Справа № 369/1513/14-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження № 22-ц/780/2959/14 Доповідач у 2 інстанції Яворський
Категорія 51 06.05.2014
Іменем України
06 травня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,
при секретарі: Бобку О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом та просила у відповідності до норм ст.ст. 38, 47 КЗпП України поновити її на посаді інженера з інвентаризації об'єктів нерухомого майна першої категорії КП «БТІ «Києво-Святошинської районної ради Київської області», скасувавши наказ про її звільнення №74-ос від 08 липня 2013 року, також просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.07.2013 р. по день ухвалення рішення суду та моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 2002 року вона працювала у Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації Київської обласної адміністрації, з 2007 р. - КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» на посаді інженера І-ї категорії.
03.06.2013р. нею було подано генеральному директору КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Зінченку А.М. заяву про надання їй з 17.06.2013 року щорічної відпустки згідно чинного законодавства, період якої попередньо був погоджений із головним інженером підприємства, але під психологічним тиском вищевказаного керівника вона була змушена подати 14.06.2013 р. заяву на відпустку у новій редакції з погодженням на подальше звільнення.
У період з 17.06.2013 р. по 28.07.2013 р. ОСОБА_1 перебувала у відпустці, однак в період відпустки 08.07.2013 р., тобто за три тижні до її виходу з відпустки, вона направила відповідачу поштою заяву про відкликання з її заяви про надання щорічної відпустки слів «з подальшим звільненням» однак відповіді на дану заяву не отримала , а тому по закінченню відпустки, 29.07.2013 р., вийшла на робоче місце, яке виявилося зайнятим іншим працівником. Юристконсультом підприємства було пояснено, що її, за власним бажанням, на підставі раніше нею написаної заяви звільнено, тоді ж вона написала чергову заяву про надання їй відпустки по догляду за дитиною з 30.07.2013 р. та пішла додому.
Лише 02.08.2013 р. позивач отримала поштою лист КП «БТІ» Києво-Святошинської районної ради, підписаний Зінченком А.М. і датований 24.07.2013 р. за № 613, в якому було зазначено, що на її посаду, яку вона обіймала на підприємстві, вже прийнята інша людина і що 29.07.2013 р. її буде звільнено на підставі заяви про звільнення за власним бажанням та запропоновано прибути в день звільнення - 29.07.2013 року для отримання трудової книжки, однак вимоги листа нею були не виконані.
Копію наказу про звільнення з роботи за власним бажанням від 08.07.2013 року за № 74-ОС та трудову книжку позивачка отримала на руки 15.01.2014 року.
Позивачка вважає, що її звільнено із займаної посади з порушенням норм трудових правовідносин, що тягнуло за собою агресивну та цинічну поведінку керівництва стосовно неї, чим завдано моральної шкоди.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 березня 2014 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з інвентаризації об'єктів нерухомого майна І-ї категорії Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Києво-Святошинської районної ради Київської області».
Стягнуто з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Києво-Святошинської районної ради Київської області» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.07.2013 року по 20.03.2014 року в розмірі 14 259,31 грн.
Стягнуто з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Києво-Святошинської районної ради Київської області» на користь держави судовий збір в розмірі 243, 60 грн.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 березня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що судом не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, тому рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Позивачкою у справі подано заперечення на апеляційну скаргу КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» в якій вона посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та безпідставність доводів апеляційної скарги тому просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у 2002 році ОСОБА_1, була прийнята на роботу в Києво-Святошинське Бюро технічної інвентаризації Київської обласної адміністрації, яке з 2007 р. реорганізовано в Комунальне підприємство «БТІ» Києво-Святошинської районної ради на посаду інженера І-ї категорії.
14 червня 2013 року позивачкою ОСОБА_1 було подано керівнику КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради» - генеральному директору Зінченку А.М. заяву про надання їй відпустки з 17.06.2013 року за 2012-2013 р. яка не була нею використана, на 24 календарних днів та соціальну відпустку як матері двох дітей та як одинокій матері, з подальшим звільненням. (а.с.64)
08 липня 2013 року позивачка направила на адресу відповідача КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» , а 18.07.2013 року останнім було отримано заяву від ОСОБА_1, із вхідним штампом № 833, в якій позивач повідомила, що слова «з подальшим звільненням» в її заяві від 14.06.2013 р. вважати недійсними.(а.с.67)
Наказом Генерального директора КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» 08.07.2013 року було видано наказ №74-ОС про звільнення ОСОБА_1 інженера з інвентаризації об'єктів нерухомого майна І-ї категорії, з займаної посади з 29.07.2013 за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП Украни. (а.с. 65)
Наказом Генерального директора КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» від 08.07.2013 року № 75-ОС ОСОБА_3, інженера з інвентаризації нерухомого майн ІІ категорії технічного відділу, з 08.07.2013 переведено тимчасово на посаду інженера з інвентаризації об'єктів нерухомого майна І-ї категорії на період відпустки основного працівника - ОСОБА_1. ОСОБА_3 призначити постійно на посаду інженера з інвентаризації об'єктів нерухомого майн І-ї категорії з 30.07.2013 (з дня, наступного за днем звільнення основного працівника - ОСОБА_1).
Копія наказу № 74-ОС від 08 липня 2013 року про звільнення ОСОБА_1, інженера з інвентаризації об'єктів нерухомого майна І-ї категорії, з займаної посади з 29.07.2013 за власним бажанням позивачці було вручено лише 15 січня 2014 року, що підтверджується відповідним підписом . ( а.с. 7 зв. б.) .
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем, було незаконно звільнено позивачку з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, оскільки відповідачем 18.07.2013 року було отримано заяву від ОСОБА_1, із вхідним штампом № 833, в якій позивачка повідомила, що слова «з подальшим звільненням» в її заяві від 14.06.2013 р. вважати недійсними, тобто позивачем було повідомлено відповідача, що до закінчення строку попередження про розірвання трудового договору, що нею відкликається заява про звільнення, а отже звільнення в даному випадку не проводиться. Однак в супереч цього відповідачем згідно наказу від 08.07.2013 року звільнено ОСОБА_1, інженера з інвентаризації об'єктів нерухомого майна І-ї категорії, з займаної посади з 29.07.2013 за власним бажанням, що суперечить положенню ст. 38 КЗпП України, оскільки до закінчення строку попередження про розірвання трудового договору позивачем була подана заява про відкликання слів «з подальшим звільненням» із заяви про надання відпустки.
Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують висновків викладених в рішенні суду .
Відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Як вбачається з матеріалів справи 14 червня 2013 року ОСОБА_1 подала генеральному директору КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» заяву про надання відпустки за період роботи 2012-2013 рр на 24 календарні дні, починаючи з 17 червня 2013 року. При цьому в цій же заяві зазначила про подальше звільнення . (а.с. 64). Відповідно до вказаної заяви відповідачем було видано наказ про надання чергової відпустки позивачці в якій вона перебувала до 29 липня 2013 року, що останнім не заперечується.
08 липня 2013 року позивачкою відповідачу було подано заяву про відкликання нею заяви про звільнення після закінчення відпустки , яку відповідачем було отримано 18 липня 2013 року (а.с. 67).
Пленум Верховного суду України в пункті 12 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» за № 9 від 06.11.1992 роз'яснив, що по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивачки наміру розривати трудовий договір із відповідачем у справі, подаючи заяву 14 червня 2013 року про надання чергової та соціальної відпустки вона не мала, а речення « з подальшим звільнення» написала під психологічним примусом керівника установи - генерального директора Зінченка А.М. та в подальшому, не маючи наміру припиняти трудові відносини, подала 08 липня 2013 року заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення.
Відповідач по справі не дивлячись на те, що позивачка у справі - ОСОБА_1, подаючи заяву про відпустку та, зазначаючи в ній прохання звільнити, не зазначила правові підстави звільнення за ініціативою працівника як то, за ст. 36 ч.1 п.1 КЗпП України ( за згодою сторін), чи ст. 38 КЗпП України ( за власним бажання ), видаючи 8 липня 2013 року наказ № 74-ОС сам визначив правову підставу для звільнення ст. 38 КЗпП України, чим допустим порушення норм трудового законодавства.
Так, Верховний Суд України розглядаючи, 20 лютого 2013 року цивільну справу № 6-157цс12 зазначив, що за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Аналогічну думку висловив ВСУ у Постанові при розгляді справи №6-120цс12 від 31 жовтня 2013 року.
При розгляді вказаної справи та з тексту самої заяви про надання відпустки та звільнення поданої позивачкою 14 червня 2013 року позивачкою взагалі не зазначалися причини припинення трудового договору та підстави для його припинення, а тому відповідач не вправі був самостійно визначати причини звільнення, а повинен був уточнити вказані причини і тільки тоді видавати наказ про звільнення. Натомість не дочекавшись часу закінчення відпустки позивачки, проігнорувавши подану нею заяву про відкликання заяви про звільнення, видав наказ №74-ОС про звільнення 08 липня 2013 року і зазначив датою звільнення позивачки 29 липня 2013 року, а правовою підставою ст. 38 КЗпПУкраїни, чим порушив вимоги трудового законодавства.
Доводи відповідача про пропуск позивачем місячного терміну за захистом порушеного права обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається що копію наказу позивачці було вручено лише 15 січня 2014 року .
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому апеляційну скаргу відхиляє, а рішення суду залишає без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307 , 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області" відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: М.А.Яворський
судді: Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагєєв