Головуючий 1 інстанц.: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2
Справа № 642/3998/13-к Провадження № 11кп/790/421/14
Провадження № 1-кп/642/115/14
7 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12013220510000831 за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 31 січня 2014 року, яким -
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м.Харкова, пенсіонерка, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима, -
засуджена за ст.124 КК України до 6 місяців арешту.
Відповідно до ч.4 ст.74 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання.
Згідно вироку ОСОБА_7 визнана винною в тому, що 24 березня 2013 року близько 17 години вона знаходилась в квартирі АДРЕСА_2 , де між нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_9 після спільного вживання спиртних напоїв, на ґрунті особистих неприязних відносин сталась сварка під час якої ОСОБА_9 почав наносити ОСОБА_7 численні удари в область обличчя та тулубу, у зв'язку з чим ОСОБА_7 перевищуючи межі необхідної оборони, знаходячись в критичному становищі, будучи зажатою в куті у не маючи можливості з нього вибратись, намагаючись уникнути заподіяння їй збоку ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, схопила кухонний ніж, який опинився поруч з нею та нанесла останньому два удари в область грудної клітки зліва, чим заподіяла йому згідно висновку судово-медичної експертизи № 1180-ая/13 від 23 квітня 2013 року тяжкі та легкі тілесні ушкодження.
В апеляції прокурор просить вирок скасувати, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, ухвалити новий вирок, яким кваліфікувати дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років. Посилається на те, що районний суд неправильно дійшов висновку про те, що дії ОСОБА_7 необхідно перекваліфікувати з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ст.124 КК України, оскільки обвинувачена нанесла два удари потерпілому в ліву частину грудної клітки, де знаходиться серце, та виконала всі дії направлені на позбавлення життя останнього, однак злочинний намір, направлений на вбивство ОСОБА_9 , не був доведений до кінця тільки завдяки своєчасному та кваліфікованому наданню медичної допомоги.
Вислухавши суддю-доповідача, доводи прокурора який підтримав апеляційну скаргу частково, просив скасувати вирок, кваліфікувати дії ОСОБА_7 за ч.1 ст.121 УК України та призначити обвинуваченої ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, посилався на те, що вона спричинила потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження; пояснення обвинуваченої та захисника, яки просили вирок суду залишити без зміни, та посилались на те, що суд правильно кваліфікував дії по обставинам спричинення потерпілому тілесних ушкоджень за ст.124 КК України та звільнив її від покарання; колегія судів, перевіривши матеріали справи з відтворенням звукозапису показань, які дали в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_9 та обвинуваченої ОСОБА_7 , вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 показала, що вдома 24 березня 2013р. вона сварилась на кухні з бувшим чоловіком ОСОБА_9 , який знаходився у стані алкогольного сп'яніння та бешкетував і став наносити їй удари руками в область голови та обличчя. Опинившись на кухні в куті, вона не мала можливості вирватися та втекти від побоїв, у зв'язку з чим схопила перше, що потрапило під руку - ніж, та захищавсь від нападу, нанесла ним удари ОСОБА_9 , не пам'ятая конкретно яким чином. Побачив, що у ОСОБА_9 на сорочці в області живота проявилась кров, вона визвала потерпілому скору медичну допомогу та його забрали до лікарні.
Потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердив що події при яких він отримав тілесні ушкодження розгортались саме так, як це показала ОСОБА_7 , також потерпілий пояснив, що на його думку вона захищалась правомірно він його побоїв, ніяких претензій до ОСОБА_7 він не має.
Згідно висновку судово-медичної експертизи у ОСОБА_7 мали місце 26.03.2013р. легкі тілесні ушкодження, які могли бути отримані при обставинах, вказаних ОСОБА_7 .
За висновком судово-медичної експертизи покази ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , які вони давали в ході проведення з ними слідчих експериментів, не суперечать об'єктивним судово-медичним даним в часті спричинення ОСОБА_9 проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки зліва.
Показання ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_9 бешкетував, вона не мала можливості втекти від побоїв коли знаходилась затиснута в куті на кухні, а тому була змушена оборонятися та заподіяла шкоди ОСОБА_9 об'єктивно підтверджується протоколом огляду місця події з якого вбачається, що приміщення кухні має обмежену площу, де з одного боку холодильник, з другого газова плита, на який знаходиться перевернутий табурет, на підлозі побитий посуд.
Сторона обвинувачення не довела, що ОСОБА_7 завдала ножове поранення ОСОБА_9 з умислом на його вбивство. ОСОБА_9 помер через 7 місяців після отримання тяжкого тілесного ушкодження з іншої причини - алкогольної кардіоміопатії.
Згідно положення п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров*я особи» замах на умисне вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом ( коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання). З врахуванням того, що ОСОБА_7 причинила ОСОБА_9 одне проникаюче колото-різане поранення, після чого для потерпілого визвала скору медичну допомогу, його було направлено до лікарні з волевиявлення ОСОБА_7 , то дії обвинуваченої за ч.15, ч.1 ст.115 КК України кваліфікувати не можна, бо настання смерті потерпілого вона не бажала, а тому апеляція задоволенню не підлягає.
З врахуванням того, що ОСОБА_9 молодше ОСОБА_7 на вісім років, інтенсивність і характер його дій як нападника на жінку пенсійного віку, заподіяння їй тілесних ушкоджень, загроза її здоров'ю, давали підстави ОСОБА_7 відбиватися, але її дії при захисті з застосуванням ножа є перевищенням меж необхідної оборони, оскільки обвинувачена заподіяла потерпілому умисне тяжке тілесне ушкодження.
Відповідно до положення ч.3 ст.36 КК України перевищення меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність у випадках, спеціально передбачених, зокрема ст.124 КК України.
З огляду на положення п.5 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 1 від 26.04.2002р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону» щоб установити наявність або відсутність ознак необхідної оборони, суди повинні врахувати характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалась, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, місце нападу, фізичні данні( вік, стать, стан здоров*я).
В даному конкретному випадку з врахуванням обставин заподіяння ОСОБА_9 . ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень, стану здоров*я, віку, та статі обвинуваченої, знаряддя, яке вона використала для захисту від посягання на її здоров*я, суд правильно кваліфікував її дії за ст.124 КК України як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.
Покарання ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України з врахуванням ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винної, пом'якшуючих покарання обставин, яка є пенсіонеркою за віком, у вчиненому щиро розкаялась, раніше не судима, на будь яких обліках не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, хворіє рядом хвороб які знаходяться в стадії загострення.
З врахуванням того, що ОСОБА_7 подала заяву про звільнення її від покарання, визнала себе виною, щиро розкаялась та надавала допомогу потерпілому, після вчинення злочину ні в чому негожому не була помічена, є пенсіонеркою, має загострення хронічних хвороб, по місту проживання характеризується позитивно, у сукупності ці обставини свідчать що вона буде поважно ставитися до правил поведінки у суспільстві та про неможливість вчинення нею злочинів в майбутньому, перетворення її в законослухняного громадянина, а тому суд першої інстанції правильно визнав, що вона втратила суспільну небезпечність та звільнив її від призначеного покарання на підставі ч.4 ст.74 КК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м.Харкова від 31 січня 2014 відносно ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги учасниками судового провадження безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді