переліку не віднесені.
За таких обставин суди обґрунтовано відмовили позивачу у зарахуванні до спеціального суддівського стажу час його роботи з липня 1980 року по січень 1993 року на посадах державного службовця у Чернігівській обласній державній адміністрації.
Посилання позивача у доводах касаційної скарги на положення статей 8 та 24 Конституції України не може бути прийнято судом, оскільки зазначені конституційні норми формулюють загальні принципи правового регулювання в Україні і не передбачають можливості зарахування до суддівського стажу позивача періоду роботи на посадах, не передбачених чинним законодавством.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Малинін В.В.