Провадження № 11-кп/774/487/14 Справа № 206/9096/13-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
07 травня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040030001184, за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
м. Дніпропетровська,
громадянина України, зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 ,
який проживає за адресою:
АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2014 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 100000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 ставить питання про зміну вироку шляхом призначення йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, та скасування призначеного судом позбавлення права керувати транспортними засобами, посилаючись на відсутність обставин, що обтяжують покарання, оскільки він щиро розкаявся в скоєному, терміново надав матеріальну допомогу родичам потерпілого для його спасіння та відшкодував матеріальну шкоду в повному обсязі.
В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, не погоджуючись з висновком суду, просить вирок суду першої інстанції скасувати через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, посилаючись на те, що відсутні обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, так як обвинувачений ОСОБА_6 в повному обсязі фактично вину не визнав та щиро у скоєному не розкаявся. Просить постановити свій вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді трьох років шести місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки та стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 250000 гривень в рахунок відшкодування завданих потерпілому в результаті неправомірних дій ОСОБА_6 моральних збитків.
Потерпіла ОСОБА_9 в своїй апеляційній скарзі, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкриміновоного злочину, ставить питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону - статті 69 КК України, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Просить постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки та задовольнити суму заявленого цивільного позову в повному обсязі, змінивши запобіжний захід з домашнього арешту на тримання під вартою. Свої вимоги потерпіла мотивує тим, що обвинувачений свою вину не визнав, у скоєному не розкаявся та в повному обсязі не компенсував завдані збитки.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 11 листопада 2013 року біля 20 години 40 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рехуючись по вулиці Іларіонівській у Самарському районі м. Дніпропетровська, допустив порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху України, рухався з перевищенням дозволеної швидкості, чим позбавив себе можливості постійно контролювати рух автомобілю та безпечно керувати ним, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно його руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_10 були заподіяні тілесні ушкодження, від яких 23 листопада 2013 року настала смерть потерпілого.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Дніпропетровської області, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримку його апеляційної скарги, захисника ОСОБА_8 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого, думку прокурора ОСОБА_7 , яка не підтримала апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, та просила вирок щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, потерпілої ОСОБА_9 , яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та прокурора, просила задовольнити її апеляційну скаргу та постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки та задовольнити суму заявленого цивільного позову в повному обсязі, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, потерпілої ОСОБА_9 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду щодо доведеності винності ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, за обставин, зазначених у вироку, підтверджується зібраними у встановленому законом порядку та належно перевіреними в судовому засіданні доказами і в апеляційних скаргах не оскаржуються.
Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України так само є правильною і сторонами кримінального провадження в апеляційних скаргах також не оскаржується.
Призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Що ж стосується тверджень прокурора та потерпілої ОСОБА_9 про м'якість призначеного обвинуваченому покарання у зв'язку зі застосуванням ст. 69 КК України, вони є непереконливими.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як убачається з матеріалів провадження, суд у повній мірі дотримався вимог зазначеного закону.
Виходячи з приписів ст. 69 КК України підставами призначення більш м'якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, а саме: а) наявність деяких обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд з достатньою повнотою врахував усі обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що впливають на покарання.
Суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_6 злочину, який скоєно з необережності і, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд не встановив.
До обставин, що пом'якшують покарання, суд обгрунтовано відніс повне визнання обвинуваченим вини, щире каяття у скоєному, відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.
Ці обставини суд обґрунтовано визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, та враховуючи позитивні дані про особу обвинуваченого (а саме: його відношення до скоєного, що у скоєному він розкаявся, визнав свою провину, відшкодував заподіяну матеріальну шкоду), відповідно до вимог ст. 69 КК України правильно врахував і поклав в основу рішення про призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленою санкцією ч. 2 ст. 286 КК України. Тому доводи апеляційних скарг про неправильне застосування ст. 69 КК України колегія суддів визнає безпідставними та вважає, що призначене судом покарання за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що він висловив щире каяття, відшкодував завдану матеріальну шкоду в повному обсязі, має постійне місце роботи та місце проживання, позитивно характеризується мають місце, але при цьому вони були враховані судом першої інстанції при постановленні вироку.
Те, що обвинувачений посилається в апеляційній скарзі на те, що він жодного разу не притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, та під час апеляційного розгляду долучив до матеріалів провадження копію свідоцтва про шлюб та медичну довідку про вагітність дружини, не є достатньою підставою для пом'якшення призначеного ОСОБА_6 покарання.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на те, що переживання через наслідки ДТП призвели його до нервового струсу, що свідчить про його небайдужість до вчиненого, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи, яка не містить офіційних відомостей про стан здоров'я обвинуваченого.
Як убачається з матеріалів провадження, обставини скоєння ОСОБА_6 кримінального правопорушення мали тяжкі наслідки, а потерпіла наполягала на суворому покаранні.
З огляду на це під час розгляду провадження наведені в апеляційних скаргах прокурора, потерпілої ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_6 доводи про те, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого і за своїм видом є явно несправедливим, не впливають на відповідність призначеного покарання і не містять достатніх даних про призначення покарання без застосування ст. 69 КК України, на що вказував в своїй апеляції прокурор та потерпіла, чи більш м'якого покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, про що наполягав в своїй апеляції обвинувачений.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що не має підстав вважати призначене обвинуваченому покарання несправедливим.
Інших істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно та всебічно розглянути справу і постановити законне і обгрунтоване рішення, а також підстав для скасування вироку суду з винесенням свого вироку, як зазначено в апеляційній скарзі прокурора та потерпілої, по справі не встановлено.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, потерпілої ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2014 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили з моменту винесення ухвали апеляційною інстанцією.
Касаційні скарги на судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій можуть бути подані до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції.
Судді