"10" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/75358/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С. В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 квітня 2011 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до третього Територіального вузола урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію, -
У грудні 2010 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до третього Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про зобов'язання виплатити суму одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби на підставі ст. 9 Закон України " Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 22 825 грн. 20 коп. та компенсацію з доходів фізичних осіб у розмірі 3423 грн. 78 коп.
Постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05.04.2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями по справі, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в 3 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до наказу Голови Держкомзв'язку від 24.11.2010 року № 187-ОС позивач був звільнений на підставі підпункту 3 п. 92 Положення про проходження служби в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року № 1828 (за станом здоров'я).
Вислуга років, з урахуванням строку проходження військової служби, на день звільнення склала 27 років 0 міс. 23 дні, що зумовило виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно з пунктом 5.5.1 Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати особам рядового і начальницького складу Держспецзв'язку.
Згідно платіжної відомості № 131 у листопаді 2010 року ОСОБА_2 було виплачено 26 695,80 грн. одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби позивачу була проведена на підставі пункту 13 ст. 21 Закону України „Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України", якою закріплено право осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на отримання грошової допомоги при звільненні зі служби.
Оскільки позивачем грошову допомогу передбачену частиною 13 ст. 21 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" було отримано, то позовні вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги передбаченої ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" є безпідставними, як і вимога про стягнення суми компенсації податку з доходів фізичних осіб, оскільки вона є похідною від попередньої.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції, оскільки судом було порушено предмету підсудність справи, що як наслідок призвело до вирішення справи неповноважним складом суду.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
За таких обставин, оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до третього Територіального вузола урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній