"07" травня 2014 р. м. Київ К/9991/4592/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Малиніна В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року,
У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що позивач працює на посаді головного спеціаліста в Головному управлінні ветеринарної медицини в Одеській області. Протягом 2005-2006 років позивачу безпідставно не виплачувалась премія. Письмову заяву від 9 червня 2006 року про надання можливості ознайомитись із наказами про преміювання головний спеціаліст по кадрам Мурга Є.А. не прийняла. Порушення оплати праці позивача підтверджується листом територіальної державної інспекції праці у Одеській області від 28 грудня 2006 року №01/01-15/1873, яка на підставі звернення позивача провела перевірку за дорученням прокуратури Приморського району м. Одеси. Просив з урахуванням уточнень позовних вимог визнати протиправними бездіяльність Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Київського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2009 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 1 квітня 2003 року по 29 січня 2008 року позивач працював на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області (правонаступник управління ветеринарної медицини в Одеській області).
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» від 22 березня 1995 року № 108/95-ВР, що передбачає структуру заробітної плати, визначає наступні її складові частини. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це -винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до положень підпункту 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 9 березня 2006 року № 268 керівникам органів надано право у межах затвердженого фонду оплати праці здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи, а також до державних і професійних свят та ювілейних дат у 2006 році в межах коштів, передбачених на преміювання у кошторисі відповідного органу, та економії коштів на оплату праці, а починаючи з 1 січня 2007 року - у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.
Згідно з пунктом 2 Положення про преміювання працівників управління ветеринарної медицини в Одеській області, затвердженого начальником управління та погодженого головою об'єднаного профспілкового комітету державних закладів ветеринарної медицини м. Одеси 22 грудня 2006 року, преміювання працівників управління здійснюється наказом начальника управління та розгляду на комісії з питань преміювання з урахуванням особистого внеску кожного у загальні результати роботи; начальник управління розглядає подані пропозиції та приймає рішення щодо преміювання працівників.
У 2005-2006 роках начальником Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області були видані накази щодо позбавлення премії ОСОБА_1
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погодився апеляційний суд, що позивачем або представником позивача не надано до суду доказів звернення ОСОБА_1 з письмовою заявою від 9 червня 2006 року до відповідача щодо отримання копії наказів про преміювання за 2005-2006 роки.
Суди попередніх інстанцій правомірно зазначили про відсутність законних підстав для задоволення позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано жодних доказів щодо перенесення ним страждань чи інших негативних наслідків, які би потребували грошового відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Малинін В.В.