06 травня 2014 р. Справа № 902/275/14
за позовом: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Світанок" (с. Вовчок, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22855)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (вул. Плеханова, 150, м. Гайсин, Гайсинський р-н., Вінницька обл., 23700)
про стягнення 57 025,00 грн.
Суд:
Суддя Кожухар М.С.
Cекретар судового засідання Матущак О.В.
Представники :
позивача: не з'явився
відповідача: Мороз Д.В.- за дорученням
Сільськогосподарський виробничий кооператив "Світанок" звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" 57 025,00 грн. боргу за товар.
Позов мотивовано тим, що позивач, відповідно до договору купівлі-продажу № 1 від 20.09.2010р. на підставі накладної від 30.09.2010р. передав відповідачу товар на загальну суму 57 025,00 грн.
Позивач неодноразово направляв відповідачу претензію з вимогою сплатити суму боргу в розмірі 57 025,00 грн. Однак відповідач відповіді на претензію не дав, борг не погасив.
Ухвалою від 12.03.2014 р. порушено провадження у даній справі з призначенням судового засідання на 08.04.2014 р.
07.04.2014р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 04.04.2014р., в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, з огляду на те, що факт поставки товару позивачем не доведений належними доказами, а також пропущено строк позовної давності, встановлений для захисту інтересів позивача.
07.04.2014р. від представника відповідача також надійшла заява б/н від 07.04.2014р., в якій він просить прийняти додаткову ухвалу щодо розподілу судових витрат за розгляд заяви СВК "Світанок" про забезпечення позову, оскільки судом при розгляді даної заяви не вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Також представником відповідача подано заяву б/н від 07.04.2014р. про застосування строків позовної давності, в якій він просить застосувати позовну давність до позовних вимог позивача та відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 08.04.2014р. розгляд справи відкладено на 06.05.2014р., в зв'язку з ненаданням сторонами усіх необхідних для вирішення спору документів.
В судове засідання 06.05.2014р. з'явився представник відповідача, який проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву б/н від 04.04.2014р.
Позивач повноважного представника в судове засідання не направив, витребуваних судом документів не надав. Ухвала суду про відкладення слухання, яка надіслана позивачу за вказаною у позовній заяві адресою (с. Вовчок, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22855), яка згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є адресою місцезнаходження позивача, повернута підприємством зв'язку з відміткою про відмову адресата від отримання кореспонденції (а.с. 36). При цьому ухвала про порушення провадження у справі від 12.03.2014 р., надіслана судом за цією ж адресою, була отримана позивачем, що стверджується поштовим повідомленням (а.с. 20).
З урахуванням ст. 64 ч.1 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) та п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" - далі - Постанова, направлена відповідачу судова ухвала від 15.04.2014 р. вважається врученою йому належним чином. Відповідно до п.3.9.2. Постанови неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту Постанови.
Отже судом вчинено усі можливі дії для повідомлення позивача про час і місце розгляду справи.
За таких обставин, справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Заслухавши надані в судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позовні вимоги грунтуються на копії Договору № 1 від 20.09.2010р. між СВК "Світанок" (Продавець) та ПП "Алтен-Люкс" ((Покупець), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля". Згідно з умовами цього договору Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити ТМЦ - (нас. конюшини, сіно, кормовий буряк) - (Товар), кількість та ціна якого вказана в накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти товар належної якості (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору, Покупець здійснює оплату за товар перерахуванням коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок Продавця, або шляхом внесення готівки в касу Продавця.
Строк позовної давності щодо права вимоги за невиконання чи неналежні виконання умов цього договору становить три роки (п. 4.3. Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2011р (п. 5.1. Договору).
Всі доповнення та зміни до цього договору оформлюються додатковими угодами (в письмовому вигляді), які є невід'ємною частиною цього договору (п. 5.2. Договору).
Також на підтвердження позовних вимог позивач додав до позовної заяви копію накладної б/н від 30.09.2010р., у якій зазначено, що 30.09.2010 р. ПП "Алтен-Люкс" прийняв від СВК "Світанок" в рахунок розрахунків насіння клевера, сіно та кормовий буряк на загальну суму 57 025,00 грн.
Відповідач проти позовних вимог заперечує.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши і оцінивши надані докази, суд дійшов такого висновку.
Стаття 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України (ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, у якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. ст. 4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року N 996-XIV (з подальшими змінами та доповненнями), факт здійснення господарської операції підтверджується відповідними первинними документами, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 цього Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.б
Відповідно до п. 2 Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 № 99 (з подальшими змінами і доповненнями), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів. У додатку № 1 до Інструкції наведена типова форма довіреності № М-2.
Згідно з п. 13 Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.
Як зазначено вище, позивачем на підтвердження факту продажу відповідачу товару на загальну суму 57 025,00 грн. надано копію накладної б/н від 30.09.2010р., у якій відсутні дані про посаду, прізвище, ім"я, по батькові осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення. Також у ній як підставу для відпуску товару зазанчено "в рахунок розрахунків", а не договір купівлі-продажу № 1 від 30.09.2010р. Дані про особу та реквізити довіреності на отримання товару також у копії вказаної накладної також відсутні (а.с. 11).
На вимогу суду (ухвали від 12.03.2014р. та 08.04.2014р.), позивач довіреність представника ПП "Алтен-Люкс" на отримання товару не надав.
Враховуючи викладене, накладна б/н від 30.09.2010р. не може бути підставою для стягнення з відповідача 57 025,00 грн. боргу, оскільки не підтверджує передачу товару відповідачу або його повноважному представнику.
З урахуванням наведених положень закону, встановлених обставин справи та наданих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" 57 025,00 грн. боргу, задоволенню не підлягають.
Стосовно заяви представника відповідача б/н від 07.04.2014р. про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р., за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Виходячи з вищевикладеного, оскільки позивач не довів порушення своїх прав або охоронюваних законом інтересів, строк позовної давності в такому випадку не застосовується, а тому заява представника відповідача б/н від 07.04.2014р. про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.
Щодо заяви представника відповідача б/н від 07.04.2014р. про прийняття додаткової ухвали про розподіл судових витрат за розгляд заяви СВК "Світанок" про забезпечення позову, суд виходить з такого. В силу вимог ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про судовий збір", в разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову. Оскільки, за подання позовної заяви, у якій міститься клопотання про забезпечення позову сплачено судовий збір у загальній сумі 1827 грн., він буде розподілятись відповідно до ст. 49 ГПК України за наслідками розгляду справи.
Позивачем не виконано викладені в ухвалах суду від 12.03.2014р. та від 08.04.2014р. вимоги щодо надання усіх необхідних для вирішення спору доказів по справі та здійснення звірки взаєморозрахунків без пояснення причин, що вказує на їх неповажність. Також позивач відмовився від отримання кореспонденції, а саме ухвали суду про відкладення розгляду справи від. Це призвело до збільшення строку та значного ускладнення розгляду справи і, відповідно, збільшення державних затрат на судовий процес.
Відповідно до п. 3.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи можуть тягти за собою, зокрема, наслідки у вигляді стягнення штрафу з винної сторони в доход державного бюджету України (пункт 5 статті 83 ГПК).
З урахуванням цього, суд вважає, що за ухилення від вчинення дій, покладених судом на сторону та прояв неповаги до суду, з позивача слід стягнути до державного бюджету 1 700,00 грн. штрафу на підставі п.5 ст. 83 ГПК України.
Судові витрати з розгляду даної справи відповідно до положень ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 49, 82, 83 (п.5), 84, 115, 116 ГПК України, -
1. В позові відмовити.
2. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Світанок" (с. Вовчок, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22855, код ЄДРПОУ 03730808, р/р 26006350101 в АБ "Енергобанк" м. Вінниця, МФО 302731) до державного бюджету України 1700 (одну тисячу сімсот грн.) штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 12 травня 2014 р.
Суддя Кожухар М.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (с. Вовчок, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22855)