"05" травня 2014 р.Справа № 916/521/14
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Брагіної Я.В.
секретаря судового засідання Галюк Т.В.
за участю представників:
від позивача: Соколовська А.В. згідно довіреності від 27.12.2013р.;
від відповідача: не з'явився.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні рішення" (м. Одеса);
до відповідача: Приватного підприємства "ВЕКТЕ" (м. Одеса);
про стягнення 98900,00грн.
Спір розглядався у більш тривалий строк за клопотанням сторони на підставі ст.69 ГПК України.
17.02.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні рішення" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "ВЕКТЕ" про стягнення 98900,00грн. попередньої оплати та витрати, пов'язані із сплатою судового збору.
Ухвалою суду від 18 лютого 2014р. порушено провадження у справі № 916/521/14 за зазначеним позовом.
Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав з підстав викладених в позовній заяві. Просив, задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений вчасно і належним чином за місцем реєстрації.
Отже, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Така правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у п.32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/530 від 10.12.09.
Таким чином, справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі ст.75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд
21 березня 2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортні рішення" (надалі позивач, постачальник) та Приватним підприємством "ВЕКТЕ" (надалі відповідач, покупець) був укладений договір №СН-21/03, згідно якого відповідач зобов'язувався організовувати й забезпечувати безперебійну заправку нафтопродуктами (паливом) автотранспорту позивача, а позивач - приймати і оплачувати паливо відповідно до умов договору.
Асортимент, кількість і вартість палива узгоджується сторонами в рахунках-фактурах, які надаються постачальником покупцю. Асортимент, кількість і вартість палива вважається погодженим у випадку прийняття покупцем рахунку-фактури та його оплати (п.1.2 договору).
Відповідач виставив позивачу рахунок - фактуру №СФ-0000134 від 29.03.14 на оплату 10000л. палива на загальну суму 98900,00грн., який платіжним дорученням №409 від 29.04.13. позивач оплатив як попередню оплату згідно п.3.1 договору.
Відповідно п. 1.3 договору, постачальник на виконання умов договору видає покупцеві універсальні бланки-дозволу на відпуск палива.
Умови поставки палива передбачені розділом 2 договору.
Перехід права власності на товар, що є предметом поставки за договором, відбувається в момент фактичного отримання товару (п.1.6 договору).
Проте, відповідач отримавши попередню оплату в сумі 98900,00грн. не передав позивачу товар, ні універсальні бланки-дозволу на відпуск палива і не повернув покупцеві попередню оплату.
28.05.2013р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про видачу представнику відповідача бланки-дозволу на отримання пального оплаченого згідно платіжного доручення №409 від 29.04.13., яку відповідач залишив без відповіді і без задоволення.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших в'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).
Згідно ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач позовні вимоги не спростував, відзив до суду не надіслав.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позов у повному обсязі, оскільки позов підтверджується наявними доказами у матеріалах справи, заявлений відповідно до вимог чинного законодавства.
На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49,75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "ВЕКТЕ" (65072, м. Одеса, вул. Гайдара, буд. 16, кв. 50, код ЄДРПОУ 38351083) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні рішення" (65044, м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 4-Б, офіс 10, код ЄДРПОУ 37060484):
- 98900,00грн. - попередньої оплати,
- 1978,00грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписано: 08 травня 2014 року.
Суддя Брагіна Я.В.